Сергей Захарин: образование - это еще и отрасль экономики

Образование - это отрасль экономики, в которой проявляются разные экономические законы и экономические эффекты

Сергей Захарин: образование - это еще и отрасль экономики

Автор: Сергей Захарин, доктор экономических наук, профессор, глава ОО «Науково-дослідний інститут економічного розвитку», руководитель патронатной службы министра образования и науки Украины.

Галасливі «експерти» та «експертки», описуючи у соціальних мережах функціонування освітньої сфери, часто-густо апелюють емоціями та оціночними судженнями. На жаль, нерідко про освіту кажуть і пишуть, виходячи з власного досвіду навчання (у дитячому садочку, школі, університеті), екстраполюючи цей досвід – позитивний чи негативний – на всю освітню систему. Це все одно, якщо про реформи у медицині базікати на основі вражень від кількох відвідувань поліклініки. Мало хто розуміє, що освіта – це ще й галузь економіки, у якій проявляються різнобарвні економічні закони та економічні ефекти.

До речі, коли хто не знає – з точки зору управління національним господарством, видами економічної діяльності вважаються не тільки сільське господарство, машинобудування та металургія, а ще й так звана «невиробнича сфера» - тобто спорт, культура, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, державне управління, діяльність громадських та благодійних організацій та багато інших галузей. З погляду теорії макроекономіки, таке розуміння національного господарства виправдане: будь-яка людська діяльність, що веде до отримання доданої вартості, є за змістом економічною, а отже - вона може піддаватися економічному регулюванню.

Тож зовсім не дивно, що сучасні економісти сприймають освіту не просто як сферу, де хтось навчає, а хтось навчається, а передусім як вид економічної діяльності, простіше кажучи - як галузь економіки.

У сфері «освіта» (як і в будь-якому іншому виді економічної діяльності) проявляються різні економічні ефекти: виробляється додана вартість, найняті працівники отримують за свою роботу зарплату, підприємства й установи платять податки, інвестори отримують прибутки (або збитки), основні фонди піддаються амортизації тощо.

Думаю, знайдуться люди, які скажуть, що до аналізу освітньої системи не можна підходити виключно з позицій «економізму». Згоден, не можна.

Але зроблю застереження, що сучасну систему національних рахунків, у якій освіта розглядається як вид економічної діяльності, вигадав не я, а розробили в 1993 році. Статистична комісія ООН, Євростат, Організація економічного співробітництва і розвитку, Світовий банк та інші організації. Методологія цієї системи базується на працях А. Маршалла, Дж. М. Кейнса, К. Кларка, Р. Стоуна, а першим прообразом стали знамениті «Економічні таблиці» Ф. Кене (1758 р.). Студенти-економісти систему національних рахунків вивчають на другому курсі. До речі, в Україні, завдяки нашій блискучій статистичній школі, система національних рахунків почала впроваджуватися в числі перших, причому досить швидко.

Отже, читаємо статистику.

Станом на початок 2020 року у галузі «освіта» задіяно матеріальних активів на суму 135,8 млрд грн (за первісною вартістю), протягом року нараховано амортизацію на суму 3,2 млрд грн.

За І-ІІІ квартали 2020 р. у виді економічної діяльності «освіта» освоєно капітальних інвестицій на суму 1,6 млрд грн, що становить 0,6% від загального обсягу капітальних інвестицій, освоєних в цілому у національному господарстві України. За рахунок коштів державного бюджету в освіті освоєно 654,5 млн грн інвестицій, що становить понад 40% від загального обсягу інвестиційних видатків державного бюджету.

Протягом І-ІІІ кварталу обсяг реалізованих послуг у сфері «Освіта» становив 6,2 млрд грн, у тому числі населенню – на суму 5,9 млрд грн. Найбільший обсяг послуг реалізовано у підгалузі «Вища освіта» - на суму 5,2 млрд грн.

У грудні 2020 р. у порівнянні з груднем попереднього року індекс споживчих цін в освіті становив 113,9% (у цілому в економіці – 105,0%). Можна сказати, що темп зростання цін в освіті понад як у 2 рази перевищував загальноекономічний.

Усі наведені дані – це лише спроба автора цих рядків довести, що діяльність у сфері освіти може описуватися не лише гаслами та емоційними судженнями, а також – суто економічними категоріями.

До речі, на сайті статистичного відомства розміщено сотні інших показників про економічні результати роботи галузі «Освіта». Якщо не вірите – перевірте самі.

Освіта як галузь національної економіки - дуже специфічна.

По-перше, багато результатів освітньої діяльності є «суспільним благом», вони не завжди затребувані ринком, проте потрібні державі й суспільству, і тому освіта потребує бюджетного фінансування.

По-друге, отримання «освітнього результату» базується на інтелектуальній діяльності людей. Аби цей результат був значущим, над його отриманням повинні працювати професійно підготовлені люди - педагогічні та науково-педагогічні працівники. Тому держава має постійно підтримувати розвиток педагогічної освіти, включаючи регулярне підвищення кваліфікації освітян.

По-третє, в освіті будь-який результат, у тому числі й економічний, точно прогнозувати (передбачити) вкрай важко, а інколи й неможливо.

У практиці державного економічного регулювання розвитку освітньої системи виникає чимало труднощів. Приміром: за якою ціною бюджет має оплачувати державне замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів? Адже у різних закладах освітні програми різні, одні насичені теоретичними знаннями, інші передбачають поглиблене опанування спеціальних дисциплін, а треті роблять ставку на дуальну освіту.

Ще одна проблема: якщо у різних закладах фактична ціна буде різною (це природньо), тоді з точки зору теорії бюджету вигідніше усе замовлення розмістити у тому закладі, який запропонує найменшу ціну. Але на практиці це неможливо, оскільки призведе до непоправних деформацій ринку праці.

Яким чином гармонізувати суспільний інтерес, освітні потреби здобувачів, ефекти ринку праці та бюджетні обмеження – це ще одна проблема.

Утім, сказане зовсім не означає, що держава, фінансуючи освітню діяльність, не повинна планувати результат. Гроші платників податків мають завжди виділятися на досягнення конкретного результату - чи то буде будівництво дитячого садочку, чи то закупівля новеньких парт, чи то ремонт студентського гуртожитку.

Абсолютно всі кошти, які виділяються з державного та місцевого бюджетів на реалізацію будь-яких програм і проектів, повинні витрачатися ефективно, у суворій відповідності до закону. Підкреслюю: будь-яких програм і проектів, у тому числі й у сфері фінансування освітньої діяльності.

Нині у соціальних мережах можна прочитати багато «оригінальних пропозицій» щодо управління освітою. Серед авторів цих дописів можна зустріти кого завгодно: і депутаток опозиційних фракцій, і колишнього заступника міністра, і академіка-фізика, і громадського активіста, і людину зрілого віку, яка за інерцією називає себе «представником студентства».

На жаль, вживання економічної термінології людьми, які не знаються на економіці, стало масовим. Не дивлячись на те, що економістів нині готують у більшості закладів вищої освіти, рівень економічної грамотності серед представників «освітньої експертної думки» залишається на вкрай низькому рівні.

Підозрюю, що у деяких галасливих «експертів» та «експерток», що нині читають ці строки, може виникнути бажання зверхньо назвати мене «нібито економістом, «реформатором на дозвіллі», «людиною, котра вважає себе вченим», «лептонним Богом» тощо. Але суті написаного це не змінить. У статті 7 Бюджетного кодексу закріплено принцип ефективності і результативності бюджетної системи, відповідно до якого при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти цілей, запланованих на основі національної системи цінностей, завдань інноваційного розвитку економіки... із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Економіка освіти – це наука та галузь знань, у якій є свої закони, закономірності, категорії.

На мій погляд, у виді економічної діяльності «Освіта» створено непривабливий регуляторний режим, оскільки діяльність галузі регулюють одразу три галузевих регулятори: Міністерство освіти і науки України (як орган ліцензування), Державна служба якості освіти (контролює виконання освітнього законодавства) та Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (здійснює акредитацію освітніх програм). Окрім того, діяльність освітніх організацій на місцевому рівні регулюють обласні департаменти (управління) освіти. Але ми знаємо, що в деяких інших галузях немає жодного галузевого регулятора. І в жодній іншій галузі немає відразу трьох регуляторів. Приміром, немає Національного агентства із забезпечення якості харчової промисловості – і це не заважає вказаній галузі динамічно розвиватися і займати передові позиції на світових ринках…

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.

Освіта.ua
25.01.2021

Популярные блоги
Инна Совсун: запрещать ли смартфоны в школах? На уровне государства пока нет понимания, что делать со смартфонами в школе
Н. Азарова: битые небитых возят регулярно Уважать свой труд и транслировать это уважение, уважая других, - это и есть суперзадача
И. Ликарчук: ДПА в украинских школах нужно ликвидировать Проведение ДПА фальсифицирует реальное состояние качества общего среднего образования в Украине
А. Заможская: в космосе - Тесла, а у нас - христианская этика МОН предлагает людям, которые ходят в церковь два раза в год, преподавать христианскую этику
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев