Osvita.ua Высшее образование Рефераты Биология Клас земноводні: систематичний огляд. Реферат
Загрузка...

Клас земноводні: систематичний огляд. Реферат

За морфологічними та біологічними ознаками амфібії займають проміжне положення між власне водяними і власне наземними організмами

Загальна характеристика. Сучасна фауна земноводних, або амфібій, нечисленна, менш як 2 тис. видів. Упродовж усього життя або хоча б у личинковій стадії земноводні обов'язково пов'язані з водним середовищем, оскільки їхні яйця не мають оболонок, що захищали б їх від висихання. Дорослі форми для нормальної життєдіяльності потребують постійного зволоження шкіри, тому живуть лише поблизу водойм або в місцях з високою вологістю.

За морфологічними та біологічними ознаками амфібії займають проміжне положення між власне водяними і власне наземними організмами. Походження амфібій пов'язане з низкою ароморфозів, таких як поява п'ятипалої кінцівки, розвиток легень, розділення передсердя на дві камери і поява двох кіл кровообігу, прогресивний розвиток центральної нервової системи та органів чуття.

Типовий представник класу - жаба, на прикладі якої і розглянемо його характеристику. Жаба має короткий тулуб без хвоста, видовжені задні кінцівки з плавальними перетинками. Передні кінцівки, на відміну від задніх, мають значно менші розміри; на них є чотири пальці.

Покриви тіла. Шкіра жаби гола і завжди вкрита слизом, який виділяється великою кількістю слизових багатоклітинних залоз. Вона не лише виконує захисну функцію і сприймає зовнішні подразнення, а й бере участь у газообміні.

Скелет. У хребті з'являються два нових відділи, яких не було в риб і які характерні для наземних хребетних, - шийний і крижовий. Шийний відділ складається лише з одного кільцеподібного хребця. Потім ідуть 7 тулубових хребців, які мають бокові відростки. В крижовому відділі також один хребець, до якого причленовуються кістки тазового поясу. Хвостові хребці (їх 12) у безхвостих зростаються в одну паличкоподібну кістку - уростиль. Між тілами хребців зберігаються залишки хорди, є верхні дуги і остистий відросток. Ребер і грудної клітки у амфібій немає.

Мал. 1. Анатомічна будова жаби:

1 — серце; 2 — легеня; 3 — печінка; 4 — дванадцятипала кишка; 5 — підшлункова залоза; 6 — шлунок; 7 — ліва нирка; 8 — тонка кишка; 9 — сечовід; 10 — селезінка; 11 — товста кишка; 12, їв — яйцепроводи; 13 — сечовий міхур; 14 — клоака; 15 — матка; 17 — спинна аорта; 18 — правий яєчник (лівий видалено); 19 — жовчний міхур; 20 — права частка печінки; 21 — лійка яйцепроводу.

     

Череп значною мірою залишається хрящовим, що зумовлює подібність земноводних до кистеперих риб. Він у жаби широкий і плоский, кількість кісток у ньому невелика. Скелет вільних кінцівок розчленовується на З відділи. Кінцівки зв'язані з хребтом через кістки поясів кінцівок. До поясу передніх кінцівок входять: грудна кістка (груднина), дві воронячі кістки, дві ключиці і дві лопатки.

Пояс задніх кінцівок складається з двох зрощених тазових кісток і прикріплюється до поперечних відростків крижового хребця. У передній кінцівці розрізняють плече (одна кістка - плечова), передпліччя (дві зрощені кістки) і кисть з чотирма пальцями. У задній кінцівці розрізняють стегно (одна кістка - стегнова), гомілку (дві зрослі кістки) і стопу з п'ятьма пальцями.

Мускулатура має вторинну сегментацію: м'язи можна розділити на групи антагоністів - згиначі і розгиначі, привідні і відвідні. Завдяки узгодженій діяльності м'язи забезпечують різноманітніші форми рухів, ніж у риб. Більшість м'язів прикріплюється до кісток скелета сухожилками.

Внутрішні органи жаби лежать у порожнині тіла, яка вистелена тонким шаром епітелію і містить незначну кількість рідини. Більша частина порожнини тіла зайнята органами травлення.

Травна система. У ротовій порожнині жаби знаходиться язик, прикріплений своїм переднім кінцем, і тварина викидає його під час захоплення здобичі. На верхній щелепі жаби, а також на піднебінних кістках є дрібні, недиференційовані зуби, призначені для притримання здобичі в роті. Слина не містить ферментів.

Травний канал починається ротоглотковою порожниною, яка, звужуючись, переходить у стравохід. Ковтанню їжі сприяють очні яблука, які за допомогою спеціальних м'язів втягуються всередину ротоглотки. Короткий стравохід впадає в порівняно слабко відмежований шлунок, який переходить у кишку. Дванадцятипала кишка лежить під шлунком, решта кишок складаються петлями, потім переходять у задню (пряму) кишку і закінчуються клоакою - розширеним відділом товстої кишки. Є травні залози: слинні, підшлункова і печінка.

Дихальна система. Жаба дихає атмосферним повітрям за допомогою легень і шкіри. Легені являють собою парні мішки з тонкими комірчастими стінками. Повітря нагнітається в легені в результаті дихальних рухів дна ротоглоткової порожнини. Перед пірнанням легені жаби наповнюються повітрям і виконують роль гідростатичного органа. Шкірне дихання здійснюється капілярами шкірної артерії за вологого стану шкіри, що також пов'язує амфібій з водою.

З'являються черпакуваті хрящі, що оточують гортанну щілину, і натягнуті на них голосові зв'язки, які є лише у самців. Голосові мішки, утворені слизовою оболонкою ротової порожнини, призначені для підсилення звуку.

Видільна система. Продукти дисиміляції частково виділяються через шкіру й легені, більша частина їх виводиться нирками. Від нирок по сечоводах сеча надходить у клоаку. Деякий час сеча може нагромаджуватись у сечовому міхурі, який розміщений на черевній поверхні клоаки і має з нею зв'язок.

Кровоносна система. Серце трикамерне, складається з двох передсердь і шлуночка. Скорочуються почергово спочатку обидва передсердя, потім - шлуночок. У лівому передсерді кров артеріальна, в правому - венозна з домішкою артеріальної, що йде від шкіри. В шлуночку кров частково змішується, оскільки на його стінках є складна система м'язових перегородок і скорочення відбуваються енергійно. Завдяки наявності поздовжнього спірального клапана серця чиста артеріальна кров з лівої частини шлуночка надходить до головного мозку, венозна - в легені й до шкіри, змішана - до всіх органів.

У жаби є ніби три кола кровообігу. По великому колу кров від шлуночка проходить через голову, органи тіла і, віддавши кисень, збирається в правому (венозному) передсерді. По малому колу венозна кров легеневої артерії подається в легені, де дістає кисень, і через легеневу вену потрапляє в ліве (артеріальне) передсердя. Третє коло починається з шкірної артерії, яка відходить від легеневої. Окиснена в шкірі кров через шкірну вену тече в праве (венозне) передсердя, тобто шкірне коло кровообігу починається, як і мале, легеневе, а закінчується, як велике. Воно з'єднує ці два кола.

Отже, у земноводних сформувались кола кровообігу. Проте оскільки в органи тіла надходить в основному змішана кров, інтенсивність обміну речовин залишається (як і у риб) невисокою і температура тіла мало відрізняється від температури навколишнього середовища.

Нервова система складається з тих самих відділів, що й у риб, але порівняно з ними має ряд прогресивних ознак: більший розвиток переднього мозку, повне розділення його півкуль. З головного мозку виходить 10 пар нервів. Поява земноводних, що супроводжувалась зміною умов життя і виходом з води на сушу, була пов'язана із значною зміною в будові органів чуття. В оці з'явились лінзоподібний кришталик і опукла рогівка, що пристосовані до бачення на відстані. Наявність повік, які захищають очі від висихання й забруднення, і миготливої перетинки свідчать про подібність у будові ока амфібій і справжніх наземних хребетних.

В органах слуху крім внутрішнього вуха, представленого перетинчастим лабіринтом, у земноводних є ще середнє вухо, що являє собою порожнину, один кінець якої затягнутий тонкою барабанною перетинкою, а другий відкривається в ротоглотку. В середньому вусі розміщена паличкоподібна слухова кісточка стремінце, що одним кінцем упирається в овальне вікно внутрішнього вуха, а другим - у барабанну перетинку, яка пристосована вловлювати звукові коливання.

Походження земноводних. До земноводних належать форми, предки яких близько 300 млн. років тому вийшли з води на сушу і пристосувались до нових умов життя. Від риб вони відрізнялись наявністю п'ятипалої кінцівки, легень і пов'язаними з ними особливостями кровоносної системи. З рибами їх поєднували: розвиток личинки (пуголовка) у водному середовищі, наявність у личинок зябрових щілин, зовнішніх зябер, бічної лінії і відсутність зародкових оболонок під час ембріонального розвитку.

Усі дані порівняльної морфології та біології свідчать, що предків земноводних слід шукати серед стародавніх кистеперих риб. Перехідними формами між ними і сучасними амфібіями були викопні форми - стегоцефали, які існували в кам'яновугільному, пермському й тріасовому періодах. Ці найдавніші земноводні, за будовою кісток черепа, були надзвичайно подібними до стародавніх кистеперих риб. їхні характерні ознаки: панцир із шкірних кісток на голові, боках і животі; спіральний клапан кишок, як у акулових риб, відсутність тіл хребців. Стегоцефали були нічними хижаками і жили в мілких водоймах.

Вихід хребетних на сушу відбувся в девонський період, який характеризувався посушливим кліматом. У цей період переваги здобули тварини, що могли пересуватися по суші в пошуках сприятливих умов для існування. Розквіт (період біологічного прогресу) земноводних припадає на кам'яновугільний період, рівний, вологий і теплий клімат якого був сприятливим для амфібій. Тільки завдяки виходу на сушу хребетні дістали можливість для подальшого розвитку.

Література

  1. Біологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В. М. Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.
  2. Словник-довідник із зоології. – К., 2002.


01.01.2012

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!