Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.
Б'ються в істериці та вимагають закрити школи. Бо багато хворих. І вчителів, і дітей.
Панове! У сина в школі десь у січні-лютому були дні, коли на уроки приходило 8-9 учнів. Інші хворіли. Чим? Тоді казали, що грип. Підозрюю, що то коронавірус і був. І що? А нічого. Перехворіли і повернулись до навчання. І вчителі також.
Зараз цифри хворих нижчі. Тоді хворих не рахували, але реально хворих було більше. Але тоді не було істерики. Можна, звичайно, позакривати школи. І все інше можна позакривати. Чи це допоможе? Ні.
Бо з тими ж дітьми проблема у «вбитому» за півроку імунітеті. Бо замість спорту та вітамінізації дітям пропонували сидіти вдома.
Я чудово розумію, що сидидомщики та масконосіі будуть битись в пароксизмі віри у святі маски та будуть істерично кричати «це ви так кажете, бо вас і ваших рідних не торкнулося». Але де вихід? Невже немає розуміння, що повторити карантин неможливо з чисто економічних причин. Навесні у людей ще був грошовий запас. Сьогодні у більшості його немає. Отже тотальне сидидомство нереальне і призведе виключно до голодних бунтів.
Який же вихід? Не ізоляція, а профілактика. А профілактика - це не ганчірочка на пиці. Не треба закривати дітей по домах. Краще максимально активізуйте заняття спортом, роздавайте вітаміни, створюйте умови для перебування на чистому повітрі. Це хоч якийсь шанс на те, щоб не захворіти.
В іншому випадку все закінчиться трагічно. Бо фейкова боротьба з вірусом матиме трагічні наслідки. Як цю просту думку донести до людей? Не знаю...
