А чи хтось може розповісти, що таке «Центр із подолання освітніх втрат»? Читаю, що лише в Кривому Розі таких створено 70.
Якими є організаційно-педагогічні форми роботи таких центрів? Які штати? І це лише деякі питання… Їх набагато більше.
Цікаво, що тоді роблять вчителі закладів загальної освіти? Вони ці втрати відшуковують у своїх учнів? Чи працюють на 0,5 ставки ліквідаторами освітніх втрат у таких центрах?
І головне питання: із цими освітніми втратами уже геть кукухою поїхали? Інші проблеми в системі загальної середньої освіти вже вирішили?
Чи якість освіти вимірюється знанням усіх правил, дат, подій, законів природи, які передбачені нашими програмами і стандартами?
Мене вся оця мишача метушня чиновників навколо проблеми освітніх втрат штовхає до того, щоб їх назвати гідними продовжувачами ідей лєнінізму.
Якщо хтось не знає, то нагадаю, що в радянській школі головним її меседжем були слова вождя комуністичної партії лєніна: «Комуністом можна стать лішь только тогда, когда обогатішь свою памʼять знаніямі всєх багатств, которіє віработало чєловєчєство».
Точно так вважають і теперішні чиновники та агенти змін: учень повинен знати все, без прогалин. І це є повна дурня. Бо сучасна освіта – це зовсім не про «знати все». Сучасна освіта – зовсім інше.
А от цього чиновництво, як справжні лєнінці, і не розуміє. Тому й придумали чи запозичили те, що називається «ліквідація освітніх втрат».
Між іншим, такого терміну адекватна сучасна українська педагогіка до останніх років не знала. Вона оперувала поняттям «прогалини в знаннях».
Але через те що сучасне чиновництво педагогічну науку ігнорує, то раджу їм почитати хоча б К. Ушинського, який більше 150 років тому писав про прогалини в знаннях учнів та виписав методики ліквідації цих прогалин. І за цими методиками працювали мільйони педагогів. Бо прогалини в знаннях учнів були, є і будуть. Хоча ні в часи Ушинського (до лєнінських часів), ні в наш час ніхто ще не дав відповіді на лише одне питання: «Чи може учень знати все те, що вимагають програми? І для чого?»
Відповідь на це питання дав лише лєнін. Її я цитував вище…
І ще одне: примусити учнів ліквідувати свої освітні втрати, це як примусити коня напитися води, коли він тієї води не хоче. Якщо учень відчуватиме необхідність ліквідувати свої освітні втрати – то він знайде, як це зробити. Без «центрів ліквідації освітніх втрат» і не дуже мудрих розумом освітян, які придумали цю вакханалію ліквідації.
Придумали, бо чиновникам завжди потрібна показуха. Показуха гігантської роботи із дуже сумнівною користю.
На жаль, в останні десятиліття показуха стала новою та основною освітньою валютою. За яку в освіті можна купити і продати все, зокрема карʼєрний поступ, доступ до грантів і т. ін. Тож боротьба із освітніми втратами в цю валюту вписалася вчасно і продуктивно.
P.S. Раніше вчитель шукав шлях до учня. Тепер шукають освітні втрати в учневі. Втрати обовʼязково знайдуть, начебто ліквідують і відзвітуються – щоб у чиновників і грантодавців не зникло відчуття, що саме вони рятують освіту.
А далі вони ж придумають наступну програму з «ліквідації» чи «реформування». Щоб не сидіти без роботи та отримувати зарплату, яка в рази більша від вчительською.
То можливо, краще чиновників ліквідувати, щоб дурну роботу для вчителів не шукали?
Автор: Игорь Ликарчук, доктор педагогических наук, профессор.
