• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Необхідність і задачі банківського регулювання та нагляду

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на здійснювані в Україні економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їх діяльності.

Держава в особі центрального банку покликана забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати гроші.

Банки — це довірчі установи. Суспільство розглядає виконання державою функції банківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію збереження банківських вкладів.

Банки відіграють ключову роль в економіці і в той самий час їм притаманна підвищена фінансова вразливість (низька частка капіталу, залежність від банківських ризиків), що зумовлює необхідність прийняття державою заходів стосовно банківського регулювання та нагляду.

Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні інститути, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільне корисні й необхідні функції, що робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави. Основні задачі банківського регулювання й нагляду:

• забезпечення стабільності та надійності банківської системи;
• захист інтересів вкладників банків; — створення конкурентного середовища у банківському секторі;
• забезпечення відкритості політики і діяльності банківського сектора. Необхідність банківського регулювання та нагляду в умовах ринкової економіки ні в якому разі не означає виключення саморегуляції банківського сектора через ринкові механізми.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується банківська система і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення системи пруденційного банківського регулювання та нагляду.

Організація системи банківського регулювання та нагляду

Практика банківського регулювання й нагляду в розвинутих країнах характеризується різноманітністю установ та органів, що уповноважені державою займатись цією діяльністю.

У більшості ринкових економік законодавчі та нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього функцію регулювання. Що стосується наглядової функції, то її, окрім центрального банку, можуть виконувати спеціальні установи, створені під огидою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту.

Дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними задач і щоб ці повноваження були передбачені на законодавчому рівні.

В Україні згідно із законом "Про банки й банківську діяльність" функції банківського регулювання та нагляду здійснює Національний банк України. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату Національного банку. Для здійснення нагляду за діяльністю банків у центральному апараті Національного банку створена служба нагляду, що складається з Комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків, департаментів та управління, а саме:

• департамент реєстрації та ліцензування банків;
• департамент безвиїзного нагляду;
• департамент інспектування банків;
• департамент з питань роботи з проблемними банками;
• управління координації з питань банківського нагляду. На рівні регіональних управлінь Національного банку створені відповідні підрозділи.

Основні напрямки регулювання банківської діяльності в Україні

Національний банк України, спираючись на законодавчу базу й світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду, визначає декілька основних напрямків регулювання діяльності банків:

1. Порядок реєстрації банків у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Створення й реєстрація комерційних банків в Україні регулюються Положенням про створення і реєстрацію комерційних банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 27 березня 1996 р. № 77. Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за участю іноземного капіталу, приймає Правління Національного банку України, а комерційного банку, створеного за участю вітчизняного капіталу, — Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

2. Порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської діяльності. Ліцензування банків регулюється Положенням про порядок ліцензування банків в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку від 27 березня 1996 р. № 77. Комерційні банки мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку.

3. Правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій, наприклад Інструкція НБУ "Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України", Положення про кредитування тощо.

4. Принципи й стандарти бухгалтерського обліку та звітності в банках. З початку 1998 р. у банківській системі України запроваджено облік і звітність за міжнародними стандартами (МСБО).

5. Економічні нормативи, що регламентують діяльність комерційних банків і порядок контролю за їх дотриманням.

6. Методи банківського нагляду, порядок визначення рейтингової оцінки діяльності банків, а також форми наглядового реагування, тобто впливу на банки.

7. Порядок страхування банківських ризиків. Згідно з вимогами Національного банку України комерційні банки зобов'язані створювати страховий резерв (загальний та спеціальний) для відшкодування можливих збитків, що виникають в результаті кредитної діяльності. Розмір страхового резерву визначається загальною сумою всіх позичок (за деяким винятком), кваліфікованих за ступенем ризику та зважених на коефіцієнти ризику (табл. 1, 2). Страховий резерв використовується на покриття безнадійної кредитної заборгованості.

Таблиця 1. Створення резерву для відшкодування можливих витрат за позиками комерційних банків

8. Порядок гарантування (страхування) банківських депозитів (див. підрозд. 4.6).

9. Механізм реорганізації та ліквідації банків. Реорганізація комерційного банку може бути здійснена:

• за ініціативою акціонерів комерційного банку;
• за рішенням Правління Національного банку України;
• за рішенням Арбітражного суду.

Нормативні документи НБУ передбачають такі форми реорганізації банку: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Рішення про ліквідацію комерційного банку приймає Правління Національного банку України. Постановою Правління відкликається ліцензія на право здійснення всіх банківських операцій, призначається ліквідатор (ліквідаційна комісія), а також припиняються повноваження правління, ради комерційного банку і його загальних зборів.

На підставі рішення Національного банку ліквідатор (ліквідаційна комісія) проводить реорганізацію комерційного банку або його продаж. Ліквідація комерційного банку вважається завершеною з моменту внесення запису про це до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Економічні нормативи, що регламентують діяльність комерційних банків

Національний банк України встановив для комерційних банків обов'язкові економічні нормативи, що поділяються на три групи.

Табл. 2. Економічні нормативи, що регламентують капітальну базу банків.

Залежно від дотримання нормативів капітальної бази, додержання порядку і строків формування резерву на покриття кредитного ризику Національний банк поділяє комерційні банки на 3 категорії капіталу і рекомендує комерційним банкам здійснювати розподіл капіталу відповідно до встановленої їм категорії. Для тих банків, які своєчасно не сформують капітал згідно з обов'язковими нормативами. Національний банк розробив механізм нарощування капітальної бази.

За сумою сплачених статутних фондів на початок 1998 р. комерційні банки України поділяються на такі групи:

• 5 млн. ЕКЮ і більше — 24 банки
• 3 - 5 млн. ЕКЮ — 27 банків
• 2 - 3 млн. ЕКЮ — 12 банків
• 1 - 2 млн. ЕКЮ — 36 банків

Табл. 3. Економічні нормативи, що регламентують ліквідну позицію комерційних банків.

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюють відділи нагляду обласних управлінь і Департамент безвиїзного нагляду Національного банку України. За порушення економічних нормативів Національний банк вживає заходів впливу згідно з Інструкцією "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" та Положенням про застосування НБУ заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства.

Банківський нагляд: методи проведення та заходи впливу

Нагляд за діяльністю банків НБУ та його установи традиційно здійснюють за допомогою двох методів:

• безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд;
• виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд — це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. Безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності, що подасться органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість відстежувати фінансовий стан банків.

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дозволяє наглядовим органам приймати рішення про застосування до банків коригуючих заходів до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці.

Інспекційні перевірки банків на місцях повинні проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, на які наражається той чи інший банк, і визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дозволяє органам банківського нагляду відстежувати такі аспекти діяльності банків:

• достовірність звітності;
• дотримання законів і нормативних актів;
• надійність управління банком;
• стійкість фінансового стану банку.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнюючими.

Економічний аналіз діяльності банків дозволяє наглядовим органам визначити в процесі нагляду узагальнюючу (рейтингову) оцінку фінансового стану комерційного банку. При визначенні необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої всі банки можна розглядати під єдиним кутом зору. Такою системою є загальновідома система САМЕЬ. Рейгингову оцінку визначають департаменти безвиїзного нагляду (попередній рейтинг) та інспектування Національного банку України, а також відповідні підрозділи регіональних управлінь НБУ.

Департамент безвиїзного нагляду на основі аналізу звітності комерційного банку формує "попередній" рейтинг. Якщо ця оцінка становить "3", "4" і "5" і при цьому банк не знаходиться в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає терміновому інспектуванню. Якщо банк знаходиться в одному із наведених режимів, нагляд за його діяльністю буде здійснювати департамент з питань роботи з проблемними банками та відповідні підрозділи регіональних управлінь НБУ.

Система рейтингу банків включає визначення таких показників:

• достатність капіталу;
• якість активів;
• якість управління;
• дохідність;
• ліквідність.

Сукупний рейтинг банку визначається таким чином:

• за кожним із наведених показників нараховуються бали від 1 (сильний) — до 5 (незадовільний);
• бали підсумовуються і діляться на п'ять для визначення сукупної рейтингової оцінки.

Сукупний рейтинг характеризує загальний фінансовий стан банку: "сильний", "задовільний", "посередній", "граничний", "незадовільний". Національний банк України на основі аналізу діяльності банку, враховуючи його рейтинг, визначає, в якому режимі працюватиме банк:

• у звичайному режимі згідно з отриманою ліцензією;
• у режимі фінансового оздоровлення;
• в особливому режимі фінансового оздоровлення;
• в режимі призупинення діяльності, коли вирішується питання про його реорганізацію або ліквідацію.

До комерційних банків, які порушують банківське законодавство, Національний банк вживає заходів впливу. Вибір таких заходів впливу проводиться з урахуванням:

• характеру допущених комерційним банком порушень;
• причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;
• загального фінансового стану комерційного банку;
• значущості комерційного банку на ринку послуг.

Заходи впливу до комерційних банків:

• не примусові — лист із зобов'язанням; письмове попередження;
• примусові — підвищення норми обов'язкових резервів; відкликання ліцензії на здійснення окремих або всіх банківських операцій; усунення керівництва комерційного банку від управління; призначення тимчасової адміністрації для управління банком; стягнення за рішенням суду штрафу в розмірі неправомірно отриманого доходу; ліквідація банку;
• переведення комерційного банку в режим фінансового оздоровлення представляє систему непримусових та примусових заходів, спрямованих на усунення порушень у діяльності банку, які призвели його до збиткової діяльності або скрутного фінансового стану.

Підставою для переведення комерційного банку у режим фінансового оздоровлення є віднесення банку до категорії проблемних, відсутність необхідного рівня капіталу, порушення банківського законодавства. Переведення здійснюється відповідно до постанови Правління Національного банку України.

Комерційний банк розробляє програму фінансового оздоровлення і надає п регіональному управлінню НБУ, яке, у свою чергу, проводить її експертизу і разом із своїми висновками подає відповідному департаменту системи банківського нагляду України. Зміст програми фінансового оздоровлення:

• аналіз причин, які спричинили погіршення фінансового стану та збиткову діяльність комерційного банку;
• конкретні заходи фінансового оздоровлення із зазначенням термінів їх виконання та розрахунок економічного ефекту від їх упровадження;
• прогнозні показники діяльності банку після вживання заходів фінансового оздоровлення;
• кошторис витрат щоквартально в цілому по банку та з розподілом по філіях.

У разі поліпшення фінансового стану банк переводиться у загальний режим роботи згідно з постановою Правління Національного банку. В разі погіршення ситуації в банку під час дії режиму фінансового оздоровлення (максимальний термін 12 місяців) Правління НБУ може прийняти рішення про переведення банку на особливий режим контролю за його діяльністю з боку відповідальних виконавців регіонального управління НБУ.

Банку, що працює в режимі фінансового оздоровлення, забороняється займатися окремими банківськими операціями (наприклад, залученням вкладів фізичних осіб), в той самий час для підтримки такого банку НБУ може надати стабілізаційну позику.

Якщо протягом встановленого строку фінансовий стан банку не поліпшиться. Правління Національного банку приймає рішення про відміну режиму фінансового оздоровлення та про призупинення діяльності банку.

Створення системи гарантування депозитів

В останні роки в Україні розробляється проект закону "Про гарантування вкладів фізичних осіб". Цілі створення системи гарантування (страхування) депозитів:

• захист економічних інтересів вкладників банків;
• підтримка стабільності банківської системи;
• стимулювання заощаджень, необхідних для інвестицій у реальний сектор економіки.

У світовій практиці діють дві системи гарантування депозитів:

• американська система (державна система, використовує різні засоби вирішення проблемних ситуацій у банківській сфері, виконує наглядові функції, фінансове підтримується державою, більшість банків країни є учасниками цієї системи);
• німецька система (недержавна система, характерна обмеженістю або відсутністю формування страхового фонду, діє за принципом добровільної участі банків у системі).

У країнах Європейської співдружності реалізується програма запровадження уніфікованих засобів гарантування депозитів. Директивою ЄС від 30 травня 1994 р. "Про програму гарантування депозитів" передбачені такі положення:

• кожна країна, яка є членом ЄС, повинна мати одну або декілька програм гарантування депозитів;
• участь у програмі гарантування депозитів є обов'язковою для всіх кредитних інститутів;
• кредитні інститути, які не є членами програми гарантування депозитів, не мають права приймати депозити;
• мінімальний рівень покриття встановлений у розмірі 20 000 ЕКЮ на одного вкладника;
• програма гарантування депозитів вступає в дію, коли депозити стають недоступними.

В Україні банки до прийняття закону про страхування (гарантування) депозитів зобов'язані по депозитах фізичних осіб (у розмірі 15%) створювати обов'язкові резерви шляхом придбання облігацій внутрішньої державної позики з подальшим їх блокуванням у Депозитарії НБУ.

26.06.2011