• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Каріка папайя, динне дерево звичайне, або мамон (Сагіса рарауа), належить до роду каріка (Саrіса) із родини папайових (Саrісасеае). Представники цієї родини (близько 45 видів) поширені головним чином у тропічній та субтропічній Америці від Південної Каліфорнії до Чілі та Аргентини. Рід каріка включає 25 вишів, що ростуть переважно у Південній та Північній Америці.

У культурі найбільше відома каріка папайя. Це досить високе, до 10 м заввишки і 30 - 50 см у діаметрі, швидкоростуче недовговічне дерево з трав’янистим стовбуром. Стовбур не галузиться і своєю міцністю зобов’язаний корі, яка містить численні товстостінні волокна.

Верхівка стовбура увінчана кроною світло-зелених надзвичайно гарних і ніжних листків. Листки великі, до 60 см у діаметрі, пальчасто-семироздільні, на довгих товстих черешках. За зовнішнім виглядом динне дерево нагадує невисоку пальму. Деревина у папайї дірчаста, кора гладенька, зеленкувато - буроватого відтінку, несе на собі залишки листкових піхв.

Папайя - рослина дводомна. Квітки одностатеві, розвиваються у пазухах листків. Чоловічі квітки з крейдовими пелюстками зібрані у довгасті китиці, що звикають. Жіночі квітки білі, у малоквіткових щитках або поодинокі. Коли папайя квітне, навкруги стоїть надзвичайно ніжний, тонкий аромат.

Рослина так і вабить до себе... А згодом під кроною листків з’являються великі ароматні плоди папайї, які за формою та розміром нагадують величезну грушу або диню. Плоди соковиті, м’ясисті, завдовжки 8 - 50 см, вагою 2 - 8 кг.

Зверху плоди динного дерева гладенькі або злегка ребристі, незрілі - зелені, а стиглі - жовтувато-оранжеві або оранжеві. Коли розрізати плід упоперек, то він нагадує відкриту банку з паюсною ікрою. Безліч насінин заповнює порожнину всередині плоду. У різних сортів і навіть у одного дерева бувають різні за смаком плоди.

Розмножують папайю насінням. Через два-три роки сіянці вже плодоносять, на плантаціях їх розміщують на відстані 6 - 7 м. Динне дерево живе недовго і плодоносить лише близько десяти років.

Тубільці давно помітили, що сік плодів динного дерева має дивну властивість: кілька краплин розчиненого у воді соку папайї пом’якшують найжорсткіше м’ясо. З часом цей секрет був розгаданий. Виявилось, що у плодах динного дерева міститься протеолітичний фермент папаїн, який за своєю дією близький до шлункового соку і позитивно впливає на травлення та засвоєння їжі організмом людини. Саме тому сік папайї і пом’якшує сире тверде м’ясо і зсідає молоко.

Папаїн належить до групи протеїназ; він, подібно до пепсину, контролює розкладання білків на амінокислоти у нейтральному середовищі. Добувають цей фермент у вигляді порошку з молочного соку папайї (звідки й назва ферменту). Усі частини дерева мають молочні трубки, проте для одержання папаїну використовують висушений молочний сік з недозрілих плодів.

Папаїн знайшов визнання і в медицині при лікуванні дифтериту, виразок, гастриту, він виступає як антикоагулянт крові, а тому ним лікують тромбози. Цей фермент застосовують також для дубління шкіри, оброблення тканин, у кулінарії тощо.

Народи тропічних країн, де культивується динне дерево, використовують не тільки плоди з цілющим соком, а й листя та молочний сік - латекс, який одержують, надрізаючи плоди, гілки та молоді стовбури. Добувати латекс починають з двомісячних плодів. Сік плодів папайї має глистогінну дію.

Крім того, латекс застосовують при лікуванні різних шкірних і шлункових захворювань. У листки динного дерева тубільці загортають м’ясо, щоб воно стало м’якішим, а витяжкою з листків папайї африканці лікують різні недуги.

Плоди папайї їстівні, і тому рослину культивують в усіх тропічних країнах як фруктове дерево. Вони містять 86 - 88% води, 8 - 11% цукру, 0,5% - 0,9% кислоти, майже 0,5% білку і до 0,25% жиру, а також вітаміни. Це чудовий харчовий продукт. Стиглі плоди динного дерева вживають на десерт, недостиглі - як овочі. А які цукати, маринади, різні джеми та напої роблять з папайї!

Сік використовують також для виготовлення особливих сортів морозива, сиропів, застосовують у пивоварінні. Усі, кому доводилося бувати у тропіках, неодмінно ласували чудовим делікатесом, який виготовляють з морозива, папайї, ананаса та вишні.

Насіння папайї має пряний смак і використовується при готуванні їжі.

Як ми вже зазначали, відомо чимало видів динних дерев, проте найбільше значення мають дуболисте (Саrіса quercifolia) золотопелюсткове (Саrіса сhrуsореtаrica), кундинамарське (Саrіса сundinamrensis).

Динне дерево дуболисте зустрічається у вологих субтропіках Болівії, Аргентини, Парагваю, Уругвай та південної частини Бразилії. Зростає воно у світлих лісах, серед заростей ксерофітних чагарників, звичайно на сухих скелетних ґрунтах. Листки у нього як у дуба, іноді майже списовидні. Плоди дрібні, до 4 - 5 см у діаметрі, солодкі, ароматні.

Молочний сік міститься у плодах, корі, навіть черешках, його використовують при лікуванні диспепсії, гастритів, екземи та плям на шкірі людини. Це найхолодостійкіший вид динного дерева, придатний для вирощування у найтепліших районах Чорноморського узбережжя Кавказу.

Динне дерево золотопелюсткове поширене в Андах Еквадору. Росте воно на висоті 1500 - 3000 м над рівнем моря. Його плоди, 10 - 15 см завдовжки, споживають вареними.

Динне дерево кундинамарське, або хамбуру, зустрічається на півночі Південної Америки в Андах. Зростає воно на висоті 1800 - 3000 м над рівнем моря. Це невисоке дерево з пальчастороздільними, знизу сизуватими, до 40 см завдовжки листками і дрібними зеленкуватими квітками, зібраними у суцвіття, що розвиваються прямо на стовбурі.

Плоди гранчасті, гострокінцеві, яскраво-оранжеві, зовні схожі на плоди какао, до 10 см завдовжки. Дерево широко культивується у тропіках заради смачних, з тонким ароматом плодів, які споживають вареними.

Та найбільш цінним і поширеним є динне дерево звичайне, за яким і закріпилася назва "папайя". Воно було відомо майя і ацтекам, його здавна культивують в усій тропічній Америці. У Полінезію папайя попала, можливо, ще до Колумба. У XVI ст. вона з’явилася на Сході, де знайшла свою другу батьківщину.

Більшість вчених вважають, що папайя має гібридне походження. Проте дехто з дослідників доводить, що папайя зрідка зустрічається в дикому стані на узліссях лісів у північній частині Аргентини.

Головними центрами культури папайї являються Великі Антильські острови,

Шрі-Ланка, Індія, Малайзія, Гавайські острови, Мексика, Бразилія, Індонезія, Таїті, Ямайка.

Промислові плантації папайї, що дають високоякісні плоди, закладають у тропіках не вище 1000 м над рівнем моря. Динне дерево за своєю природою надзвичайно ніжне і тому погано росте там, де ночі бувають вогкі та прохолодні. Воно гине не лише від морозу, а навіть від низьких позитивних температур. До ґрунтів ця рослина невибаглива, але не витримує болотних і надмірно сухих ґрунтів.

22.11.2011