Батьки бунтують проти домашніх завдань. Хочу трохи про це погомоніти.
Домашні завдання є. У старших класах їх буває чимало. Але. Чи дивились батьки, котрі бунтують, скільки точно часу дитина витрачає на їх виконання?
Без телефону, без голосу подружки в навушниках. От сів ваш школярик до уроків і робить лише уроки. Із перервою, звісно, але не годину пограв на телефоні чи залип на відоси, потім за 10 хвилин переписав розв'язок із ГДЗ, а ви зафіксували, що дитя просиділо в потугах над одним зошитом цілу годину та ще й 10 хв.
Чому батьки не бунтують проти ГДЗ? Проти доступу дітей до чату, який пише за них твори?
Чому батьки купують дитині не нову книжку (вона ж дорого, еге ж, а толку?), а новий телефон?
Та бо ж читати книжку – то змушує вчителька, скажіть? То їй треба, щоб ваша дитина вчилась утримувати увагу довше, ніж 30 секунд, тренувала послідовне мислення, розвивала уяву (мозок працював, а не споживав готове з відосів), могла легше формулювати думки, швидше розуміти завдання.
Та й хто вже ті твори сьогодні пише? Кому воно треба? То є ще трохи тіток і дядьків, які колись писали в школі твори-роздуми й читали «Кайдашеву сім'ю» (а-ха-ха, але спитайте в старшокласників, про що цей твір, будете здивовані, бо вони навіть не завжди запам'ятовують те, що їм про твір напише чат).
А зараз ті тітки й дядьки щось тут пишуть у соцмережах, якусь там власну думку, але зовсім скоро вони зникнуть. Коли зникнуть і ті, хто вміє під тими дописами вести здорову дискусію. Короткі відео ж цього не потребують.
Та й уже левова частка дописів, котрі ми з вами читаємо, писані чужим інтелектом. Усі навчились їх відрізняти від живих? Ага. Вчимося. Якщо хочемо. А як не хочемо, то будемо споживати все, що дадуть.
Це не допис-лекція чи повчання. Це допис-роздум на тему «Яким буде розвиток наших дітей через п'ять років?». Твір за 6 –7 клас, на півтори сторіночки, пам'ятаєте? А ще вечори з «Чорною радою», «Тигроловами», «Містом» .
От що справді не тямила, то це навіщо нам були хокки чи хайки, рубаї, не впевнена, що в тих країнах діти вивчають поезію нашого Кобзаря. Але ми те робили, і я не згадаю себе виснаженою морально чи фізично через уроки.
А сьогодні ви справді можете впевнено сказати, що вечір у телефоні – це краще для наших дітей, ніж та книжка про побут та історію наших дідів і прадідів? І уроки більше тривожать їхню психіку, ніж те, що вони бачать на екрані? Питань багато, а відповідь у всіх батьків своя.
Так, я за домашку. Але за ту, над якою дитина працюватиме й себе розвиватиме.
Це лише моя думка, яка, звісно, стосується не всіх дітей. Ваша може бути зовсім іншою.
Тішитимусь, якщо під цим дописом буде здорова дискусія й коментарі на кшталт «а моя дитина читає», «а моя дитина самостійно пише твори й вирішує задачі» чи «я за те, щоб моя дитина розвивалась».
Автор: Елена Гончаренко, журналист.
