Нещодавно відбулася чи то нарада, чи то робоча зустріч, чи то засідання (у різних джерелах наведено різні слова) з питань розвитку системи вищої освіти. У заході взяли участь міністр освіти і науки Андрій Бутенко, три заступники міністра, президент Національної академії педагогічних наук України Олег Топузов, очільниця Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Наталія Стукало, керівниця підкомітету з питань вищої освіти профільного парламентського комітету Юлія Гришина, заступниця керівника Офісу Президента України Олена Ковальська, ректори закладів вищої освіти, а також керівники Спілки ректорів.
Ця подія цікава в багатьох аспектах. За останні три роки – це перша зустріч міністра з ректорським корпусом. Як відомо, попередній міністр Оксен Лісовий старанно уникав зустрічей з керівниками закладів вищої освіти в «широкому форматі». Можливо, через те, що протягом 2023–2026 років проводилася політика так званої «оптимізації мережі», що на практиці означало ліквідацію університетів (а відтак – і університетських колективів).
Спробуємо оцінити окремі результати заходу. Для цього використаємо метод аналізу оприлюднених повідомлень.
Сайт Міністерства освіти і науки України цитує Андрія Бутенка: «Ми зацікавлені в тому, щоб університетська спільнота була повноцінним партнером Міністерства у формуванні та реалізації освітньої політики. Тому закликаю університети активніше об’єднуватися, зокрема в професійні асоціації, представлятимуть інтереси закладів і допомагатимуть напрацьовувати спільні рішення. Ще один важливий напрям – розвиток університетських консорціумів. Це можливість об’єднувати наукові школи, дослідницькі команди та лабораторії, створювати спільні освітні програми, розвивати академічну мобільність і залучати міжнародне фінансування, зберігаючи самостійність кожного закладу. Ми готові разом з університетами працювати над необхідними організаційними та нормативними умовами для такої співпраці».
Привертає увагу, що у наведеній цитаті проголошено зацікавленість у формуванні партнерських відносин з університетською спільнотою. Виходить, що раніше університетські спільноти не були партнерами міністерства. Це – явне визнання відсутності ефективного діалогу та ефективної співпраці між попереднім керівництвом МОН та науково-педагогічними колективами.
В офіційному повідомленні МОН виділено ключові теми, які обговорювалися під час зустрічі: партнерство міністерства та університетів, автономія університетів та модернізація мережі, фінансування вищої освіти та розвиток інфраструктури, вступна кампанія та нові можливості для абітурієнтів, підтримка студентів, ветеранів і науковців, подальша співпраця.
Цікаво, що міністр Андрій Бутенко на своїй фейсбук-сторінці про цю робочу зустріч оприлюднив аж три повідомлення.
У першому повідомленні відзначено особливу роль керівників закладів вищої освіти: «Ректори та їхні команди щодня забезпечують роботу закладів, зберігають наукові колективи, організовують навчання в умовах війни. Їхній досвід і позиція мають бути враховані під час ухвалення рішень. <...> Водночас кожен заклад зберігатиме власну самостійність та ідентичність. Міністерство готове працювати над організаційними й нормативними умовами для розвитку такої співпраці».
У другому повідомленні згадано про модернізацію мережі: «На зустрічі з ректорами ЗВО окрему увагу приділили розвитку університетської мережі, розширенню автономії закладів та оновленню інфраструктури. Розвивати вищу освіту маємо таким чином, щоб вона відповідала потребам української економіки, посилювала обороноздатність держави та формувала відповідальних громадян. <...> Готуємо законопроєкт щодо модернізації мережі закладів вищої освіти. Запросив керівників закладів вищої освіти долучитися до його розроблення. Важливо, щоб рішення враховували освітні потреби, кадрову спроможність університетів, їхню фінансову стійкість і перспективи розвитку регіонів. А студенти й працівники мали зрозумілі гарантії захисту своїх прав».
У третьому повідомленні йдеться про фінансування, вступ та співпрацю: «Обговорили фінансову стійкість університетів, оплату праці, комунальні видатки та потреби дослідницької діяльності. <...> Також говорили про вдосконалення правил вступу, скорочення зайвих процедур та підготовку до реалізації Зимового вступу – програми «Відкритий шлях до вищої освіти». <...> І найважливіше — домовилися рухатися до системної співпраці між Міністерством і керівниками ЗВО. Підписали меморандум, який визначить механізми регулярної взаємодії, спільного опрацювання пропозицій і підготовки рішень для розвитку вищої освіти. Координуватиме цю роботу з боку МОН заступник міністра Микола Трофименко».
Оприлюднення відразу трьох повідомлень про одну подію – випадок екстраординарний. Це може свідчити про те, що Андрій Бутенко вкладає у проведені під час зустрічі дискусії глибокий зміст і навіть більше – очікує на відчутні наслідки.
Тезово – про принципові моменти, на які варто звернути увагу.
Перше. Питання модернізації мережі –актуальне. Слово «модернізація» не має створювати зайвих ілюзій. Слабкі університети будуть ліквідовуватися і надалі – шляхом «приєднання» до сильних. Цей процес буде повільнішим, аніж раніше, але більш виваженим і більш унормованим. Ректорам пропонують взяти участь у формуванні нормативної бази. Вони можуть або скористатися цією пропозицією, або не скористатися, проте Бутенко завжди зможе сказати, що він проблему модернізації вирішує не кулуарно, а на основі діалогу.
Друге. Питання спрощення вступу – також актуальне. Вочевидь, зусилля попередньої так званої «команди» щодо цього спрощення виявилися недостатніми. Вірніше – карикатурними. Нескінченні картинки із зображеннями котиків і собачок, якими ми насолоджувалися протягом попередніх трьох років – це просто прикриття суцільної порожнечі, і навіть гірше – банальне свідчення професійної імпотентності.
Третє. Міністр Бутенко несподівано для багатьох звернув увагу на нові підходи до механізму співпраці між міністерством та керівниками закладів вищої освіти. Підкреслюю: не університетами, а саме керівниками, тобто посадовими особами. Це – свідчення розуміння необхідності підтримки діалогу з конкретними лідерами університетських спільнот.
Але наразі є певні сумніви, зокрема – чи готові ректори до чесного та відвертого діалогу і чи справді всі представники міністерства (а не лише міністр) готові дослухатися до ректорів?
Фейсбук-звіт про нараду оприлюднив також і профільний заступник міністра – Микола Трофименко. Коротка цитата: «Обговорили створення Асоціації університетів разом зі Спілкою ректорів. Бачимо її майданчиком, де університетська спільнота формуватиме спільні пропозиції та братиме участь у підготовці рішень. Зокрема, розраховуємо на спільну роботу над законопроєктом щодо модернізації мережі вищої освіти – зі зрозумілими процедурами та гарантіями для студентів і працівників. Говорили про фінансову автономію, продовження експерименту з посиленою моделлю врядування, співпрацю через університетські консорціуми. Більше можливостей для закладів має супроводжуватися прозорими рішеннями та відповідальністю за результат».
Автору цих рядків здалося дивним, що Міністерство – тобто центральний орган виконавчої влади – хвилюється про питання створення якоїсь Асоціації – тобто громадської організації. Створення та підтримка функціонування громадських організацій не має бути клопотом органу влади.
Водночас міністерство має підтримувати діалог з усіма ефективними (а не бутафорними або штучно створеними) інститутами громадського суспільства.
Повідомлення про результати робочої зустрічі також оприлюднив і заступник міністра Андрій Вітренко: «Більше самостійності університетам. Працюємо над розширенням фінансової, майнової та інвестиційної автономії. Університети повинні мати більше можливостей розпоряджатися власними ресурсами, залучати інвестиції та розвиватися. Водночас більша автономія означає і більшу відповідальність та прозорість управління. <…> Також готуємо рішення щодо обмеження плати за проживання в гуртожитках до 20% мінімальної ординарної академічної стипендії. <…> Важливо, щоб університети були не просто виконавцями рішень Міністерства, а повноцінними учасниками їхнього формування. Домовляємося про системну співпрацю між МОН та університетською спільнотою. Готуємо меморандум, який визначить механізми регулярної взаємодії та спільної роботи над рішеннями. Координуватиму цей напрям із боку Міністерства».
Теза про автономію і самостійність – не нова. Законодавчі основи університетської автономії вже давно «виписані» в профільному Законі України «Про вищу освіту». Скажімо так: зусилля міністерства щодо «змістовного наповнення» відповідних норм не були протягом 2023–2026 років адекватними і помітними. Слабо віриться, що в умовах загострення безпекових загроз та поглиблення бюджетної кризи у когось знайдеться достатньо політичної волі забезпечувати університетам повноцінну автономію...
Ініціатива про обмеження розміру плати за проживання у гуртожитках – правильна і своєчасна, але необхідно також знайти джерело компенсації, яка спрямовуватиметься на покриття різниці між фактичними витратами університетів та платою, що надходить від студентів.
Ще одна цікавинка. Міністр Андрій Бутенко стверджує, що було підписано Меморандум (про взаємодію), і координуватиме цю взаємодію Микола Трофименко. Наявність такої згадки у публічному повідомленні є свідченням того, що для міністра це питання видається важливим. Сам Микола Трофименко про цей Меморандум не згадав анічого. Андрій Вітренко написав, що меморандум лише «готується», але цю роботу буде вести він.
Власну версію подій оприлюднила і Спілка ректорів закладів вищої освіти. Повідомлення на сайті Спілки – відверто коротке. Ось ключова думка: «У своєму виступі Андрій Бутенко приділив увагу питанням фінансування університетів, публічно-державного партнерства, енергетичній стійкості та забезпеченню повноцінного дистанційного навчання в умовах можливих тривалих відключень електроенергії, системі контролю результатів навчання, науковій діяльності в університетах та інше. Міністр закликав університетську спільноту бути повноцінним партнером міністерства у формуванні та реалізації освітньої політики, запросив ректорів до активної участі у формуванні робочих груп. На засіданні Міністерство освіти і науки України представило результати вступу 2026 року, напрацювання щодо вступної кампанії 2027 року, ситуацію з гуртожитками тощо. На завершення відбулося підписання Меморандуму про співпрацю між Міністерством освіти і науки України та Громадською організацією «Спілка ректорів закладів вищої освіти України».
Особисто мені здалося трішечки дивним, що Спілка офіційно не представила жодної власної позиції щодо питань, які обговорювалися під час заходу, натомість вдалася до розповіді про виступ міністра. Не хочеться вірити, що такої позиції у громадської організації банально не сформовано.
Також здивувало, що не подано жодного коментаря жодного представника Спілки. Погодьтеся, було б цікаво почитати про оцінки події від самих ректорів (членів Спілки), які «щиро надихнулися» почутим. Текст Меморандуму не оприлюднено – невже там містяться норми, які не можуть бути продемонстровані широкому загалу (зокрема, університетським спільнотам)?
Ще одна деталь. У повідомленнях Андрія Бутенка, Миколи Трофименка та Андрія Вітренка, а також у звіті на сайті Міністерства вказано, що відбулася нарада (або робоча зустріч) з ректорами закладів вищої освіти. На сайті Спілки ректорів написано, що «відбулося засідання Громадської організації «Спілка ректорів закладів вищої освіти України» (далі – Спілка), на якому були присутні члени Спілки та керівники і представники закладів вищої освіти – понад 100 учасників. Засідання проводив голова Спілки Петро Куліков».
І наостанок – деякі професорські роздуми.
Сам факт проведення заходу (зустрічі, наради, засідання – різні учасники трактують на власний лад) – сигнал позитивний. Міністр демонструє, що прагне діалогу і спільних зусиль, а також запрошує ректорський корпус активніше долучатися до формування освітньої політики. Поки що незрозуміло: така співпраця, на думку Бутенка, має будуватися за посередництва Спілки, або без її посередництва?
Зазначимо, що у ректорів та їхніх команд завжди були інструменти впливу. Йдеться навіть не про «знайомих депутатів» (хоча цей чинник – доволі серйозний), а про банальну участь у громадських обговореннях проєктів нормативно-правових актів. На жаль, не можна стверджувати, що керівники закладів вищої освіти повноцінно використовують «офіційні інструменти».
Важливо пам’ятати, що у сфері вищої освіти функціонують різні громадські організації (зокрема, Альянс українських університетів, Всеукраїнське об’єднання організацій роботодавців в галузі вищої освіти, Рада ректорів та директорів мистецьких закладів України, низка студентських організацій та ін.). Відтак, під час формування політики має враховуватися також і думка цих інституцій.
Діалог не має бути формальним. Діалог має бути спрямований на конструктив і результат. Можна припустити, що наразі різні сторони (керівництво МОН, апарат МОН, ректори, Спілка) не мають одностайної думки щодо змісту «кінцевого результату». Це припущення ґрунтується навіть на тому, що сторони не змогли домовитися про однакове публічне звітування щодо формату заходу. Що це було – нарада, робоча зустріч, обмін думками, засідання – загадка навіть для учасників.
Наявному спілкуванню, вочевидь, не вистачає здорового прагматизму. Але на перших етапах це цілком очікувано. Слід не забувати, що вища освіта – це не лише гасла, а ще і галузь національного господарства, у якій діють дуже специфічні і водночас об’єктивні економічні і соціальні закони. Гаслами ці закони скасувати неможливо.
Діалог – необхідна, але недостатня умова для позитивних змін. Необхідно створити чіткий механізм імплементації досягнутих домовленостей в реальне життя. Якщо не буде такого механізму, всі діалоги дуже швидко перетворяться просто на інформаційні приводи, про які можна красиво звітуватися на фейсбуці.
Автор: Сергей Захарин, государственный секретарь Министерства образования и науки Украины (2021-2023), доктор экономических наук, профессор.
