В. Бондаренко: о плате за образование

Введение индикативной себестоимости - это «выстрел в ногу» украинскому высшему образованию

В. Бондаренко: о плате за образование

Автор: Виктор Бондаренко, доктор философских наук, профессор, член-корреспондент НАПНУ.

Освітні послуги, як відомо, річ не дешева, однак вони б мали тісніше ув’язуватися з реаліями нашого життя, аби робити його кращим для усіх учасників освітнього процесу. Не претендуючи на глобальні висновки у цій царині, хочу запропонувати освітньо-науковій громадськості оцінити лише один документ, спрямований, за задумом його авторів, на поліпшення ситуації у цій справі. Ідеться про Постанову КМ України «Деякі питання запровадження індикативної собівартості», прийняту 3 березня поточного року за №191.

Можливість вільного ознайомлення експертного середовища з такого роду документами дає можливість без зайвого переказу його змісту зосередитися на особливостях цієї постанови та можливих наслідків її застосування. Однак я просив би читача все-таки ознайомитись також і з самим документом.

Його автори стверджують, що, за узагальненими оцінками, підготовка одного студента-бюджетника коштує державі 43 тис. грн на рік, у той час коли контрактникові це вартує усього 16,5 тис. грн. У цьому вони побачили прямий вияв соціальної несправедливості. Справді, 16,5 тис. грн поступаються відповідним видаткам з бюджету на ті ж цілі у 2,6 рази.

Однак на цю проблему варто було б подивитися об’ємніше. Слід пам’ятати, що батьки контрактника, працюючи та сплачуючи податки, формують бюджет країни, з якого і оплачуються бюджетні місця у ВНЗ. Згодом вони змушені платити ще і за навчання своїх дітей, заключаючи контракти на їхнє навчання. Хто ж ці батьки і хто ці діти? Значна частина з них - це ті, у кого не було можливості навчатися у просто хорошій або спеціалізованій школі, платити репетиторам, навчитися писати красиві мотиваційні листи тощо. Це сільські діти, діти із малозабезпечених сімей і, звичайно, ті хто слабо засвоїв шкільну програму.

Звичайно ж, хтось скаже, що ломоносови проб’ються до своєї мети у будь-якому випадку. Але усі, хто учився на стаціонарі, могли помічати, як саме ці діти, які вчилися у слабеньких школах та змушені були працювати у полі чи на іншому виробництві на шкоду можливості отримати ґрунтовні знання, до третього курсу виривалися за своїми показниками у навчанні вперед, а потім саме з тих, хто звик з дитинства до труднощів, виходили великі вчені, керівники виробництв, ректори, депутати та інші помітні у суспільстві люди.

При вступі до ВНЗ ці діти потребують допомоги, однак згадана постанова діє у прямо протилежному напрямку, закриваючи для багатьох із них один-єдиний шлях вийти «із грязі у князі», підтверджуючи тим самим брехливість запевнень влади про «країну рівних можливостей», «соціальні ліфти» тощо. Якщо батьки з фінансових або інших міркувань не зможуть учити таких дітей, то система вищої освіти в Україні понесе багатотисячні втрати студентства. Ми ж повинні у будь-який спосіб рятувати свою систему вищої освіти, пам’ятаючи, що її без студентів не буває.

Ця постанова викликає також цілий ряд інших питань. Зокрема хочу поцікавитися, на чому базуються нові індикатори платні за навчання на контракті. Чому придумані саме 60, 70 та 80 відсотків від 43 тисяч гривень, а не 80, 90 чи 100 відсотків цієї суми. Тоді усе виглядало б зовсім перфектно. Однак треба думати про рівень оплати праці в Україні та про часи, що очікують левову частку наших громадян після пандемії у зв’язку з безальтернативно очікуваною економічною кризою. Чи зможе така велика кількість батьків учити своїх дітей за власні кошти у ВНЗ взагалі?

Хочеться також запитати у авторів постанови про науковий підмурок цього документу, з якого витікає, що вони так глибоко дослідили ринок праці в Україні та за її межами, щоб дійти висновку про необхідність застосування своїх формул саме до конкретних 38 спеціальностей, що стануть тепер «дорожчими» для контрактників. Як говорив герой одного кінофільму «Меня терзают смутные сомнения», що цей вибір продиктований саме закономірностями розвитку українського та міжнародного ринків праці. Як цей ринок взагалі можна вивчити, коли країна «мертва», люди сотнями тисяч їдуть за кордон, а бізнес значною мірою загнаний у «тінь».

Дослідженням ринку праці займалися «відомі» фахівці, які готували та підписали цю постанову. Із їхніх слів виявляється, що наш ринок праці перенасичений фахівцями з одинадцяти медичних спеціальностей та філологами, а також спеціалістами п’ятьох економічних спеціальностей та стількох же спеціальностей з галузі інформаційних технологій т. ін.

Мені (і не лише мені) здається, що все тут відбувається з точністю до навпаки. Про це взагалі немає чого говорити, окрім окличної фрази класика театру: «А я не вірю!» Запропоновані висновки висмоктані із пальця. Так само, як і вигадки про багатства і статки, які має принести ця «реформа», з дозволу сказати, кінцевому бенефіціару запланованих змін – професорсько-викладацькому складу українських ВНЗ.

Нині заробітна плата наших вузівських викладачів знаходиться десь у межах 140-го місця у світовому рейтингу і становить для професора усього близько 20 тис. грн на місяць. Тобто дорівнює оплаті праці низової ланки освітньої бюрократії, наприклад, головного спеціаліста МОН України. Хочу нагадати, що в пріснопам’ятні радянські часи професор отримував утричі більшу зарплату за починаючого бюрократа. За таких умов ця постанова, що пропонує збирання із світу по нитці, не принесе голому сорочки, перш за все тому, що сам цей світ (батьки студентів-контрактників) сам голий і босий, тобто бідний.

Крім того, постанова чомусь розповсюджується лише на державні ВНЗ, що само по собі зароджує підозру. Адже за великим рахунком державні і приватні ВНЗ повинні бути рівними перед законом.

Тому, читаючи цю постанову, не можеш відігнати від себе думку про те, що це «постріл у ногу» українській вищій освіті, або, як говорять у країні-агресорі, дорівнює «бомбардуванню росіянами Воронежа». У разі запровадження у життя такого документа десятки тисяч наших випускників просто втратять надію на отримання вищої освіти, решта ж поїдуть навчатися за кордон, адже ціни за навчання «тут» і «там» майже зрівняються, а життєві перспективи, пов’язані з отриманням освіти, залишаться незрівнянними. А що ж тоді «кінцевий бенефіціар»? Він буде змушений іти працювати на базар, у разі, якщо дійде до нього. Треба ж і середній вік української професури ураховувати.

Невесело! Хай нас Господь береже від таких «реформ», таких «реформаторів» та їхніх постанов.

Освіта.ua
04.05.2020

Популярные блоги
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
В. Громовой: как спасти образование от развала Как вызвать бешеную ненависть, но спасти школьное образование от окончательного развала
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
челобитная
Сумма 43 тысячи в год за каждого студента включила в себя все расходы плюс зарплаты, премии всем чиновникам МОН и их прислужникам. А это деньги не малые, особенно с учетом растущих аппетитов. После этой "зеленой" братии, после их "реформ" на Украине может почти не остаться ни средних школ, ни ВУЗов. Те, кто в состоянии платить за обучение, - уедут за границу. Большинство же людей останутся мало образованными, и со времинем, превратятся в ... . Когда исчезнут ВУЗы - не останется ни преподавателей, ни ученных. Кому они будут нужны?! Большая беда надвигается. Преподаватели всех уровней, ученые!, остановите пожалуйста, зарвавшихся "реформаторов". Не дайте чиновникам разрушить построенное не ими. Не почивайте на лаврах, не молчите. не думайте: "Моя хата з краю ..." . Ваши лавры могут превратиться в терновый венец в виде нищенской пенсии.
Економіст
Для челобитная: що за брєд? Ви взагалі знайомі з основами бюджетування? вартість витрат на навчання бюджетника включає лише видатки вишів на підготовку цих студентів у вишах. МОН до цього ніякого стосунку не має і утримується зовсім з інших бюджетних програм. Заради інтересу перегляньте паспорти бюджетних програм, які оприлюднюються на сайті МОН.
Lina
Великому экономисту: Государством выделяется общая сумма на Министерство образования. Распределением же этих средств занимается само министерство и только после этого утверждается законом.
Комментировать
Александр Васильевич
О чем Вы говорите? О каком равенстве возможностей пекутся чиновники? Они этим, якобы равенством, запудрили мозги большенству людей, внедряя и пропихивая ЗНО. Им все равно, смогут ли получать высшее образование дети малообеспеченных родителей, чьи знания не достаточны не начальном этапе учебы на бюджете. И проценты повышения оплаты высосаны из пальца. Основная цель: оплата за учебу в государственных ВУЗах должна, как можно скорее, сравняться с оплатой в частных ВУЗах, чтобы наполняемость последних выросла. Здесь ярко прослеживаются заинтересанты этого Постановления. На мой взгляд, чиновники МОН хотят "реформировать" все, не только высшее, образование. Привести ко всеобщемы платному образованию, оставив на бюджете только начальные классы. Бедные должны стать еще беднее; не достаточно образованные - обыдлиться.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!