• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Згідно з українським законодавством банки можуть займатися професійною діяльністю на ринку цінних паперів за наявності відповідного дозволу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Фінансове посередництво включає такі види діяльності:

1. діяльність з випуску цінних паперів за дорученням, від імені і за рахунок емітента шляхом організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом (андерайтингова діяльність).

Операція андерайтингу як правило доповнюється гарантією емісії, що означає зобов'язання придбати нереалізовану частину випуску цінних паперів за фіксованою ціною, таким чином певною мірою звільняючи емітента від ризику нереалізації емісії. При таких умовах проходить короткострокове поєднання дилерських та емісійно-посередницьких операцій банку. Андерайтинг передбачає два варіанти діяльності банку: в якості покупця, або в якості агента. Діяльність у якості агента урізноманітнюється трьома основними способами:

• прийняття зобов'язання реалізувати якомога більше ЦП з випуску, проте без повної фінансової відповідальності;
• прийняття зобов'язань реалізувати якомога більше ЦП з випуску, проте у межах певного терміну;
• прийняття зобов'язання виступити у ролі резервного каналу реалізації емісії при настанні певних умов (умовна гарантія);

2. комерційна діяльність, пов'язана з цінними паперами, яка передбачає купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється банком від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність). Дохід дилера утворюється за рахунок різниці у цінах, за якими він купує та продає цінні папери;

3. комісійна діяльність, пов'язана з цінними паперами. Купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється банком як торговцем цінними паперами на підставі договорів-доручень чи комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність). У договорі визначаються вид і термін дії замовлення клієнтів, права та обов'язки сторін, умови розрахунків і розмір комісійної винагороди, відповідальність сторін і порядок розгляду спорів. Брокерські операції банків із цінними паперами характерні тим, що в даному випадку банки діють не за рахунок власних коштів, а за кошти клієнтів і в їх інтересах.

Брокерські операції банків можуть здійснюватися на підставі комісійного договору або договору-доручення. У першому випадку банк діє від власного імені, у другому - від імені клієнта.

При укладенні договору комісії банк і клієнт беруть на себе відповідні зобов'язання. Оскільки банк діє в інтересах клієнта, він прагне в процесі контругоди купити цінні папери за мінімальною ціною, а продати - за максимально можливою. Якщо в результаті контругоди одержано додатковий дохід, то він надходить клієнтові, якщо збиток, то він відшкодовується за рахунок банку, що виступає в ролі брокера-комісіонера.

Банк як торговець цінними паперами зобов'язаний:

• діяти в інтересах клієнтів;
• попереджати клієнтів про ризики конкретної угоди з цінними паперами;
• узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій купівлі-продажу або обліку цінних паперів;
• надавати клієнту інформацію щодо курсу цінних паперів;
• виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження;
• передусім виконувати операції з цінними паперами за договорами та замовленнями клієнтів, а потім уже власні операції з такими самими цінними паперами;
• за наявності у банку зацікавленості, яка перешкоджає йому виконати замовлення клієнта на найвигідніших умовах, банк (торговець) зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта.

Діяльність з управління цінними паперами — це діяльність, яку здійснює банк як професійний учасник ринку від свого імені за винагороду стосовно довірчого управління цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, а йому передані у володіння. Управління здійснюється на користь довірителів або бенефіціарів, тобто осіб, яким згідно з договором належать доходи від довірчої діяльності.

Предметом управління можуть бути не тільки цінні папери, а й грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери, а також грошові кошти і цінні папери, отримані в процесі управління цінними паперами. В Україні з огляду на правову неврегульованість як відносин довірчої власності, так і відносин довірчого управління найреальнішим є виконання банками агентських послуг стосовно цінних паперів, наприклад формування портфеля цінних паперів згідно з вказівками клієнта.

Депозитарна діяльність - це надання послуг щодо зберігання (депонування) цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів), обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Прямі банківські інвестиції, їх види та особливості здійснення. Реферат

Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності. Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами: за допомогою механізмів фондового ринку; за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування

Інвестиції - це витрати на виробництво та нагромадження запасів виробництва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства.

Згідно з законодавством інвестиції поділяються на:

1. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів).

2. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як:

• прямі інвестиції - передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;
• портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку;

3. Інвестиції під реінвестиції - здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами: за допомогою механізмів фондового ринку; за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.

Комерційні банки повинні в своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фінансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об'єднання промислового і фінансового капіталів. В Україні банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно з Законом "Про фінансово-промислові групи".

Комерційний банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприємству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива і передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов'язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.

Основними регуляторними вимогами НБУ для інвестиційної діяльності банків в Україні є встановлені нормативи інвестування та необхідність формування обов’язкового резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами.

Норматив інвестування характеризує використання капіталу банку для придбання акцій, корпоративних боргових зобов’язань, вкладень в дочірні та асоційовані компанії (часток, паїв). У новій Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні встановлено обмеження та нормативні вимоги до інвестиційної діяльності комерційних банків.

Зокрема, банки мають право здійснювати прямі інвестиції за рахунок власних коштів і від власного імені лише на підставі письмового дозволу НБУ. Такий дозвіл не потрібен у тому разі, якщо: сума інвестицій становить не більше 5% регулятивного капіталу банку; юридична особа, у діяльність якої інвестуються кошти, займається виключно наданням фінансових послуг; регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам НБУ.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) визначається як відношення величини коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожним емітентом, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не може перевищувати 15%.

Норматив загальної суми інвестування (Н12) визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються (придбання акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком будь-якої юридичної особи в портфелях банку на продаж та на інвестиції, а також вкладень в асоційовані та дочірні компанії), до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не може перевищувати для універсальних банків – 60%, для клірингових – 10%, для інвестиційних – 90%.

Нормативи інвестування спрямовано на реалізацію такого методі зниження ризиків як диверсифікація. Призначення резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами полягає в компенсації реалізованих інвестиційних ризиків, тому логічно його формувати з огляду на величину потенційних втрат за тими цінними паперами, які включено до банківського портфеля.

30.05.2011