• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Це укріплення було необхідне для захисту місцевих жителів від татарських набігів. Селище міського типу сьогодні входить до Летичівського району Хмельницької області.

Вперше замок у Меджибожі згадується у Іпатієвському літописі 1146 року. Також вдапвньоруських літописах ХІІ ст. є згадка про захоплення міста удільним князем Святославом Всеволодичем. Великий князь київський Ізяслав Мстиславович передав йому у володіння п’ять міст, серед яких і Міджибіж… У той період це селище було одним із укріплених міст Київської Русі.

З історії Меджибожа

Кінець ХІІ ст. – Меджибіж входить до складу Галицько-Волинського князівства.

1331 рік – захоплення міста литовським князем Ольгердом. Він передав Меджибіє синам, знаним як Корятовичі. Вона й збудували замок, про який йде мова.

1241 рік – Золота Орда захоплює частину подільських земель.

1259 рік – Данило Галицький остаточно зазнає поразки у боротьбі із Золотою Ордою. Тож він визнав своє залежність від неї і мусить знищити укріплення багатьох міст і, зокрема, Меджибожа.

1362 рік – князь Ольгерд завдав порядки монголо-татарам, після чого почав відновлювати укріпл6ння подільських міст.

1434 рік – Меджибіє входить до складу Летичівського повіту. Ця подія стається після того, як Польща захопила західне Поділля. Позаяк місто розташоване на перехресті Чорного й Кучманського шляхів (з них кримські татари вибігали на подільські землі), то Меджибізький замок перетворюється на стратегічний оборонний пункт.

1593 рік – місто отримало магдебурзьке право. Грамота на самоврядування сповіщала про обов’язки міщан. Їм треба було твердити город, копати Перекоп, гатити греблю, утримувати в порядку оборонні укріплення та гарнізон. Кожен мусив мати запас куль і потроху та тримати зброю напоготові.

Укріплення замку часто знищувалися внаслідок неодноразових набігів кримських татар, які особливо почастішали у ХV-XVI ст. Але його щораз відбудовували.

Меджибізький замок часто ставав перешкодою для руйнації міста татарами. У 1507, 1515 і 1516 роках двічі тут були розбиті татарські загони. Про наближення ворогів свідчив вогонь, запалений на Дозорній башті. І протягом 1565-1627 років татари не спромоглися оволодіти замком. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ-го століття зміцнюють укріплення замку. Навіть Хан на чолі стотисячної орди 1615 року не наважився його штурмувати, а обіймав мури, сплюндрувавши пізніше усе Поділля.

Надзвичайно багато пережив замок у період визвольної війни українського народу 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. На початку війни повстанські загони Максима Кривоноса захопили місто, адже їм вдалося завдати поразки польській шляхті. Звичайно, що це сталося завдяки героїчній допомозі місцевого населення.

У 1649 році під Меджибожем відбувся запеклий бій між польським військом та козацькими полками Данила Нечая, внаслідок чого королівські війська відступили. Замок було здобуто.

У Меджибожі зупинявся сам провідник визвольної війни Богдан Хмельницький. Це сталося 1650 року, коли він прямував до Кам’янця-Подільського. Проте вже через рік близько 12 тисяч повстанців взяли штурмом місто і завдали шкоди фортеці.

Після Бучацького мирного договору 1672 року турки отримують землі Поділля, де і знаходиться Меджибізький замок. Пошкоджені частини фортеці вони відбудували. Звичайно, що усі зміни були там на східний кшталт. А церкву, яка входила до палацового комплексу. Перобладнали в мечеть.

Междибіж був включений до військового відомства царським урядом після польського повстання 1830-31 років. Місто перетворили на військове поселення. А в замку розмістили штаб 12-го Ахтирського полку.

Замок у селищі Меджибіж – це своєрідний зразок оборонної архітектури в Україні. Замок, незважаючи на страшні події, які йому довелося побачити, з кожним століттям ставав усе вишуканішим. А згідно з першим проектом він був збудований у суворому стилі з грізними мурами та баштами. І це не дивно, бо основною його функцією було налякати, а якщо вже не вдалося, то тоді й захищати.

З ХVІІ століття у замках починають будувати палаци, прикрашаючи їх білокам’яною різьбою й живописом. Внаслідок цього Меджибізький замок поступово збагачувався такими елементами, як декоративні фігурні зубці, готична форма вікон, різьблені білокам’яні одверки, аттик та аркатурний пояс глухих ніш. Врешті він набув вигляду поміжного між обороною спорудою і замком –палацом.

Замок побудований на мисі, що утворився між двома річками, які зливаються серед широких лугів. За планом він нагадує продовжуваний трикутник з гострою вершиною, зверненою на схід. В’їзд у замок влаштований у західній стіні, з боку Меджибожа, звідки укріплення захищали ровом, через який вів підйомний міст, згодом замінений кам’яним.

Велична споруда добре вписана у навколишній ландшафт: річки, омиваючи фортецю, трьох сторін, служили надійним природним захистом.

Подвір’я замку, оточене могутніми стінами та бамітами, займає приблизно при чверті гектара. Довжина його сягає 120 метрів, а ширина – 85; стіни у західній частині здіймаються на 17 метрів; товщина їх на лицарській башті – майже 4 метри.

З чотирьох башт, які входили у замковий комплекс, одна не збереглася. Центром фортеці служить чотирикутна споруда, до якої з усіх боків прилягають ще кілька башт: зі сходу – трикутна, з заходу – кругла, а з півночі і півдня – по дві напівкруглі, що змикаються одна з одною. Добре продумане поєднання різноманітних елементів архітектурного плану, створювало прекрасні умови для організації системи перехресного вогню під час оборони цитаделі. Башта має кілька ярусів, розділених перекриттями, на рівні яких зовні виступають кам’яні на півовальні пояси. Завершення її, на жаль, не збереглося: замість нього збудовано балкони, які в плані повторюють форму вежі.

З північного боку до Східної башти прилягає довгий корпус, споруджений у другій половині ХVІІ ст., а пізніше використаний для казарм. Другим своє кінцем корпус доходить до круглої вежі, яка згодом була перебудована на восьмикутну, п’ятьма гранями вона виступає за межами фортечної стіни.

Коли у замку розквартирувався штаб Охтирського полку, вежу пристосували до офіцерського клубу.

У 20-х роках ХХ століття тут була школі для бійців червонокозачого полку.

Північно-західна стіна з’єднує восьмикутну вежу з п’ятигранною Лицарською. Лицарська башта, мабуть, найстаріша в усьому комплексі Меджебізького замку. Споруджена вона у ХV або ще в кінці ХІV століття. Башта також виконувала функції дозорної. Як і інші сторожові вежі, розкидані на землях Поділля, вона служила для попередження жителів околиць про наближення ворога. Чотирма своїми боками вона виступає названі; від неї починався рів, що ускладнював підхід до замку.

До західної стіни, примикають зведені пізніше дім, де мешкала замкова челядь і знаходилися господарські приміщення, та ще одна цікава своєю архітектурою споруда – колишня конюшня, названа згодом каретним рядом.

Башта на південно-західному розі не збереглася. Південна стіна вкрита трьома рядами бійниць, що призначалися для стрільби з луків та вогнепальної зброї. З цього боку, а також зі сходу фортеця додатково захищалася рядом бастіонів.

На середині подвір’я замку стоїть культова споруда, збудована у 1586 році. У плані вона прямокутна, з п’ятигранною абсидою, перекритою зімкнутими склепіннями з розпалубками.

23.10.2011