О. Халепа: есть один вариант выживания сельской школы

Руководителю современной школы надо быть креативным менеджером, а педагогу - удивлять ученика

О. Халепа: есть один вариант выживания сельской школы

Автор: Ольга Халепа, учитель, общественный деятель.

Про сільську освіту...

Сільська освіта тужиться, ніяк не розуміючи до кінця, що її руйнують навмисно: одні зсередини, своїм споживацьким, а часом паразитичним ставленням, інші зовні, байдуже спостерігаючи конання, конвульсії помираючої, щоб довершити те, що заплановано: знищення споконвічної сільської спадщини - передавання з покоління в покоління пам'яті про національну ідентичність людини.

Звісно, сьогодні всім зрозуміло, що село знищують. Зовсім не тими нахабними, кровожерливими методами, які застосовували до вільнолюбних хазяїв-селян у 30-х роках 20 століття. Сьогодні іде тиха війна проти селянства, прикрита оболонкою толерантності і вседозволеності тими, хто керує школами, хто знищує їх зсередини, користуючись дармовими подачками держави.

Найгірше те, що селяни і самі не розуміють цієї руйнації, маючи більшу терпимість чи сором'язливість, ніж містяни, які категорично відсікають подібне.

Колись так же приходили забирати хліб, і за мовчазної згоди часто неосвічених малограмотних селян зайди так знахабніли, що витягали все до кінця, знищуючи сотні українських сіл. Сьогодні у нас, грам за грамом, забирають наше село. Але не треба знову шукати винних, бо лише ми господарі всього, що маємо. Не треба ждати Спасителя, його не буде, нам варто просто лише зрозуміти, що наш порятунок лише в наших руках.

Та ми з мовчазною згодою з року в рік даємо руйнувати сільську хату, дозволяючи нашим школам стояти обшарпаними, ми боїмося ступити зайвий крок, аби зробити дім для власних дітей затишним та неповторним. Ми мовчки спостерігаємо, як по цеглинках руйнується пам'ять про славні шкільні роки, як нахабно грабують у нас те, що створювало, будувало старше покоління задля процвітання нашого села. Ми маємо бути сьогодні пильні і суворі, а не толерантні і слабохарактерні.

Існує лише один варіант виживання сільської школи і схема його проста: староста - спонсорство людей - талановитий керівник закладу - зразкова будівля школи - професійний колектив - якісна освіта для сільського учня. Якщо хоч щось випадає з цього ланцюжка, школу буде знищено.

Добре, якщо староста щиро вболіває за кожен куточок свого господарства і школу зокрема, а якщо ні? Якщо головна цінність - це вичікування щомісячної зарплати і принцип «мене це не стосується». Тоді біда…

Добре, якщо батьки відгукуються надати допомогу і летять докласти власних фізичних і моральних зусиль для розвитку школи, а якщо тільки повна байдужість, якщо тільки чорнослівне сільське пустомельство, без конкретних дій, а ще й недовіра керівництву школи, то біда…

Школа тримається на фінансових внесках сільських підприємців, які часто є її випускниками, які колись виховувались у повноцінній сільській освітянській сфері і сьогодні щедро діляться з дітьми своїм нелегким заробітком. Та це в ідеалі. А якщо їх внески зникають, ледве потрапивши в школу, як пісок крізь пальці, а приміщення закладу схоже на революційний штаб для п'яних матросів? Тоді підприємці мовчазно бойкотують спонсорство, і тоді біда…

Керівник сучасної української школи має бути креативним менеджером, черпаючи зразки директорства зі сучасних яскравих прикладів інших шкіл, несучи в собі коріння тих управлінців, які заклали основу традицій конкретного закладу освіти, минулих директорів. Пропонуючи учням не терор і пригноблення, а партнерство, новітні методи заохочення, мотивації, сучасний керівник має створити шкільну родину як міцний колектив, де кожна особистість вмотивована на перемогу так, як пси, що біжать в єдиній упряжці, висолопивши язики. Але для них головне - це досягнення мети. І керівник має бути попереду, ведучим, лідером, зразком. Та якщо він сидить на санях, підклавши під дупу надбання інших, до яких він не має жодного відношення, і, надуваючи нахабно щоки від власних амбіцій, лише б'є батогом учасників упряжки, аби бігли від болю, від страху, від голоду, то врешті-решт той, хто тягне на собі освіту і зажерливого, знахабнілого, корисного, жадібного паразита-керівника, почне здихати, один за одним, повільно. І рух зупиниться, прямо посеред крижаного поля складного сучасного життя. І тоді буде біда…

Сучасний педагог має дивувати учня, і, поки школяр сидить, відкривши рота від захоплення, великими лопатами педагогічних методів вчитель має кидати туди знання та вміння зі свого предмету. Але дивувати подряпаною дошкою і шматком крейди весь рік не вийде, дивувати принципом «Я вчитель, значить, я Бог» теж не вийде. У сучасних дітей немає богів, є лише кумири, які надихають власним прикладом. Але не стати кумиром вчителю пенсійного віку з кнопочним телефоном ,із запахом корвалолу в класі, з лінню, не бажанням прогресувати. Не стати кумиром дідусеві-вчителю, що замість свого предмету розповідає історії з молодості. Не стати кумиром вчителю, що не приходить на урок, що залишає дітей самих, що із методів приносить лише «читати параграф».

Не навчить той вчитель, який, не знаючи предмету, бере години лише задля того, щоб вкласти гроші у власну кишеню, щомісячно заробляючи на мовчазній згоді сільських дітей та їх батьків. Не стати взірцями тим педагогам, які під час дистанційного навчання, що стало викликом суспільству, відривалися на дітях, даючи десятки завдань, не спромігшись навіть написати завдання від руки без помилок чи зробити якісне фото із затертих посібників. Цей учитель вічно ниє про відсутність інтернету, гаджетів і власного вміння ними користуватись.

Соромно за таких педагогів. За тих, хто ходить до школи тільки заради зарплатні. Вони не мають власної думки, гідності, вони безхарактерні, безхребетні пристосуванці, які, наче сіра жижа, розпливаються перед начальством навіть тоді, коли воно харкає їм в обличчя своїм свавіллям і власними амбіціями. Жижа облизує чужу отруту і знову пливе сірою масою коридорами школи. І лише раз на місяць з'являється на їх обличчі щира емоція «зарплатня прийшла!» і тут же «І чого вона у нас така маленька?»

Сучасний вчитель має бути багатофункціональний, він має вміти все. Селян часто зраджує те, що всі один одного знають, є родичами кумами, рідними, а це тягне за собою мовчання, сором'язливість, страх зробити зауваження. Селяни не розуміють, що, переступивши поріг школи, педагог має стати вчителем без родинних стосунків, без ниття, без сільських зв'язків.

Вчитель не Бог, його найняла держава, оплативши йому відпустку, лікарняні, оздоровчі, курси підвищення кваліфікації, забезпечивши класи ремонтом, технікою, електроенергію, меблями, теплом, заробітною платою зрештою. Не ви, батьки, зобов'язані чимось йому, а він має виконувати свої посадові обов'язки, які поклала на нього держава, забезпечивши всі необхідним, бути гідним прикладом для учнів.

А який вчитель вчить ваших дітей? Сучасний чи жижа? Жижа руйнує сільського світу зсередини, і це є біда…

І нарешті думка про головного, ні, найголовнішого учасника освітнього процесу: УКРАЇНСЬКУ ДИТИНУ. Я навмисне поставила її в кінець ланцюжка, бо реалії сучасного сільського менталітету, наголошую, сільського, такі, що учень на останньому місці. Чомусь в останню чергу згадують школяра всі, починаючи від старости села і закінчуючи горе-учителем і навіть власними батьками.

Сільська школа сьогодні - це часто задоволення власних амбіцій окремих особистостей, притулок для тих, хто в професійному сенсі для суспільства ЗЕРО. Це місце сільських пліток-баталій, джерело збагачення власної кишені, доповнення до мізерної пенсії пенсіонерам, але, на жаль, не місце для якісної освіти майбутнього громадянина.

Дитина як істота, для якої первісно створена освіта, школи, уроки, педагогічні методи, сьогодні відійшла навіть не на другий план, а випала із системи взагалі.

І найстрашніше, що власні батьки школяра не ставлять його на перше місце. Переживають за власну репутацію, працевлаштування, мають страх перед знахабнілими освітянами, закривають очі на прогалини у навчанні та вихованні власних дітей, найперші здійснюючи злочин проти того, кого народили, хто є їх продовженням, за кого мають вишкіритися, вигризти, випустити пазурі, а замість цього лише течуть соплі терпіння, байдужості та страху.

Сільська освіта у передсмертних конвульсіях, і за всім цим спостерігають ті, кому це вигідно. Ну, не прийде рятівник з Києва, не прилетить з Марса, не спуститься Христос з небес, і навіть не приїде рятувати керівник з району. Спасителя не буде! Тільки ми самі можемо витягти себе за волосся з болота, яке самі ж дозволили утворити.

То ж батьки, дорогі добрі і довірливі селяни, настав час вам рятувати село, встати на захист власних дітей, дати їм можливість прожити таке щасливе безтурботне дитинство, яке було у вас, у рідній сільській школі. Змінюйте те, що вам не до вподоби. Адже сьогодні закони дозволяють всім нам обирати від Президента до директора школи. Так, так, це не помилка, директор школи сьогодні - виборча посада, ВІН має бути слугою освітнього процесу, а не ви його прислугою. Тож знищуйте те, що вам не до вподоби, робіть рішучі кроки.

Обирайте, що хочете бачити ви: щасливих дорослих дітей у випускних костюмах чи набиті кишені зацікавлених, але байдужих до ваших дітей осіб. Ви хочете бачити навчених, вихованих власних дітей, з якими ВАМ зустрічати старість, чи задоволення чужих амбіцій, заради влади і збагачення? Вибір за вами! Тільки за вами.

Але не забувайте, що сільська освіта у передсмертних конвульсіях, і рахунок іде на хвилини. Ще сьогодні можна зробити їй штучне дихання і відродити, прибравши те і тих, хто їй заважає. Але завтра вже може бути пізно, бо сільська школа буде труп, який власними руками ми закопаємо на кладовищі життя. І ті, хто сьогодні наживається на наших дітях, не принесуть на її могилку навіть пєчєньки.

Р.S.: Хочу звернути увагу на те, що в схемі збереження сільської освіти відсутня ланка «технічний персонал». При всій повазі до кожного з них, за їх працю (до речі, не безкоштовну), за їх вміння зробити освітянський дім чистим і затишним, все ж участі в навчально-виховному процесі вони не беруть і не повинні брати. Якщо у сільській школі технічний персонал безпосередньо впливає на систему освіти і командує нею - це біда. Велика біда…

Оригинал

Освіта.ua
23.06.2020

Популярные блоги
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
В. Громовой: как спасти образование от развала Как вызвать бешеную ненависть, но спасти школьное образование от окончательного развала
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Вадим
Шановна, дуже схоже на те, що сільську школу ви бачили лише по телебаченню, і чомусь вирішили, що вже знаєте все про цю проблему. Нічого ви не знаєте, від слова зовсім. Тому не марнуйте більше свого часу на написання подібної маячні.
Патриот
Патриот https://youtu.be/YpBUr3B9VJA ВНИМАНИЕ! Смотрите! Нас обманывают! Случаев коронавируса намного больше!
Александр Васильевич
Ольга Халепа, не заблуждайтесь. Нынешняя "зеленая власть", поставленная западными "кураторами", выполняет предписание о полной ликвидации на территории Украины ГРАМОТНОСТИ. Речь идет не только о сельских школах, ибо они уже обречены. Речь идет о новой системе "образования", которая сначала девятиклассников "опустит" до уровня обучения, следовательно, до уровня знаний младшей школы, с одновременной ликвидацией старшей школы. Выпускники после девятилетки смогут, в лучшем случае, поступить в ПТУ и стать квалифицированными рабами. В худшем случае это будут лишние люди (или рты, подлежащие ликвидации). Обеспеченные родители отдадут своих отпрысков в частные школы, где они смогут получить хорошие знания. Таких детей будет очень мало. Именно они, в дальнейшем, смогут учиться в ВУЗах. К сожалению это не черный юмор. Это цель: подготовить малограмотных, узко квалифицированных рабов. Наступление идет по всем направлениям. Первой ласточкой стало внедрение ЗНО, как система оценки знаний. Многие не поняли опасности. некоторые до сих пор ратуют за ВНО, не видя, что это уже привело к падению рейтингов наших ВУЗов. Дальше - больше. Через год - два учиться в 10 - 11 классах будут только на платной основе, со всеми вытекающими отсюда последствиями. Далее по наклонной вниз. Пока еще есть время остановить эти, с позволения сказать, "РЕФОРМЫ".

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!