Автор: Игорь Ликарчук, эксруководитель Украинского центра оценивания качества образования.
Кілька років спостерігаю за тією метушнею, котра називається «розбудова внутрішньої системи забезпечення якості освіти в…»
І чим далі, тим більше й більше утверджуюся в думці, що ця «внутрішня система» є не що інше, як велика і гарна мильна булька.
Придумана чиновниками для того, щоб за командування її «розбудовою» отримувати зарплату. Між іншим, гарну зарплату.
Якщо в закладі освіти є професійно грамотний керівник, професійний педагогічний колектив, засновник виявляє належний рівень турботи про заклад, є учні, які хочуть вчитися, – то такий заклад буде забезпечувати належний рівень освіти. Так було, так є і так буде. Незалежно від того, існує в цьому закладі т. з. «Внутрішня система забезпечення якості освіти» чи не існує.
Цей висновок можу підтвердити десятками прикладів. І не маю жодного прикладу, який би мене переконав у тому, що відсутність «внутрішньої системи забезпечення якості освіти» є причиною того, що заклад цю якість не забезпечує.
Тим більше, що ніхто достеменно не знає, як і чим ту якість виміряти. Хоча б для того, щоб сказати: забезпечується вона в кожному конкретному випадку чи не забезпечується.
Як наслідок – четвертий рік пускаємо мильні бульки. Страшенно коштовні для державного бюджету.
