Одна з моїх улюблених претензій до школи звучить приблизно так: «Навіщо дитині синуси, косинуси, ямби, хореї, будова клітини й складнопідрядні речення, якщо після випуску вона не знає, як оформити кредит, заплатити за комуналку, скласти сімейний бюджет, правильно харчуватися, розібратися у своїх емоціях і заповнити податкову декларацію?»
Звучить переконливо. Особливо, поки не поставиш просте запитання: а школа взагалі повинна видавати людині в 17 років інструкцію до всіх побутових ситуацій, які трапляться з нею протягом наступних шістдесяти?
Бо сьогодні ми навчимо одинадцятикласника оплачувати комуналку через конкретний застосунок, а через п’ять років зміниться застосунок, інтерфейс, постачальник, правила оплати – і що тоді? Знову до школи, бо вчителька не передбачила оновлення?
Ми можемо навчити дитину, як узяти кредит. Але, можливо, значно важливіше, щоб вона вміла прочитати договір, зрозуміти відсотки, порівняти дві пропозиції, порахувати переплату, помітити маніпулятивну рекламу й поставити запитання там, де їй намагаються продати «0%» дрібним шрифтом із зовсім не нульовою кінцевою вартістю.
І от для цього раптом знадобиться та сама «непотрібна» математика, читання, робота з текстом, логіка, відсотки, уміння порівнювати інформацію та не вірити першому красивому твердженню.
З комуналкою ще смішніше. Натиснути кілька кнопок у банківському застосунку можна навчитися за десять хвилин. А от виростити людину, яка здатна прочитати незнайому інструкцію, розібратися в новій системі й виконати дію, якої її ніхто спеціально не навчав, це відверто значно складніше.
Саме тому мені дивно, коли практичність освіти вимірюють кількістю побутових інструкцій, які школа встигла видати дитині.
Тоді де зупинятися?
Навчити укладати договір оренди? Чудово. А ще вибирати страхування, оформлювати ФОП, купувати квартиру, повертати товар, міняти колесо, планувати подорож, читати склад косметики, обирати матрац, розмовляти з роботодавцем, виховувати немовля, подавати на розлучення, доглядати за літніми батьками й правильно вибирати пральну машину?
Усе це справжнє життя.
Тільки життя має неприємну властивість постійно вигадувати ситуації, яких не було в шкільній програмі.
Тому хороша освіта, на мою думку, повинна робити дещо складніше, ніж видавати готові алгоритми на кожен випадок. Вона має дати людині достатньо знань про світ і достатньо інтелектуальних інструментів, щоб, зустрівшись із новою проблемою, вона могла прочитати, порахувати, порівняти, перевірити, поставити запитання, знайти відсутню інформацію й навчитися того, чого ще не знає.
З психологією та харчуванням історія така сама. Я тільки за те, щоб діти більше знали про психічне здоров’я, сон, харчування, особисті фінанси, першу допомогу, стосунки й безпеку. Освіта повинна оновлюватися, і школа точно не є священною системою, у якій нічого не можна змінювати.
Але фраза «приберімо теоретичну дурню й навчімо корисного» мені подобається значно менше.
Бо психологія без біології теж швидко перетворюється на набір красивих цитат з Instagram.
Харчування без базової біології та хімії перетворюється на війну «токсинів», «детоксів» і чудодійних дієт.
Фінансова грамотність без математики – на запам’ятовування порад «експертів».
А критичне мислення без знань узагалі стає прекрасною здатністю дуже впевнено міркувати про речі, про які нічого не знаєш.
І ось тут, здається, ми недооцінюємо головну функцію загальної освіти.
1. Школа не може підготувати дитину до кожної життєвої ситуації. Вона повинна підготувати її до ситуації, до якої ніхто її не готував.
2. Не знати напам’ять, куди натиснути, щоб оплатити рахунок, а бути людиною, яка розбереться, куди натиснути, коли інтерфейс зміниться.
3. Не знати один правильний сімейний бюджет, а розуміти числа достатньо, щоб побудувати свій.
4. Не отримати в десятому класі список із двадцяти «правил здорових стосунків», а мати достатній словниковий запас, культурний досвід, знання про людину й здатність мислити, щоб усе життя продовжувати розбиратися і в собі, і в інших.
Можна скільки завгодно сміятися, що доросла людина знає, де розташовані мітохондрії, але не знає, як подати показники лічильника. Тільки показники вона навчиться подавати за один вечір.
А от прогалини в читанні, математиці, природничих науках, історії та загальному розумінні світу одним роликом «Як стати освіченою людиною за 15 хвилин» уже не закриєш.
Тому я б не протиставляла «знання для школи» і «знання для життя».
Можливо, найбільша помилка якраз у тому, що ми почали вважати життєвим лише те, що можна застосувати завтра о 18:30.
Школа не повинна навчити дитину всього, що їй колись знадобиться в житті. Це неможливо.
Її значно амбітніше завдання – це дати людині таку базу, щоб через десять, двадцять чи сорок років, зіткнувшись із тим, чого в школі взагалі не існувало, вона могла сказати: «Я цього не знаю. Але я знаю, як розібратися».
Оце, як на мене, і є одна з найпрактичніших підготовок до життя.
Автор: Елена Завальная, Кембридж сертифицированный преподаватель английского языка.
