Правопис закінчень іменників. Реферат
У рефераті розглянуто правопис закінчень іменників, власних і загальних імен у кличній формі та звертаннях
Іменники чоловічого року ІІ відміни в кличній формі закінчуються на -у (-ю), -е.
Іменники твердої групи з суфіксами -ик, -ок, -к (о) та деякі мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж) мають закінчення - у: батьку, синку.
Іменник м'якої групи мають закінчення -ю: кобзарю, Костю, секретарю.
Іменники чоловічого і жіночого роду І відміни та іменники жіночого роду ІІІ відміни в кличній формі закінчуються на -о (тверда група), -е, -є, -ю: дівчино, Миколо.
Іменники І відміни м'якої та мішаної груп, а також іменники ІІ відміни мають закінчення -е (-є) радосте, Марія, надіє.
Іменники І відміни м'якої групи, що означають жіночі і чоловічі пестливі імена, або загальні назви, мають закінчення -ю: матусю, Галю, Олю.
У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличної форми: Іване Миколайовичу, Галино Василівно.
У звертання. Що складаються з двох загальних назв в однині кличну форму можуть мати обидва слова або тільки перше: пане бригадир (е), пане директор (е).
У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має лише загальна назва. Прізвище виступає у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Анрієнко.
Звертання, що складається із загальної назви і власного імені, кличну форму має загальне слово, а власне ім'я може мати кличну форму і форму називного відмінка: друже Ярослав (е), сестро Ярино (а).
Звертання - це слово чи словосполучення, що називає особу чи предмет до якого звертається мовець. На письмі виділяються розділовими знаками. Найчастіше звертання виражаються кличною формою:
Зоре моя вечірняя, зійди над горою!
У документах найчастіше використовуються слова - звертання, які виражають форму ввічливості: шановний, вельмишановний, Ваше високородіє. Також звертаннями виступають офіційні слова звертання: пане, добродію, друже...
Вокативні речення-звернення
Вокативне речення складається тільки з одного звертання, і називаючи адресата мови, передає якісь почуття: докір, радість, обурення, незадоволення, заборону, оклик.
Характерними особливостями цих граматичних конструкцій є те, що в них вживаються тільки назви осіб у кличній формі або у формі названого відмінка. Це, переважно, власні імена або іменники, які означають осіб за їх сімейними стосунками (мамо, дядька, донько, брате).
Особливу роль у вокативному реченні відіграє інтонація, з її допомогою передаються спонукання і різні емоційні реакції. З семантико-граматичного боку вокативні речення - нерозкладні. Ні, сестронько моя, ніяке зілля не загоїть мого горя (біль). Яринко! Люба моя, квіточко моя, зоре моя! (виражається любов).
Професіоналізм
Професіоналізм - це слова, якими користується окрема група людей певної професії: театр, клоун, клоунада.
Професіоналізми виникають, коли якась спеціальність чи фах, вид занять не мають розвиненої термінології (мисливці, рибалки). Друга група професіоналізмі - це загальнозрозумілі слова, які не є літературними. Знати мову професії - означає знати лексику, логіку вислову, структуру формулювань. У літературній мові немає абстрактних іменників у множині, а у професійній мові вони трапляються. Часто слова позначають наявність якихось однак (якісний, кваліфікований). Означають високий рівень.
У межах одного колективу, однієї спеціальності творяться слова - професіоналізми за допомогою префіксів:
- до - дообладнати сцену;
- недо - недоучив, недоспівав, не дотанцював;
- за - за процентувати (проставити проценти);
- над-, понад - понадплановий, надспіваний.
За допомогою суфіксів:
- ість - пливучість;
- ація - девальвація.
19.09.2011
