Професійну орієнтацію в Україні досі часто сприймають як окремий напрям роботи школи або служби зайнятості. Школярів знайомлять із професіями, проводять тестування здібностей, заклади освіти організовують дні відкритих дверей, а служба зайнятості допомагає безробітним знайти роботу.
Усе це потрібно. Але професійна орієнтація – значно ширше поняття. Вона починається задовго до вибору першої професії і не закінчується отриманням диплома чи працевлаштуванням. Це постійний процес, який допомагає людині визначати власну освітню та професійну траєкторію, розвивати компетентності й адаптуватися до змін протягом усього життя.
Фактично йдеться про один із важливих інструментів розвитку людського капіталу, ефективність якого впливає одночасно на людину, систему освіти та економіку країни.
Освіта повинна починатися з розуміння того, навіщо і чого навчатися
Україна сьогодні опинилася перед серйозним кадровим викликом. Війна, міграція, демографічні зміни, мобілізація, переміщення підприємств та трансформація економіки суттєво змінили ситуацію на ринку праці.
За результатами опитування роботодавців у 2024 році, наведеними у Стратегії зайнятості населення, 74% підприємств відчували нестачу робочої сили. Станом на 1 жовтня 2026 року на Єдиному порталі вакансій налічувалося близько 225 тисяч пропозицій роботи.
Але проблема не лише в кількості працівників. Роботодавцям потрібні люди з конкретними професіями, кваліфікаціями та навичками. Водночас система освіти не завжди встигає реагувати на зміни економіки, а молодь часто обирає спеціальність, не маючи достатнього уявлення про її зміст і перспективи.
У результаті виникає парадокс: одні підприємства не можуть знайти потрібних фахівців, а випускники закладів освіти нерідко працюють не за здобутою спеціальністю або змушені опановувати нові професії вже після завершення навчання.
Тому важливо змінити сам підхід. Професійна орієнтація має передувати освітньому вибору, супроводжувати людину під час навчання та допомагати їй визначати подальші кроки професійного розвитку.
Інакше кажучи, питання має звучати не лише «Ким я хочу бути?», а й «Чого мені потрібно навчитися, щоб реалізувати себе в цій професії?».
Саме тут професійна орієнтація безпосередньо пов’язана з якістю та доступністю освіти.
Усвідомлений вибір професії – відповідальність не лише школи
Особливої актуальності ця тема набуває напередодні запровадження у 2027 році старшої профільної школи.
За прогнозами Інституту освітньої аналітики, у 2026/27 навчальному році в Україні навчатимуться понад 408 тисяч дев’ятикласників.
Уже найближчим часом цим учням доведеться визначатися з подальшою освітньою траєкторією: продовжувати навчання в академічному ліцеї чи обирати професійну або фахову передвищу освіту.
Це рішення матиме довгострокові наслідки. І важливо, щоб воно не перетворилося на формальний вибір між доступними закладами освіти.
Молода людина повинна розуміти, які можливості відкриває кожен освітній маршрут, які професії можна опанувати, які перспективи працевлаштування існують і чи зможе вона надалі продовжити навчання або змінити професійну траєкторію.
Професійна орієнтація має починатися задовго до моменту подання документів до закладу освіти. Школярі повинні мати можливість знайомитися з реальними підприємствами, бачити виробничі процеси, спілкуватися з фахівцями, проходити професійні проби та отримувати об’єктивну інформацію про різні професії.
Водночас не можна зводити профорієнтацію до спрямування молоді на професії, яких сьогодні найбільше потребує економіка. Її завдання – допомогти знайти баланс між здібностями та інтересами людини, можливостями освітньої системи й перспективами професійної реалізації.
Це також означає, що заклади освіти повинні бути не просто місцем здобуття знань, а активними учасниками формування усвідомленої освітньої та професійної траєкторії молодої людини.
Професійна орієнтація дорослих: освіта не закінчується дипломом
Є ще один аспект, якому в Україні приділяють недостатньо уваги. Професійна орієнтація чомусь переважно асоціюється з дітьми та молоддю. Але що робити людині, яка вже має освіту, професію та досвід роботи, проте через обставини змушена змінити фах або здобути нові компетентності?
Сучасний ринок праці не гарантує, що професія, яку людина опанувала у 20 років, залишатиметься незмінною та затребуваною до завершення її трудової діяльності.
Автоматизація, цифровізація, штучний інтелект, технологічні зміни та поява нових видів діяльності трансформують вимоги до працівників. Частина професій зникає або змінюється, натомість виникають нові спеціалізації та напрями роботи.
За таких умов навчання протягом життя (lifelong learning) перестає бути просто популярною освітньою концепцією. Воно стає необхідною умовою збереження конкурентоспроможності людини на ринку праці.
Але навчання дорослих має починатися не з механічного запису на черговий курс. Спочатку людина повинна зрозуміти, які компетентності вона вже має, яких знань їй бракує, які професійні можливості відкриваються та який освітній маршрут допоможе досягти бажаного результату.
Саме для цього потрібна професійна орієнтація дорослого населення.
Особливо актуальною вона є для ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, громадян, які повертаються з-за кордону, людей з інвалідністю, а також працівників, професійна діяльність яких змінюється через технологічні трансформації.
Наприклад, ветеран, який повертається до цивільного життя, може мати значний управлінський, технічний або організаційний досвід, але потребувати допомоги у визначенні того, як застосувати його в новій професії. Внутрішньо переміщена особа може мати кваліфікацію, затребувану в іншому регіоні, але не знати про можливості працевлаштування та навчання. Працівник, професія якого трансформується, може потребувати не повної перекваліфікації, а лише кількох нових компетентностей.
Тому професійне консультування дорослих повинно бути пов’язане із системою освіти дорослих, професійного навчання, визнання результатів неформального та інформального навчання, перекваліфікації й підвищення кваліфікації.
Важливо, щоб людина могла отримати не просто інформацію про вакансії, а комплексну підтримку: оцінити власні компетентності, визначити перспективний напрям, обрати навчальну програму та зрозуміти, як застосувати нові знання на практиці.
Для цього потрібні сучасні цифрові сервіси, якісне кар’єрне консультування, прогнозування потреб ринку праці, доступні програми навчання та механізми фінансування освіти дорослих, зокрема індивідуальні навчальні рахунки.
Без роботодавців ефективної профорієнтації не буде
Ми переконані, що роботодавці мають стати повноцінними учасниками національної системи професійної орієнтації, а не залишатися лише кінцевими споживачами підготовлених кадрів.
Саме підприємства найкраще розуміють, як змінюються професії, які компетентності стають необхідними, які технології впроваджуються та яких фахівців потребуватиме економіка в найближчі роки.
Участь бізнесу в професійній орієнтації має бути значно ширшою, ніж інформування про вакансії.
Це спільна робота із закладами освіти, ознайомлення школярів із сучасним виробництвом, професійні проби, стажування, практичне навчання, участь фахівців підприємств у кар’єрних заходах.
Але взаємодія з бізнесом потрібна не лише школярам. Вона має бути невід’ємною складовою професійного навчання дорослих. Роботодавці можуть допомагати визначати актуальні вимоги до компетентностей, формувати зміст короткострокових програм, надавати можливості для практичного навчання та оцінювати результати підготовки.
Важливо, щоб молодь і дорослі бачили сучасні підприємства не через стереотипи минулого, а такими, якими вони є сьогодні: із новими технологіями, автоматизованими процесами, складними інженерними рішеннями та можливостями професійного зростання.
Така взаємодія вигідна всім. Люди отримують можливість зробити усвідомлений вибір, заклади освіти – краще розуміння потреб економіки, а роботодавці – можливість брати участь у формуванні майбутнього кадрового потенціалу.
Зрештою, це питання ефективності державних інвестицій в освіту. Важливо не лише скільки людей ми навчаємо, а й наскільки отримані ними знання та навички відповідають потребам суспільства й економіки.
Професійна орієнтація потребує державної координації
Професійна орієнтація перебуває на перетині кількох напрямів державної політики: освіти, зайнятості, економічного розвитку та соціальної інтеграції.
Тому її неможливо ефективно розвивати зусиллями лише одного міністерства чи окремої державної установи.
Україна вже мала досвід міжвідомчої координації у цій сфері. У 2009 році постановою Кабінету Міністрів № 28 було утворено Раду з питань професійної орієнтації населення, яка мала забезпечувати узгодження діяльності державних органів та соціальних партнерів. У 2026 році відповідне урядове рішення втратило чинність.
Однак сьогодні недостатньо просто відновити колишній консультативний орган. Потрібна сучасна модель координації, яка враховуватиме нові виклики ринку праці, розвиток технологій, потреби бізнесу, реформу освіти та необхідність професійного розвитку людини протягом життя.
Йдеться про постійно діючий міжвідомчий консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України за участю представників центральних органів виконавчої влади, роботодавців, інших соціальних партнерів, наукових та громадських організацій.
Його завданням має бути не створення ще однієї бюрократичної структури, а забезпечення реальної координації: узгодження державної політики, визначення пріоритетів, розподіл відповідальності, впровадження сучасних інструментів та оцінювання результатів.
Що пропонують роботодавці?
Конфедерація роботодавців України звернулася до уряду з пропозицією започаткувати комплексну модернізацію державної політики у сфері професійної орієнтації населення.
Ми вважаємо, що ця робота має відбуватися за кількома взаємопов’язаними напрямами.
По-перше, необхідно оцінити реальний стан системи. Провести комплексний аналіз наявних механізмів професійної орієнтації, визначити інституційні прогалини, проблеми взаємодії між учасниками та потреби різних категорій населення.
По-друге, розробити Концепцію розвитку національної системи професійної орієнтації та кар’єрного консультування протягом життя. Вона має охоплювати не лише школярів і молодь, а й доросле населення, визначати стратегічні цілі, принципи, завдання, інструменти та відповідальність усіх учасників.
По-третє, створити дієвий механізм міжвідомчої координації. Він має забезпечити узгоджену роботу органів державної влади, закладів освіти, служби зайнятості, роботодавців та інших заінтересованих сторін.
По-четверте, забезпечити зв’язок професійної орієнтації з освітою протягом життя. Йдеться про розвиток кар’єрного консультування, доступність програм професійного навчання дорослих, перекваліфікації, підвищення кваліфікації та визнання раніше здобутих компетентностей.
По-п’яте, передбачити належне інституційне та фінансове забезпечення цієї політики. Без цього навіть найкраща концепція ризикує залишитися документом із правильними формулюваннями, але без практичних результатів.
Від освіти до професійної реалізації – протягом усього життя
Україна не може дозволити собі втрачати людський потенціал через неузгодженість між освітою та ринком праці. Особливо зараз, коли людський капітал стає одним із ключових чинників економічної стійкості та відновлення країни.
Професійна орієнтація - це не про те, щоб держава вирішувала за людину, ким їй бути. І не про те, щоб спрямовувати всіх на професії, які сьогодні найбільше потрібні роботодавцям.
Це про право та можливість людини робити усвідомлений вибір, отримувати якісну освіту, розвивати свої здібності, здобувати нові компетентності й за потреби змінювати професійну траєкторію.
Для молодої людини це можливість не помилитися з першим освітнім і професійним вибором. Для дорослої – не втратити конкурентоспроможність, опанувати нову професію або знайти інше застосування власному досвіду. Для держави – ефективніше використовувати людський потенціал та інвестиції в освіту, а для економіки – отримувати фахівців із компетентностями, які справді потрібні.
Тому професійна орієнтація не повинна залишатися другорядним напрямом державної політики чи додатковою функцією окремих закладів освіти та установ зайнятості.
Вона має стати невід’ємною складовою національної системи освіти, політики зайнятості та розвитку людського капіталу. Адже освіта не закінчується отриманням диплома, а професійний вибір не обмежується одним рішенням у юності.
Автор: Родион Колышко, советник Конфедерации работодателей Украины.
