• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

В останні роки проблеми вексельного обігу в Україні стали об'єктом всебічної уваги. Однак, нажаль, це не призвело до прояснення ситуації в сфері вексельного обігу.

На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного впорядкованого правового поля, щодо функціонування векселів.

В 1991 році, відповідно до ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України", на території незалежної України діяла Женевська конвенція №358 та прийняте Раднаркомом у 1937 році Положення про переказний та простий векселі.

Верховна Рада України Постановою від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ встановила, що вексельний обіг в Україні здійснюється відповідно до Женевської конвенції 1930 року, внаслідок чого дію постанови Раднаркому від 1937 року на території України скасовано.

До речі, у цій постанові не було визначено, яка саме з трьох Женевських конвенцій (№358,359 чи 360) діє на території України, відтак не було зроблено офіційного перекладу текстів означених Конвенцій на державну мову і не було ратифіковано ні однієї з цих Конвенцій.

З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України вступила в дію стаття 9 Конституції, яка передбачає, що міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства. Постанову Верховної Ради України від 17 червня 1992 року не можна вважати згодою, оскільки Законом України "Про міжнародні договори України" був встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів.

Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україна не ухвалювала, можна зробити висновок, що Женевська конвенція 1930 року, як і міжнародні договори, нині на території України не діє.

На сьогоднішній день, основним документом, який регулює вексельний обіг в Україні, є Закон "Про цінні папери і фондову біржу", стаття 21 якого передбачає, що "порядок випуску та обігу векселів визначається відповідними нормативними документами Кабінету Міністрів України".

Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10 вересня 1992 року №528 "Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків" встановлює, що "використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України".

В той же час Постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 1997 року №1154 зазначає, що Міністерство фінансів разом з обласними державними адміністраціями повинно забезпечити впровадження в обіг векселів місцевих державних адміністрацій, що суперечить постанові №528. Аналогічні суперечності існують у Постановах Кабінету Міністрів України №1440 від 15 вересня 1998 року та №1978 від 15 грудня 1998 року. Отже, необхідно підготувати узгоджений між міністерствами та Національним банком України проект змін та доповнень до постанови №528, який би усунув суперечності в означених нормативних актах.

Виникають розбіжності в усвідомленні різними органами влади самої суті векселя. В законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначається, що "товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення". Тобто, тільки при двох операціях — випуск та погашення — вексель не є товаром при оподаткуванні, у всіх інших випадках вексель виступає як товар.

Згаданим законом також визначається, що "бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи. послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) " Таким чином, це дає право податковій адміністрації відносити операції передавання векселів в оплату за товар до бартерних.

Питання про товарний характер векселя також випливає з норм українського законодавства. В відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України і Національного Банку України "Про затвердження Правив виготовлення і використання вексельних бланків от 10 вересня 1992 року №528 "вексель може видаватися тільки для оплати поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, окрім векселів Минфина, Національного банку і комерційних банків України". Іншими словам, вексель може бути виписаний тільки після факту поставки товару (товарний характер векселя).

В законодавстві України можна виділити п'ять обмежень на векселездатність учасників вексельного обігу:

• Згідно до постанови Кабміну і Нацбанка України "Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків" "використовувати векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалистами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що є такими згідно діючому законодавству України".
• Сфера Обігу векселів, що емітувалися резидентами України обмежується територією України, т. б. видача і індосамент векселя за межі України не допускаються.
• Існує ряд обмежень векселездатності банків, що регламентуються актами законодавства в банківській сфері. Так, банк може емітувати векселі тільки в тому випадку, якщо має 14 ліцензію. А з 27 жовтня 1998 року введений особливий режим видачі поручительства філіалам. Центральне відділення банку, у якого є всі необхідні ліцензії, не може передавати право провадити операції по 14 ліцензії своїм відділенням і філіалам. Це стосується і права підпису (авалювания векселя).
• Указом Президента України "Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії від 19 лютого 1994 року №55/94 (ст. 17) встановлена заборона на випуск векселів інвестиційними фондами і компаніями.
• Банки, випускаючи векселі, повинні резервувати певну суму засобів.
• Неприпустимий індосамент від одного структурного підрозділу компанії до іншого.

Таким чином, в результаті невизначеності в законодавстві України існує ряд проблем та обмежень щодо обігу векселів на території України. Так суттєво обмежена кількість операцій, що можуть обслуговуватись векселями (наприклад, для видачі векселю обов'язковий факт поставки продукції або надання послуг), а також значно обмежена кількість суб'єктів, що можуть приймати участь в операціях з векселями.

Також необхідно зазначити, що на сучасному етапі існує суттєва проблема щодо організації інфраструктури вексельного обігу та забезпеченості учасників вексельних відносин якісною інформацією. Як зазначалося вище, це означає:

• надання усім учасникам вичерпних відомостей про те, що і яким чином вони можуть отримати, вступаючи у відносини по даному векселю;
• впровадження на ринок вичерпного набору послуг (консультації, реєстрація та перевірка, зберігання та бездокументарний обіг, продаж, інкасація, погашення тощо);
• організація єдиної національної бази даних щодо учасників вексельного обігу (фінансовий стан, чи були відмови у виплаті тощо).

Зазначимо, що ОВЗ передбачена спрощена процедура впровадження справ щодо стягнення заборгованості по векселях. На Україні такий порядок не застосовується, порушення справ відбувається відповідно до встановлених Цивільним кодексом норм. Таким чином, встановлюється значна перешкода ефективному вексельному обігу, та зменшується ліквідність векселю як інструменту.

Отже, основним фактором, який стримує розвиток вексельного обігу є невпорядкованість національного законодавства, а тому основним напрямком до покращення існуючої ситуації є прийняття Закону України "Про вексель". Потрібно, щоб цей закон став своєрідною "вексельною конституцією", тобто таким законом, у якому б містилося якомога більше норм прямої дії і не було тлумачень або додаткових положень, що суперечать Однаковому закону і Цивільному кодексу України.

Закон не працюватиме, якщо не створити відповідного підзаконного (нормативного) правового поля. Це завдання і для законодавчої, і для виконавчої влади.

Від Верховної Ради України очікуються насамперед такі рішення: прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні" і приведення законів України у відповідність із вказаним законом, передусім узгодження із Цивільним кодексом та встановлення додаткових норм, які б сприяли налагодженню вексельного обігу, зокрема:

1. внесення до Закону України "Про податок на додану вартість" змін, які б звільнили банківські установи від зобов'язань щодо податку на додану вартість за тими операціями з векселями, які виконуються через банківські установи і безпосередньо пов'язані з виконанням банками своїх функцій (визначених банківською ліцензією), наприклад, за операціями з інкасації боргових зобов'язань (векселів, чеків тощо);

2. внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України, якими передбачалися:

• належність векселів до категорії документів, за якими дозволяється подавати позови у порядку спрощеного судочинства без права відповідача вимагати перенесення справи щодо опротестованого векселя на розгляд у загальному порядку до прийняття відповідного рішення;
• можливість забезпечення вексельного позову арештом майна відповідача (за постановою суду), якщо останній не може заперечити позивачеві по суті справи (стосовно підробки свого підпису, сплати вексельного боргу, своєї неспроможності укладати вексельні договори тощо);
• попереднє виконання судового рішення, тобто не чекаючи, коли закінчиться термін можливого оскарження або можливого розгляду справи у касаційній інстанції;
• розгляд вексельного позову в суді навіть за відсутності відповідача;
• віднесення векселів до категорії документів, які мають переваги в конкурсному процесі (інакше кажучи, опротестовані векселі, а також векселі, щодо яких встановлено, що вони видані за валюту, товари, послуги, роботи, гроші тощо, належали б до документів, борги за якими погашаються в першу чергу порівняно з іншими зобов'язаннями боржника);
• зменшення державного мита за вексельний позов до одного відсотка;
• внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито щодо: зменшення державного мита за передачу векселів новому власнику (купівлю-продаж векселів) до розміру 0,01 відсотка від суми угоди; порядку оплати вексельного гербового збору.

Ці операції виконують переважно банківські установи, забезпечуючи їх якісне проведення і зниження фінансових та операційних ризиків клієнтів.

Міністерство закордонних справ України разом із Міністерством юстиції та Державною комісією із цінних паперів І фондового ринку мали б зробити офіційний переклад Конвенцій №№ 358 — 360 (із додатками).

Від Національного банку України очікується:

• Визначення установ, які мають розглядатися як вексельні розрахункові палати, подання відповідного законопроекту до Верховної Ради України.
• Розробка нової редакції Положення про порядок проведення банківськими установами операцій із векселями.
• Визначення порядку розрахунку звичайної процентної ставки відповідно до Закону України "Про вексельний обіг в Україні" і внесення доповнень до Положення про визначення звичайної процентної ставки за депозит, затвердженого постановою Правління НБУ №247 від 23.07. 1997р.

Національний банк України разом із Державною комісією із цінних паперів і фондового ринку мали б розробити:

• Положення про умови випуску, обігу і погашення фінансових векселів.
• Порядок виготовлення, обліку і використання вексельного паперу (вексельних бланків).
• Порядок передачі векселів за межі України та одержання їх з-поза меж України (в рамках торговельного і неторговельного оборотів).

Міністерству юстиції України слід внести зміни до порядку вчинення нотаріусами протестів векселів (дати визначення самого поняття протесту, передбачити його юридичні наслідки, види протесту, умови і правила, за якими здійснюються протести векселів), а також розпочати створення банку даних про осіб, проти яких учинені протести. Інформація з банку даних повинна регулярно передаватися у ДКЦПФ та НБУ для подальшого використання зацікавленими особами.

Таким чином, існує нагальна потреба, по-перше, приєднатися до Женівських вексельних конвенцій, по-друге, прийняти пакет нормативних актів з питань вексельного обігу в Україні, виходячи з положень Одноманітного закону, по-третє, сприяти розширенню та вдосконаленню інфраструктури вексельного обігу, по-четверте, спостити порядок стягнення вексельної заборгованості.

На нашу думку заходи по вирішенню проблем саме за такими напрямками дадуть змогу впорядкувати вексельний обіг, а отже й підвищити ефективність вексельного ринку, і, таким чином, вирішити значний обсяг питань, що стоять сьогодні перед національною економікою.

12.06.2011