• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

На розширення перших та усунення або принаймні мінімізацію прояву других має бути спрямована система вдосконалення податку на додану вартість. Адже фактично регулюючий вплив будь-якого податку є свого роду компромісом між перевагами та недоліками, рівень якого залежно від зовнішнього середовища завжди є різним.

До очевидних переваг податку на додану вартість можна віднести такі.

• 1. Виступає чинником, за допомогою якого можна регулювати фонд заробітної плати і ціни.
• 2. Створює передумови для ліквідації зайвих ланок господарського управління.
• 3. Забезпечується відносно точна оцінка реальної вартості кожного товару.
• 4. Може виступати важелем стримування кризи перевиробництва та прискореного витіснення з ринку слабких товаровиробників.
• 5. Йому властиві економічні та організаційно-технічні переваги справляння, простота нарахування.
• 6. Характеризується нейтральністю щодо платників, до переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів, а також відносно вибору між споживанням та накопиченням капіталу.
• 7. Передбачає механізм взаємної перевірки платниками податкових зобов'язань, тим самим знімаю чи цю функцію з держави, оскільки при єдиній податковій ставці загальна сума залученого доходу за лишається незмінною, адже зменшення податку од ним платником рівнозначно збільшенню платежів для іншого.
• 8. Забезпечується можливість вилучення кон'юнктурного прибутку, ефективного використання податку як антиінфляційного інструмента. Регулюючий вплив податку на макроекономічні показники забезпечується через виконання функцій дефлятора, скорочення обсягу споживання, створення потенційних умов для зниження рентабельності майбутніх інвестицій, скорочення бюджетного дефіциту завдяки збільшенню доходів (що сприяє зменшенню потреби в державних запозиченнях), сприяння зниженню рівня процента, а відтак, стимулювання інвестування.
• 9. Як форма універсального акцизу він наділений найвагомішими соціальними преференціями, основне завдання яких зводиться до максимального запобігання негативному ставленню до нього широких, насамперед найменш соціальне захищених, верств населення. Саме керуючись такою вимогою, із сфери дії податку на додану вартість в цивілізованих країнах, які тривалий час практикують його застосування, виключено такі соціальне значущі цінності, як земля, страхування, пошта, освіта, охорона здоров'я тощо. На низку інших важливих видів товарів та послуг (дитячий одяг, продукти харчування, послуги транспорту, книжкова продукція тощо) поширено дію нульової та знижених податкових ставок.
• 10. Виступає як унікальний фіскальний інструмент оптимального розподілу ресурсів, що сформувало погляд на нього як на чинник економічного зростання, оптимальний спосіб модернізації податкових систем.
• 11. Забезпечується стійка та широка база формування бюджету завдяки універсальності податку, а також більш ефективно вирішуються проблеми галузевого та територіального розміщення фінансових ресурсів.
• 12. За рахунок його стягнення на всіх етапах руху товарів, робіт і послуг забезпечується рівномірний роз поділ податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності.
• 13. Забезпечується можливість регулювання споживання предметів розкоші, а також шкідливих для здоров'я людини товарів.
• 14. Забезпечує надходження коштів ще до того, як відбудеться кінцева реалізація готової продукції (робіт, послуг).
• 15. Виділення податку на додану вартість окремим рядком у банківських та інших розрахункових документах ускладнює спроби ухилення від його сплати, а також підвищує ефективність контролю з боку податкових органів, що знижує ризик фіску.
• 16. Висока ефективність при значних обсягах "тіньової" економіки, що нині особливо притаманно Україні. На відміну від прямих податків, сплати яких сьогодні досить легко уникнути, податок на додану вартість, оскільки він сплачується споживачем, є найбільш від критим з погляду фіску.

Переважна більшість притаманних податку на додану вартість недоліків значною мірою зумовлена передусім середовищем, в якому він функціонує.

Основними рисами такого середовища є низький рівень впорядкованості ринкових відносин, низька і несвідома фіскальна дисципліна, відсутність цивілізованої громадянської поведінки та загалом податкової культури.

Разом з тим більшість положень, що характеризують податок на додану вартість з негативного погляду, є суперечливими і дискусійними. Основні з них такі:

• 1. За умов значних інфляційних коливань та зниження реальних доходів громадян високі ставки податку пригнічують виробництво.
• 2. Високі ставки податку спричиняють зростання інфляції, одночасно негативно впливаючи на високотехнологічні та наукомісткі виробництва.
• 3. Має масовий регресивний характер, передусім щодо малозабезпечених верств населення.
• 4. Допускається ухилення від сплати податку при недосконалому бухгалтерському обліку, що має досить серйозні негативні соціальні наслідки, які виявляють ся в поляризації суспільства, загостренні соціальної напруги, порушенні соціальної справедливості.
• 5. В умовах насиченого ринку ускладнюється процес його перенесення на споживача, що пригнічує ділові інтереси підприємців. Водночас слід виходити з того, що при цьому він виступає стимулом для вдосконалення маркетингових стратегій з боку товаровиробників та торговців виходячи не з власних можливостей, а з реальних потреб споживачів. У такому разі йдеться про поліпшення якісних параметрів товарів та послуг, розширення асортименту пропозиції та вдосконалення цінової політики тощо.
• 6. Певні економічні труднощі, пов'язані з тимчасовим відволіканням частини оборотного капіталу виробників і торговців, можуть виникати у зв'язку з авансуванням сплати податку на додану вартість на проміжних етапах процесу виробництва товару. Водночас така особливість має також зворотній бік, а саме — спрямована на стимулювання виробників і торговців вдосконалювати власні товарні та маркетингові стратегії, підвищувати споживчі якості продукції, що ви водиться на ринок.
• 7. Як зазначають О. Василик та К. Павлюк, податок "чи не найважливіший деструктивний елемент податкової системи України. Річ у тім, що тут об'єктом оподаткування виступає не дохід, а видатки. Він входить до ціни товару чи послуги, що при високих цінах скорочує споживання, а скорочення споживання веде до скорочення виробництва"[34, с. 41]. Проте у такої властивості є зворотний бік. На думку В. Суторміної, В. Федосова, В. Андрущенка, "у фіскальній практиці давно враховується, що податок на споживання часто менше викривлює економічну поведінку, ніж податок на дохідній базі"[68, с. 57]. Дійсно, на практиці, як свідчить аналіз поведінки споживачів при цінових коливаннях, а також при запровадженні різних режимів оподаткування їх власних доходів, більш дійовим є саме другий висновок.

Протиставлення позитивних та негативних властивостей податку на додану вартість значною мірою стало підґрунтям досить гострих дискусій щодо співвідношення прямих і непрямих податків у податкових системах. Однак які б аргументи на користь тих чи інших видів податків не наводились, історичний досвід реалізації податкової політики в різних країнах світу довів, що переважання непрямих податків характерне для країн з низькими рівнями доходів більшості населення, податкової культури та економічного зростання загалом.

На нашу думку є вірним твердження В. Буряковського, що саме завдяки цим чинникам "найближчим часом основу податкової системи будуть становити непрямі податки, і лише в стратегічному напрямі реформування податкової системи України, можливо, в її основу будуть покладені прямі податки"[31, с. 130].

Аналізуючи трансформацію наукових підходів до проблеми співвідношення різних за своєю природою податків, слід зазначити, що навіть у розрізі одного виду податку існує кілька різновидів, про доцільність яких на сьогодні в законодавчому процесі ведуться гострі дискусії.

Така активність особливо пов'язана з тривалим процесом прийняття Податкового кодексу України. Йдеться про два діаметрально протилежних підходи: бути податку на додану вартість чи податку з промислового обороту (попередня ідея передбачала запровадження податку на кредиторську вимогу). Авторами останнього підходу є Ю. Тимошенко, яка пропонує замінити податком з реалізації податок на додану вартість і податок на прибуток підприємств.

Слід зазначити, що подібний податок застосовувався у світі до Другої світової війни і наприкінці 40-х років був замінений на його модифікацію — податок з роздрібного продажу. Головним мотивом такої заміни виступало бажання в умовах швидкого технологічного переозброєння зберігати кумулятивний податок.

Що стосується можливостей застосування такого виду податку в Україні, то вони досить незначні. Взяти хоча б такий факт, як традиційний продаж споживчих товарів поза межами загальноприйнятої торгівлі, тобто на базарах, що передбачає наявність значних обсягів офіційно необлікованого продажу. Останнє, з одного боку, робить фіскальне беззмістовним застосування роздрібного податку в Україні, а з другого, — спонукатиме закриття або перехід легальних суб'єктів торговельної діяльності у "тіньовий" сектор. Крім того, такому виду податку властива висока вартість адміністрування. На практиці існування роздрібного податку зумовить законодавче стимулювання "тіньового" роздрібного ринку, збільшення накладних витрат виробників, а також усунення податкового конфлікту, що має місце при застосуванні податку на додану вартість.

Скасування податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств вважаємо також недоцільним виходячи з таких міркувань:

• 1. Обидва види податків є одними з основних джерел податкових надходжень не тільки в Україні, а й у більшості країн світу.
• 2. Верховна Рада України ратифікувала "Угоду про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами" від 14 червня 1994 р. [19] (Закон від 10 листопада 1994 р. № 237) [16] і тим самим взяла на себе зобов'язання щодо подальшого просування шляхом економічних реформ з метою створення зон вільної торгівлі із згаданими країнами. Згідно із ст. 51 цієї Угоди "Сторони визнають, що важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого і майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства. Україна вживе заходи для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства"[4, с. 51]. Зокрема перед бачено забезпечити адекватність податкових законів, що означає збереження податку на додану вартість і податку з прибутку підприємств, які застосовуються в країнах Європейського Союзу.
• 3. З багатьма державами Україна уклала й ратифікувала угоди про уникнення подвійного оподаткування.
• 4. Податок на додану вартість забезпечує реалізацію низки принципів оподаткування: стабільність та надійність бюджетних надходжень, нейтральність і відносно рівномірний розподіл податкового тиску між усіма суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від розмірів капіталів, матеріальних і трудових ресурсів та витрат виробництва, універсальність (єдина податкова ставка та єдиний порядок визначення бази оподаткування), що спрощує порядок його обчислення та сплати, наявність можливості платникам податку регулювати обсяг його сплати через збільшення або зменшення переліку та обсягу товарів і послуг для власних потреб.
• 5. З метою забезпечення повноти сплати податку на додану вартість і спрощення процедури його адміністрування в Україні створена єдина база даних його платників. Це також дає змогу Державній податковій адміністрації чітко і вчасно контролювати операції при перевірці достовірності заявлених сум податку на додану вартість до відшкодування. Адже право на бюджетне відшкодування мають тільки ті особи, які зареєстровані як платники податку, перебувають під контролем податкових органів і отримали податкові накладні від підприємств, що реалізували їм товар.

Пропозиції щодо запровадження податку з реалізації з одночасною відміною податку на додану вартість і податку з прибутку підприємств, на перший погляд, є дуже привабливими, оскільки він значно простіший в адмініструванні, ніж податок на додану вартість. Проте для податку з реалізації властивий суттєвий недолік — кумулятивний ефект.

Запровадження податку з реалізації, як свідчать попередні розрахунки, призведе до зниження конкурентоспроможності українських товарів навіть у тому разі, якщо основна його ставка становитиме 9% (порівняно з нині діючою ставкою податку на додану вартість — 20%).

Особливо негативно кумулятивність цього податку вплине на ті галузі економіки, що виробляють технологічно складну продукцію з високим ступенем кооперації та переробки, а також на підприємства, зайняті складанням готової продукції з окремих комплектуючих, які, в свою чергу, потребують багатоступеневої обробки.

На кожному етапі реалізації напівфабрикатів аж до досягнення стану повної готовності продукції їх вартість щоразу збільшуватиметься на 9% (без урахування складних процентів). Тобто якщо у виготовленні якогось відносно складного комплектуючого елемента послідовно братимуть участь шість підприємств, то його кінцева вартість зросте більш як на 45% (п'ять стадій по 9%). При такому збільшенні вартості комплектуючих втрачається зацікавленість підприємств у спеціалізації та кооперації, оскільки підприємство, зайняте складанням готової продукції (на кінцевому етапі), не зможе реалізувати таку відносно дорогу продукцію.

Подібна продукція в його конкурентів (навіть при 20% ставці податку на додану вартість) буде щонайменше на 25% дешевшою (без урахування складних процентів).

Країни з розвиненою ринковою економікою саме для того й перейшли від податку з реалізації до податку на додану вартість, щоб підвищити конкурентоспроможність своєї продукції та уникнути кумулятивного ефекту при оподаткуванні.

Одним із аргументів на користь запровадження податку з реалізації вважають те, що податок на додану вартість запровадили країни з розвиненою ринковою економікою, для яких характерне перевиробництво. Проте, як свідчить аналіз світового досвіду, це не зовсім так. Податок на додану вартість запроваджено у всіх країнах Центральної та Східної Європи, в яких, як і в Україні, ще донедавна економіка була централізовано плановою (в тому числі в Болгарії (з 1992 p.), Угорщині (з 1988 p.), Польщі (протягом 1991—1992 pp.), Словаччині (з 1992р.), Румунії (протягом 1992—1993 pp.), Чехії (з 1992 p.), а також у всіх країнах колишнього СРСР, які були й залишаються основними торговими партнерами України. Що стосується Російської Федерації, то податок з продажу в ній введено тільки на роздрібну торгівлю і на місцевому рівні. На федеральному рівні з 1991 р. діє податок на додану вартість.

Серед інших переваг податку на додану вартість над податком на продаж можна виділити такі:

• 1. Розширюється база застосування. Податок на додану вартість може легко застосовуватись щодо товарів і послуг незалежно від природи товару чи особливостей покупця. Стягнення податку на продаж пов'язано з деякими труднощами, особливо у сфері послуг та на невеликих підприємствах.
• 2. Досягається прозорість при звільненні від сплати податку на додану вартість, що дає змогу більш чітко відокремити товари або послуги, які купують безпосередні споживачі (тобто для кінцевого споживання), від тих, які виробники придбають для подальшої переробки і використання. Податок на додану вартість стягується продавцем за будь-яких умов, тому уникнути його сплати практично неможливо.
• 3. Відносно спрощується робота податкових інспекцій, що дає можливість збільшити надходження до державного бюджету за рахунок підвищення повноти його збору внаслідок нейтральності до товарів і послуг, оскільки немає значення, для яких цілей вони закуповуються.
• 4. Забезпечується більша гнучкість при визначенні цін на експортно-імпортні товари. Сплачений експортером податок на додану вартість компенсується йому після того, як його товар перетинає кордон країни. Так само цей податок додається до вартості товарів, що імпортуються. При стягненні податку на продаж з експорт них товарів практично неможливо визначити розмір компенсацій.
• 5. Податок на додану вартість є більш дійовим механізмом боротьби з ухиленням від оподаткування. У багатьох країнах він є головним джерелом податкових надходжень до бюджету. У Франції, наприклад, частка податку на додану вартість становить 41,4% всіх податкових надходжень, у Великій Британії — 17, Німеччині — 28, Данії — 19%. У Грузії цей показник досягає майже 60%.

17.06.2011