А. Мирошниченко: родители не враги учителям

Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.

Кардинальна помилка освітян у спілкуванні з батьками полягає в одній принциповій речі. З якогось дива освітяни вирішили, що для батьків проблеми освіти є ледь не найголовнішою справою у житті.

Насправді ця дивна точка зору проглядає в величезній кількості постів та коментів освітян. Спробую пояснити декілька основних пунктів. Можливо, прийде розуміння.

1. Проблеми системи освіти в України мене в ідеалі не повинні торкатись взагалі. Мені байдуже, яку зарплату отримують вчителі, які у них умови праці і які у них внутрішні скандали. Як і освітянам байдуже до проблем у моїй галузі.

2. Якщо батьки вступають у якусь боротьбу за покращання освітньої системи України, це не абстрактне бажання реформ, а чітке бажання створити конкретно для своєї дитини комфортне та безпечне середовище навчання.

3. Найбільшою мрією абсолютної більшості батьків в Україні є мрія про те, щоб швидше настав час, коли школа не буде торкатись життя їх дитини безпосередньо.

4. Всі допомоги освітянам від батьків щодо змін та реформ – це абсолютно добровільна річ, яка знову ж вмотивована піклуванням про комфорт власних дітей, а не людей з педагогічними дипломами.

5. Перебування дитини в школі – це доволі довгий, але лише епізод життя дитини. І далеко не головний. Від цього епізоду, безумовно, багато що залежить. Але життя дитини і батьків не «крутиться» виключно навколо школи. Тому батьки повинні приділяти шкільним справам дитини стільки часу, скільки вони бажають, а не стільки, скільки бажає школа.

Додам. У мене був ледь не найщасливіший рік за останні років двадцять. Коли старший вже закінчив школу, а молодший ще не пішов. Цілий рік я був вільний від всього шкільного. Мої діти не були «в заручниках» освітньої системи. І в певний момент я почав розуміти, що проблеми школи від мене такі ж далекі, як, до прикладу, проблеми атомної фізики.

Потім молодший пішов у перший клас, і все почалось знову. Боротьба з вітряками. І не тому, що я вбачаю в собі реформатора української освіти, а тому що конкретно моя дитина «в заручниках» у цієї недолугої системи.

Головна думка проста. Батьки скандалять, відстоюють щось, виборюють щось в освітній системі не тому, що їм « більше немає чим зайнятись», а тільки і лише тому, що це безпосередньо пов’язано з їхньою дитиною.

Звичайно, є розуміння того, що вся країна без належної освіти буде деградувати. Але це доволі абстрактна річ. І я не можу гарантувати, що на наступний день після того, як моя дитина полишить школу, мене буде хвилювати бодай щось з освітнього життя.

Який висновок? Доволі простий. Світ не крутиться навколо школи. І батьки не вороги освітянам. Просто люди, які намагаються створити своїм дітям комфортні умови і нейтралізувати всі негативи. Оце і все…

Оригинал