Фінанси, грошово-кредитна політика та її механізми. Реферат
Можливість ефективної реалізації основних завдань, аргументованих монетарною політикою, визначається напрацьованим інструментарієм управління грошовим обігом і кредитного регулювання. Теорія та практика відрізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс заходів в реалізації головних цілей монетарної політики
Фінанси є важливою складовою економічної системи, засобом функціонування та розвитку останньої. Теорія фінансів не має єдиного погляду на визначення їх ролі в економічній системі держави. Більшість економістів радянської доби трактувало фінанси звужено як засіб розподілу та перерозподілу ВВП у процесі відтворення. Зарубіжна наука розглядає фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Фінанси постають як категорія, що випливає з об’єктивних економічних процесів і є невід’ємною частиною ринкової економіки.
У перехідний період реформування економіки фінанси є важливою сполучною ланкою між макроекономічними показниками і конкретним використанням фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення соціального добробуту. Форми і методи такого використання потребують постійного удосконалення в напрямах залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, запровадження ефективного витрачання коштів бюджету з посиленням його регулюючої ролі, дотримання фінансової дисципліни, оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу через ліквідацію взаємозаліків і бартеризації розрахунків, удосконалення податкової системи та ін.
Певна річ, що на перших етапах становлення фондового ринку, гарантом якого виступала держава, цінні папери могли розраховувати на більш високий ступінь довіри населення та юридичних осіб, аніж фондові активи приватних емітентів. Зазначимо, що саме за такою схемою здійснювався процес становлення ринку цінних паперів в Угорщині, де першим кроком стала емісія 1988 р. скарбничих векселів. З середини 1990 р. розпочав випуск власних векселів Національний банк Польщі, фактично започаткувавши цим національний фондовий ринок.
Інституціоналізм політики, що її проводить держава у сфері грошового обігу та кредитних відносин, зумовлює її загальну підпорядкованість макроекономічному завданню – забезпечення вирішення триєдиної мети: збалансувати економічний розвиток, забезпечити оптимальну зайнятість і стримати інфляцію. Тобто як одна з найважливіших структурних ланок державного регулювання макроекономічними процесами, грошово-кредитна політика спрямовується на реалізацію їх головних завдань.
Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи – Центральний банк і відповідні урядові структури – міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів. а також інші установи.
Створення ринкової економіки вимагає переходу до економічних методів управління. Їх важливою складовою є фінансово-кредитні важелі. Ринкова модель економіки передбачає створення розвинутих фінансових ринків. Значно посилюється роль банків, що потребує зміцнення банківської системи та створення ефективного механізму грошово-кредитного регулювання. Узгоджене проведення грошово-кредитної та податкової політик робить ще більш ефективним їх використання як регуляторів у реалізації економічної політики.
В умовах ринкової економіки грошово-кредитна політика постає важливим чинником досягнення економічної стабільності. Регулюючу функцію грошово-кредитна політика виконує шляхом зміни грошової пропорції та використання різних монетарних інструментів.
Механізми грошово-кредитної політики
Можливість ефективної реалізації основних завдань, аргументованих монетарною політикою, визначається напрацьованим інструментарієм управління грошовим обігом і кредитного регулювання. Теорія та практика відрізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс заходів в реалізації головних цілей монетарної політики. Йдеться про інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу.
До найважливіших засобів першої групи можна віднести:
- механізм готівкової емісії;
- встановлення "стелі" кредиту Центрального банку, що надається урядові та банківським установам;
- пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, стелі на вартість кредитних ресурсів. [1]
Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу має найбільше поширення у країнах з перехідною економікою, де механізми опосередненого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. Зауважемо, що при тривалому застосуванні інструментів прямого впливу на основні параметри грошового обігу їхня дієвість знижується. [6]
Система опосередненого регулювання грошового обігу є елементом економічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні за змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, здійснення операцій на відкритому ринку; по-друге, регулювання норми банківських резервів; по-третє, регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються Центральним банком. Кожен із зазначених механізмів має набір власних інструментів, формування і вдосконалення яких здійснюється десятиріччями.
На початкових етапах реформування перехідних економік, засоби фіскальної та монетарної політики виявляються не дуже ефективними, пріоритетне значення мають адміністративні засоби дерегулювання економіки та інституційна реформа. Але поступово із реформуванням економіки масштаби державного втручання зменшуються, збільшується роль ринкових механізмів, залишаючи фіскальну та монетарну політику головними важелями регулювання економіки держави.
28.06.2011
