Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.
Якщо проаналізувати навчальний рік, що йде до завершення, то його можна охарактеризувати однією фразою: «Що це було?» Чи має хтось відповідь на це запитання? Не певен.
Рік склався з трьох частин. Перша – більш-менш нормальна. З усіма численними мінусами і окремими плюсами. Але бодай це було дійсно навчанням.
Друга частина – це карантинний бенефіс батьків. Поодинокі спроби талановитих вчителів виглядали оптимістичними острівцями в морі безвідповідальної байдужості. Хтось шукав підходи до учнів в новому онлайн-форматі, а хтось отримував зарплату. Хтось вчив, а хтось твердо вирішив, що навчання дітей – це виключно парафія батьків.
Вгадайте, кого було більше. Отже, друга частина навчального року принесла мало в плані знань, але чітко показала, хто є хто з учителів.
Ну і нарешті третя частина. Гаслом її стало: «Дотягнути до канікул». Хоча тут були ще нюанси. Для багатьох вчителів це стало гарною нагодою нарешті повернутись до системи оцінювання в параметрах «як хочу – так і оцінюю». Бо, все ж таки, онлайн навчання давало більше контролю над оцінками. Там все було задокументовано, та й процес навчання могли переглянути батьки, могли записати і потім аргументовано апелювати.
Це призвело до часткового «перерозподілу» оцінок. Раптово вчорашні двійочники-трійочники почали отримувати непогані оцінки (бо ставили їх за роботу, а не в силу персонального ставлення), а деякі відмінники перестали бути відмінниками (з тієї ж причини).
Але все повернулось на свої місця. Річні оцінки повернули улюбленим учням право бути обласканими гарними балами, а неулюблених учнів знову повернули до лав «безнадійних».
Не всюди так, звичайно. Але тенденція наявна. Що саме оцінили підсумковими оцінками – не зрозуміло. Працю батьків, які фактично підміняли вчителів? Роботу в режимі напіввідпустки значної частини вчителів? Фактично вкрадені у дітей знання?
Справа не в коронавірусі. Він лише проявив проблему. Навчальний рік фактично провалено. Формально – все гаразд.
Радісні «останні дзвоники» лунають траурним саундтреком до року, що став імітацією освіти. Не всюди. Але окремі позитивні приклади – це лише окремі спроби протистояти цій глибокій кризі.
Чи зможуть освітяни чесно проаналізувати навчальний рік та зробити висновки? Сумніваюсь. Дуже сумніваюсь…
