• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Попередження уражень ФОР здійснюється з урахуванням шляхів надходження їх в організм.

Для попередження інгаляційних уражень у вогнищі ФОР використовуються фільтруючі протигази, які надійно захищають багато десятків годин органи дихання від дії ОР. Для захисту поранених у голову використовується шолом для поранених у голову (ШР). Поза вогнищем, перед тим як зняти протигаз, необхідно обробити обмундирування, яке заражене парами чи аерозолями зарину і зоману, вмістом ДПС, що попереджає інгаляційне надходження парів ОР за рахунок їх десорбції з обмундирування.

Для попередження ураження через шкіру використовують загальновійськові та спеціальні засоби захисту шкіри. У випадку попадання ОР на шкіру, проводиться часткова санітарна обробка за допомогою ІПП. У випадку вживання отруєної їжі або води (чи при підозрі на їх отруєння), необхідно негайно викликати штучну блювоту. При попаданні ОР у рану, ватно-марлевим тампоном ІПП із рани вилучають ОР, шкіра навколо рани обробляється вмістом ІПП, а потім на рану накладають пов'язку за допомогою ППІ. При попаданні ОР в очі, слизова очей промивається водою із фляги.

Для попередження пероральних отруєнь необхідно врахувати те, що у вогнищі ФОР вода із джерел і харчі вважаються отруєними і вживати їх можна тільки після отримання негативного результату на вміст у них ОР (а для води вміст ОР нижче ГДК). Вода із джерел, залишених противником, трофейні харчі і медикаменти, які можуть поступати для використування особовим складом, також підлягають дослідженню на вміст у них ФОР. Військова техніка, зброя і інше матеріальне майно, заражене ФОР, підлягає дегазації, а особовий склад проходить повну санітарну обробку із заміною забруднених засобів захисту і обмундирування.

Для попередження уражень ФОР використовуються також колективні засоби захисту (бойова і спеціальна техніка, перекриття, сховища).

У наш час на оснащені медичної служби є профілактичний антидот - препарат "П-6" в таблетках, який містить оборотний інгібітор АХЕ - аміностигмін, центральний холінолітик - фторацизин, транквілізатор - феназепам. Препарат приймають всередину, 2 таблетки за 30 хв. до входу у вогнище ФОР. Дія препарату продовжується 12 годин, після чого, якщо загроза ураження зберігається, прийом препарату у тій самій дозі повторюється. У початковому періоді інтоксикації препарат здійснює і лікувальний ефект.

Необхідно відмітити, що при своєчасному і застосуванні засобів захисту можна повністю попередити, або у значній мірі зменшити ступінь тяжкості ураження.

При невиконанні цих умов (несвоєчасність і неправильність застосування засобів захисту, їх несправність та ін.) можливе ураження особового складу, особливо при раптовому застосуванні ФОР, тобто виникають санітарні втрати у вогнищі. Отже, виникає необхідність у проведенні лікувальних заходів.

У лікуванні уражених ФОР використовують засоби спеціальної (антидотної) і засоби патогенетичної і симптоматичної терапії.

Антидотна терапія.

До речовин, що перешкоджують контакту АХ з холінорецепторами відносять антидоти холінолітичної (холіноблокуючої) дії, дія яких здійснюється за рахунок блокади ХР, внаслідок чого порушується передача імпульсів з холінергічних нервів на інервовані ними клітини.

М-холінолітики (група атропіну)

Ця група об'єднує природні засоби (атропін, скополамін), які виділяють із красавки (Аtropa Belladonna), белени та дурману і платифілін, який виділяється із христівника широколистного, а також штучний препарат - метацин.

Із великої групи М-холінолітиків атропін є загальноприйнятою протиотрутою при ураженні ФОР і є на табельному оснащенні медичної служби. При введенні його, внаслідок утруднення передачі імпульсу з постгангліонарних парасимпатичних волокон на секреторні клітини, понижується виділення слини, шлункового і кишкового соків, бронхіального слизу, пригнічується сльозо- і потовиділення, знижується тонус гладеньких м'язів, перистальтика шлунку і кишок, розширюються бронхи, знижується тонус сечового міхура, сечівників, жовчного міхура і протоків.

Діючи на несмугасті м'язи ока, які отримують парасимпатичну іннервацію, атропін розширює зіницю, підвищує внутрішньоочний тиск і викликає параліч акомодації. Атропін збільшує частоту серцевих скорочень, перешкоджаючи передачі гальмівних імпульсів з блукаючих нервів.

Будучи третичним аміном, атропін проникає в ЦНС і в терапевтичних дозах здійснює пригнічуючу дію.

Успіх лікування інтоксикації ФОР досягається високими дозами атропіну чи інших холінолітиків у зв'язку із зниженням чутливості ХР до холінолітиків, а обмежений час дії цих препаратів вимагає багаторазового введення їх в організм при гострих отруєннях. Повторне введення атропіну проводять до появи легких симптомів переатропінізації (сухість шкіри і слизових, гіперемія шкіри обличчя, розширення зіниць, тахікардія). Такий стан підтримується до повного зникнення симптомів отруєння ФОР.

Схема введення атропіну залежить від ступеню тяжкості отруєння. При легкому ступені - в/м 2 мл 0,1% розчину, повторно по 1-2 мл з інтервалом 30 хв. При середньому ступені - в/м'язево 2-4 мл 0,1% розчину, повторно по 2 мл з інтервалом 15 хв. При тяжкому ступені - в/в або в/м 4-6 мл 0,1% розчину, повторно по 2 мл з інтервалом 3-8 хв.

У токсичних дозах (3-10 мг) атропін збуджує ЦНС, обумовлюючи картину гострого психозу, спутанність свідомості, психомоторне збудження, марево, яскраві зорові галюцинації, які поєднуються з симптомами периферичної дії атропіну (див. симптоми переатропінізації).

Явища отруєння атропіноподібними речовинами інгібуються нейролептиками (аміназином), оборотними інгібіторами АХЕ (прозерин, фізостигмін), хоча застосування прозерину на фоні вираженої дії ФОР, напроти, підсилює токсичність у вигляді потенціювання їх дії як інгибіторів АХЕ.

Реактиватори холінестерази

Як нам уже відомо, при дії ФОР інгібується АХЕ. Відновлення її активності (реактивація) є важливим ланцюгом у лікуванні уражених ФОР, а фармакологічні препарати, які здатні здійснити цей процес, називають реактиваторами холінестерази. Реактиватори ХЕ по хімічній структурі відносяться до оксимів, тобто з'єднань, що мають оксимне групування = N - ОН, основними представниками яких є дипіроксим, токсогонін, пралідоксим.

Процес реактивації складається з дефосфорилювання холінестерази, суть якого зводиться до розриву ковалентного зв'язку атома фосфору (інгібітора ФОВ) з киснем серину АХЕ з утворенням нового нетоксичного комплексу - фосфорильованого оксима і відновленої АХЕ. Процес реактивації можливий тільки на етапі зворотного інгібування АХЕ, і чим довший цей етап, тим більше шансів на успіх застосування реактиваторів.

Однак, відновлення активності АХЕ не є єдиним механізмом дії реактиваторів, є достатньо фактів, що вони володіють холінолітичною (курареподібною) дією, здатні дефосфорилювати холінорецептори і прямо взаємодіють з ФОР, з утворенням нетоксичних комплексів.

Із великої групи реактиваторів АХЕ найбільш широке застосування у лікувальній практиці при отруєнні ФОР має дипіроксим, який є на табельному оснащенні медичної служби. Він випускається у вигляді 15% розчину в ампулах по 1 мл. Застосовується при середньому ступені по 1 мл і при тяжкому ураженні по 2 мл в/м чи в/в 2-3 рази на добу.

При ураженні ФОР вибір антидотних препаратів залежить від отрути, тяжкості ураження і часу, що пройшов від початку отруєння.

При поєднанні застосування холінолітиків і реактиваторів АХЕ досягається найбільш виражений антидотний ефект.

У зв‘язку з цим, на табельному оснащенні медичноі служби є комбінований антидот будаксим, який володіє холінолітичною (трибутан) і реактивуючою (дипіроксим, дамоксим) дією. Він міститься у АІ, СМВ і в комплектах на етапах медичної евакуації. Вводиться вміст одного шприц-тюбика в/м при перших ознаках ураження ФОР, повторно через 5-10 хв при наростанні симптомів. При тяжких ураженнях вводиться одночасно вміст двох шприц-тюбиків.

Засоби симптоматичної і патогенетичної терапії

Як ми вже знаємо із патогенезу інтоксикації, при отруєнні ФОР виникають порушення зі сторони практично всіх органів та систем організму і антидоти невзмозі повністю їх усунути, особливо коли вони застосовуються у пізні строки після отруєння. У результаті виникає необхідність у призначенні засобів симптоматичної і патогенетичної терапії, щоб усунути ці порушення, особливо при середньому і тяжкому ступенях ураження.

Для усунення кисневої недостатності проводиться оксигенотерапія. При збереженні звичайного дихання здійснюється інгаляція кисню. При повній відсутності самостійного дихання, стійкій гіповентиляції, а також при патологічній аритмії дихання, проводять штучну вентиляцію легень (ШВЛ). Застосування дихальних аналептиків не рекомендується через їх неефективність і можливість ускладнень. Для усунення бронхоспазму застосовують ефедрин (5% - 1,0 п/ш) або спазмолітики (еуфілін та ін.).

Купується судомний синдром введенням феназепаму (3% - 1,0 мл в/м), який є в СМВ (у таблетках), комплектах ПФ, В-3, ОВ (в ампулах). Крім цього можна використовувати барбаміл (5-10% - 5,0 мл в/м), гексенал (10% - 3,0 мл в/м), літичні суміші (2% - 2,0 дімедролу, 2% - 2,0 промедолу і 5-10 мл 25% розчину сірчанокислої магнезії).

При порушенні функції серцево-судинної системи, рекомендовано норадреналін (0,2%) або мезатон (1 мл 1% розчину з 5% розчином глюкози в/в), корглікон (1мл - 0,06% розчину з 10 мл 0,9% розчином хлориду натрію в/в).

Дезинтоксикаційна терапія обумовлює застосування гемодезу в/в 200- 400 мл, 4% розчину гідрокарбонату натрію до 500 мл, 5% розчину глюкози 200- 500 мл, сечогінних (лазикс 1% 2 мл в/в). Можна використовувати і інші методи детоксикаціі (гемодіаліз, гемосорбція).

Профілактика ускладнень, а саме пневмонії, включає застосування антибіотиків, сульфаніламідних препаратів.

У коматозній стадії рекомендується вводити АТФ (1-5 мл 10% розчину в/м), кортикостероїди (гідрокортизон 125 мг в/в).

Таким чином для лікування уражених ФОР застосовуються ефективні антидоти та симптоматичні засоби.

Зміст медичної допомоги ураженим у вогнищі та на етапах медичної евакуації.

Демонструється таблиця "Обсяг медичної допомоги ураженим ФОР"

При застосуванні ФОР утворюється вогнище ураження стійкими швидкодіючими ОР (інгаляційне ураження) чи ОР сповільненої дії (дія V - газів через шкіру).

У вогнищі ураження надається перша медична допомога у вигляді самодопомоги, взаємодопомоги стрільцями-санітарами взводів, санітарними інструкторами рот. Строки надання допомоги 5-10 хв. У подальшому - особовим складом медичних підрозділів, що входять у загін ліквідації наслідків застосування ЗМУ (зброї масового ураження), які евакуюють уражених із вогнища.

Обсяг першої медичної допомоги:

• обробити шкіру обличчя ІПП і надіти протигаз; часткова санітарна обробка за допомогою ІПП;
• введення антидота-будаксима із АІ (при посиленні ознак отруєння через 5-10 хв. вводять вміст 2-го шприц-тюбика, при тяжкому ураженні вводять одночасно обидва шприц-тюбики);
• штучне дихання ручним способом при надітому протигазі або при допомозі ДП-10 при прибутті загону ліквідації наслідків;
• при зараженні рани ОР ватно-марлевим тампоном із ІПП-8 вилучають ОР із рани, шкіра навколо неї обробляється вмістом ІПП, а на рану накладають пов‘язку з допомогою ППІ;
• при попаданні ОР в очі слизова оболонка очей промивається водою із фляги;
• при пероральному отруєнні викликається блювота;
• евакуація уражених із вогнища на МПБ (легкоуражені можуть виходити самостійно або евакуюватись транспортом підвозу боєприпасів, уражені середнього і тяжкого ступеню евакуюються санітарним транспортом).

На медичному пункті батальну (МПБ) надається долікарська допомога. Терміни надання - 30-60 хв. з моменту розвитку клініки ураження. Допомога надається у першу чергу тяжкоураженим.

При несприятливій бойовій і медичній обстановці легкоураженим допомога може бути надана на наступному етапі медичної евакуації.

Обсяг долікарської допомоги

Повторне введення будаксиму, при судомному синдромі - феназепам; часткова санітарна обробка; інгаляція кисню за допомогою КІ-4, ШВЛ за допомогою ДП-10; ефедрин при бронхоспазмі; при порушенні серцевої діяльності - кордіамін, кофеїн.

Обсяг першої лікарської допомоги

Терміни її надання - 1-3 години тяжкоураженим і 2-4 години легкоураженим. Невідкладні заходи - 1-1,5 години після розвитку клініки ураження. При несприятливій бойовій чи медичній обстановці, легкоураженим допомога може надаватися на наступному етапі медичної евакуації.

Невідкладні заходи:

• часткова санітарна обробка тяжкоуражених із зміною обмундирування і зняттям протигазу;
• антидотна терапія (будаксим з переходом на введення атропіну і дипіроксину за схемою);
• зняття судомного синдрому - феназепам, барбаміл;
• оксигенотерапія, введення ефедрину при бронхоспазмі;
• стимуляція серцево-судинної системи, дихання - кофеїн, кордіамін, етімізол, мезатон, кровозамінники;
• зондове промивання шлунку, дача сорбенту при пероральних ураженнях;
• хімічна обробка ран.

Заходи, які можуть бути відкладені:

• при міотичній формі - закапати в очі розчин атропіну (амізилу);
• введення феназепаму при невротичній формі;
• профілактичне введення антибіотиків при тяжкому ступені ураження;
• прийом папаверину, беладони.

Обсяг кваліфікованої медичної допомоги

Терміни її надання 6-8 год.

Невідкладні заходи:

• ЧСО тяжкоуражених зі зняттям обмундирування і протигазу, ПСО легкоуражених;
• антидотна терапія (атропін, дипіроксим за схемою);
• зняття судомного синдрому, психомоторного збудження (барбаміл, феназепам, седуксен, літичні суміші);
• оксигенотерапія, дихальні аналептики, еуфілін;
• серцево-судинні засоби;
• інфузійна терапія;
• профілактичне введення антибіотиків.

Заходи, які можуть бути відкладені:

• повна санітарна обробка тяжкоуражених;
• закапування в очі атропіну, амізилу;
• введення транквілізаторів при емоційній лабільності;
• вітамінотерапія.

Після надання кваліфікованої допомоги, уражених евакуюють в госпіталі госпітальної бази фронту. Легкоуражені з міотичною і диспноетичною формами залишаються в омедб у команді одужуючих при госпітальному відділені.

Література

1. Військова токсикологія, радіологія та медичний захист: Підручник / За ред. Ю. М. Скалецького, І. Р. Мисули. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С. 165-171, 199-215, 312-329.
2. Медичні аспекти хімічної зброї: Навчальний посібник для слухачів УВМА та студентів вищих медичних навчальних закладів. – К.: УВМА, 2003. – С. 30-36, 78 – 86.
3. Каракчиев Н. И. Токсикология ОВ и защита от ядерного и химического оружия. – Ташкент: Медицина, 1978. – С. 318-321, 359-365, 406-418.
4. Защита от оружия массового поражения: Справочник / Под ред. В. В. Мясникова. - М.: Воениздат, 1984. – С. 135-139, 181-327.
5. Военная токсикология, радиология и медицинская защита: Учебник / Под ред. Н. В. Саватеева. - Л.: ВМА им. С. М. Кирова, 1987. - С. 284-296, 304-308.

25.09.2011