Про постіндустріальну економіку говорять усі та скрізь: на конференціях, у стратегіях, у виступах. Я і сама так говорю, але будьмо відвертими: між «нам потрібен ривок» і «ось конкретний крок» – прірва, яку більшість вважає за краще не переступати. Надто ризиковано, надто незвично, надто не вписується в поточний бюджет...
Я хочу поговорити про всього один крок, що якраз вписується. Не ідеальний, не дешевий – але реальний.
Трохи передісторії
У попередній статті «Англійська необхідна сучасній Україні на рівні державної інвестиції» я писала про важливість англійської мови в освіті, про навчання англійською в старших класах та в університетах. Ідея проста: якщо ми прагнемо до глобальної конкуренції українських студентів, вони однозначно мають розмовляти мовою цієї конкуренції.
Попри неоднозначну реакцію на написане в коментарях, можу сказати: така думка належить не лише мені. А тепер наступний крок: що, коли до таких українських ліцеїв почнуть їхати вчитися діти з інших країн? Не туристи, а саме учні з платним навчанням.
Що таке boarding school і чому це важливо розуміти?
У широкому розумінні, Boarding school – це школа з проживанням. Учні живуть в кампусі, навчаються там, харчуються, займаються спортом і дозвіллям. Це середовище, де формуються їхні особистості.
Банальний, але доступний переважній більшості приклад знайдемо в сучасному кінематографі: персонаж Венздей Аддамс проживає у «Неверморі» – типовій boarding school за означенням. У реальному житті, як і в серіалі, батьки учнів сплачують значні суми за такий спосіб навчання, за що можуть мати місце у «борді» – опікунській раді навчального закладу, що може впливати на вектори навчального процесу.
Два світових центри такої форми навчання – Британія і Швейцарія – віками успішно працюють за доволі різними моделями.
Британська модель – це дисципліна, академічна строгість і формування характеру. Програма A-Level або IB (International Baccalaureate), командний спорт як обов'язкова частина виховання, шкільна форма, аскетичний побут. Eton, Harrow, Sevenoaks – назви закладів, що відкривають двері в Оксфорд і Кембридж здебільшого замість самих абітурієнтів. Ціна питання: від £35,000 до £55,000 (1 800 000 – 2 900 000 гривень) на рік.
Швейцарська модель – це дорогоцінний сервіс та мультикультурність. Два кампуси у Le Rosey: літній на березі озера, зимовий у Гштааді. Студенти з 60 країн світу, навчання лижним видам спорту взимку та вітрильні регати влітку. Вибір навчальних програм – від американської до французької та вартість від CHF 80,000 до 140,000 (4 450 000 – 7 794 500 гривень) на рік. Тут навчаються діти, яким доступне все.
Ще одна важлива відмінність: у британських школах практикуються так звані «exeat weekends» – вихідні, коли навчальний заклад не працює, і дітей треба забирати додому. У швейцарських школах зазвичай «full boarding» – безперервний процес без жодних перерв. Також важлива ознака якісної школи: обмеження за кількістю учнів з однієї країни зазвичай не перебільшує 10%. Це умова, за якої діти дійсно вчать мову та справді інтегруються. Де ж тут Україна?
Британія та Швейцарія, звісно ж, добре, та головне, що вся суть не в країні, а самій формі навчання. Такі школи популярні, оскільки демонструють непідробний та беззаперечний результат: вступ своїх випускників до рейтингових університетів, міжнародна мережа знайомств, володіння мова на рівні С2 (Native/Proficient). Але їхня аудиторія – це дуже вузький прошарок населення середнього та високого класу статків, яке може дозволити собі витрачати $50 000+ на рік лише задля навчання нащадків.
У світі ж ця аудиторія в рази більша: заможні родини з Азії, Африки, Близького Сходу та Латинської Америки, які прагнуть якісної міжнародної освіти десь в Європі, але для яких Британія і Швейцарія, все ж, не по кишені. І такі родини найперше шукають якість, а не бренд. І за свої потреби вони готові платити прийнятні гроші.
Але ця ніша порожня. І ось тут і може бути Україна.
Демонстрація на прикладі
Наукові ліцеї, що зараз активно створюються та набувають нового значення по всій країні, мають відповідну інфраструктуру, академічну базу і, що важливо, – традиційно сильні позиції у поглибленому вивченні математики, фізики та програмування. І це саме те, за чим зараз полює весь світ.
Українська модель потребує ретельних обчислень, однак в загальному виглядає доволі просто: залучення до навчального процесу на платній основі до 30% учнів-іноземців за програмою IB або A-Level англійською мовою. Прогнозована вартість навчання, включаючи проживання, харчування могла би бути біля €10,000 – €15,000 на рік (512 000 – 768 000 гривень). Навіть так це в суттєво дешевше за британські та, щонайменше, у декілька разів дешевше за швейцарські boarding schools.
Кошти від навчання іноземних учнів розумно скерувати на розвиток самих наукових ліцеїв, підвищення зарплат педагогів та персоналу, та і всієї освіти взагалі. Слід розуміти, що це не благодійність чи вислуга перед іншими державами – це ефективна бізнес-модель, вбудована в систему освіти.
А ще це обопільно вигідна справа. До нас приїздитимуть мотивовані вчитися молоді іноземці – саме для цього вони полишають свою батьківщину, де не мають фінансових чи інших проблем. Міжнародне спілкування підвищує загальний рівень у класі, українські учні отримують природне мовне середовище, а ліцей отримує фінансову самостійність.
Кроки задля реалізації задуму
Найперше – це міжнародна акредитація: IB або Cambridge Assessment International Education. На жаль, без цього дипломи наших, навіть найкращих, ліцеїв не визнають зарубіжні університети, й уся конструкція буде марною. Це доволі складно, витратно та не швидко, але інакше просто неможливо.
Приміром, британський Concord College спеціалізується на підготовці іноземців до вступу в медичні та інженерні виші, успішно пройшов цей шлях, тож і ми зможемо. Додам лише, що навіть без впровадження моделі Boarding school українські навчальні заклади все одно чекатиме акредитація в рамках розвитку освітньої галузі.
Друге – партнерства з університетами, ліцей, що гарантує прямий вступ чи пільговий розгляд заявки в українські технічні університети, стає значно привабливішим для всіх учнів. Тож іноземний учень, який здобув партнерські зв’язки в Україні за три роки навчання, матиме реальний стимул вступати до вишу тут, замість їхати в Прагу чи Варшаву.
Третє – безпека і логістика. Так, Україна досі у стані війни, що бентежитиме всіх іноземних батьків. Але на підготовку пропозиції іноземцям потрібен час, а війна, у будь-якому разі, – не триватиме вічно.
Українське суспільство та державна влада це розуміють, тому й зараз попри небезпеку та бойові дії реформи не стоять на місці. Ми вдосконалюємо не лише освіту, а й інші сфери життя та багато робимо для підтримки громадян та майбутньої відбудови нашої країни.
Поділяю думку багатьох, що повоєнна Україна стане справжнім магнітом для іноземців, що потягнуться сюди за досвідом, з інвестиціями та з цікавості. Тож додати до цього переліку категорію людей, яких цікавитиме якісна освіта, – правильне рішення.
Четверте – відбір та якість. Орієнтовна квота в 30% іноземних учнів не означає «беремо всіх, хто платить». Як надавач освітніх послуг, ми, найперше, маємо бути зацікавлені у їхній якості та попиті. Тому однозначно має бути відбір претендентів – як академічний, так і мотиваційний. За прикладом та досвідом успішної швейцарської моделі, що обмежує частку учнів однієї національності, нашим орієнтиром має стати формування різноманітного середовища, а не однорідної групи.
П'яте – маркетинг. Без широкого розголосу не обійтися. Тому, до прикладу, літні наукові табори перед вступом – це і відбір, і знайомство з Україною, і, так би мовити, «сарафанне радіо» далеко за межами нашої країни.
Цілком виправданою може стати й система грантів для найталановитіших іноземних абітурієнтів, що підтримуватиме академічний рівень і формуватиме репутацію наших наукових ліцеїв як місць для розумних учнів, а не лише для платоспроможних.
Україна – школа для всього світу
Це не просто гроші на освіту – хоча вони теж важливі. Колись нашу державу називали «годувальницею» світу, сьогодні про нас кажуть «захисниця Європи». «Школа світу» могло б звучати так само впевнено й престижно, при тому, що потенціал для цього справді є.
Дохід від навчання іноземців далеко не головний на державному рівні – це важливо для кожного окремого ліцею, оскільки впливає на його розвиток. А основне – ми отримаємо мережу добре підготованих людей, які вчилися в Україні, розмовляють нашою мовою, мають тут друзів і розуміють цю країну зсередини.
Це м'яка сила, що не може бути придбана жодним маркетинговим бюджетом. Адже випускник наукового ліцею з Нігерії, Індонезії чи Єгипту, який вступив до KПІ або Харківського технічного університету, – це потенційний амбасадор України на наступні десятиліття.
Ще одна думка насамкінець: ми постійно говоримо про «відтік мізків», коли наші таланти їдуть за кордон. Boarding school із сильним іноземним контингентом – це елегантний спосіб скерувати цей процес у зворотному напрямку. Не маю на увазі протидію виїзду нашої молоді на навчання за кордон – це на додачу до всього.
Британія розбудовувала свої школи більше двохсот років. В України стільки часу немає. Але в нас є наукові ліцеї, сильна освітня база і країна, що прямо зараз доводить усьому світу, як вміє робити неможливе.
Тож, на моє глибоке переконання, починати треба вже: з пілотних ліцеїв, які б отримали акредитацію IB, невеликими групами іноземних учнів у першому наборі та чесною звітністю кожного року.
І пам’ятаймо: перші кроки на великому шляху завжди найважчі.
Автор: Оксана Вжешневская, первая заместитель председателя Хмельницкой ОГА, и.о. доцент кафедры публичного управления Хмельницкого университета управления и права имени Леонида Юзькова.
