Поки на фронті виборюють кожен метр землі, у шкільних класах та університетських аудиторіях ми тихо програємо битву за мозок наступного покоління.
Психотерапевти знають: коли руйнується душа, то вона все тягне за собою у своєму падінні. Для нації такою душею є її історія. Але замість сталевого хребта ідентичності нам пропонують «компетентнісну» жуйку.
Історія – це не дати. Це дозвіл на вбивство або право на свободу.
Ми звикли думати, що історія – це нудний перелік битв. Але ні! Історія – це система оцінок.
У рф історію вивчають з однією метою: виховати гарматне м'ясо для імперії. Там цінність життя – нуль, а велич держави вимірюється вкраденими територіями.
Натомість місія нашої історичної освіти – прищепити цінності Конституції України: повагу до свободи, демократії та людської гідності. Але чи робимо ми це? Чи ми просто «проходимо програму»?
Це звучить як абсурд, але це наша реальність: деякі автори шкільних підручників примудряються «не помітити» російсько-українську війну або Революцію Гідності. Більше того, вони інколи протягують у голови дітей російські наративи. Це не дрібниця – це загроза обороноздатності країни.
Ми маємо ситуацію повного свавілля у формуванні змісту історичної освіти. Є «компетентнісний стандарт», але немає чіткого переліку подій та постатей, які кожен українець має знати «на зубок». Без спільної історичної пам’яті ми – не нація, а безлике населення, яким легко маніпулювати.
Ця війна йде за історичну спадщину. рф марить тим, що її витоки знаходяться в Києві. А без цього коріння вся їхня «велич» – це картковий будинок. Вони готові на будь-які втрати, аби загарбати нашу столицю і нашу історію.
Якщо ми нехтуємо нашою культурою – за що ми тоді воюємо? Час припинити гратися в «альтернативи» модельних програм з історії.
Нам потрібен жорсткий ціннісний консенсус. А саме – обов’язковий зміст курсу історії України: чіткий нормативний документ, що визначає епохальні події та постаті, які не можна «оминути». Ми маємо вчити брати приклад з тих, хто будував Україну, а не з тих, хто її нищив.
Процес вивчення історії має стати майданчиком для розв’язання моральних дилем, а не місцем для зазубрювання дат.
А на підставі цього чіткого нормативного документу автори можуть побавитися в альтернативні модельні програми, як наразі це робить Український інститут розвитку освіти для навчання вчителів. Там можна побавитися в альтернативні програми на 30%, але є обов'язковий зміст!
Просто дивує, що там така жорсткість, де можна було б її і не запроваджувати. А в питанні національної безпеки – повне нехлюйство!
Нація в небезпеці! І якщо ми не наведемо лад в історичній освіті сьогодні, завтра нам не допоможе жодна зброя. Бо не буде тих, хто захоче тримати її в руках.
Детальні аргументи для зацікавлених щодо піднятої автором проблеми представлені за посиланням.
Сергей Терно, доктор педагогических наук, профессор, заведующий лабораторией современной истории Украины и инновационных образовательных технологий Запорожского национального университета.
