Е. Спитковская: каким будет образование после каникул?

Автор: Екатерина Спитковская, директор гимназии №107 «Введенська».

У нас, колеги, є ОДИН тиждень, аби придумати, ЯК це все буде функціонувати. Одне зрозуміло, що освіта ніколи не може бути такою, як до цього карантину. Я ,наприклад, відчуваю, що страшенно відстаю від своїх учнів. Мені хочеться опанувати якісь нові платформи, ресурси, а я реально не встигаю всього і зразу, а якщо щось роблю, то і хвилююсь, і нервую, ЯК це сприймають сучасні діти. Проте, треба сказати, що вони підтримують всі інновації і, як на мене, ми всі стали навіть ближчими, бо випробування об’єднує.

Дистанційне навчання дистанціювало нас і позбавило такого дорогого щоденного спілкування, яке ми раніше, можливо, не цінували. Опинившись сам-на-сам із самим собою, ми зараз типу кожен сам за себе. З одного буку , це ніби свобода, але свобода - це завжди відповідальність.

Дистанційне навчання оголило всі нерви і зробило видимим всі слабкі місця в системі освіти і в процесі навчання, причому не тільки у вчителів, а й дітей.

Ось я про що подумала: під так званим дистанційним навчанням у нас утворився простір з індивідуальним дистанційним навчанням кожного учня, що призвело до аритмії в системі, бо навчання, консультації та зв’язок з учнями/вчителями/батьками перейшов у цілодобовий режим. Так не може бути, тому що це просто фізично неможливо, важко і, зрештою, призведе до апатії з усіх боків.

Що ми бачимо: є група дітей, яка готова вчитися під кураторством та наставництвом вчителів; є група дітей, яка не може/не хоче нічого робити, просто ігнорує , і їх доводиться штовхати всім, і вчителям, і батькам на подвиг опрацювання матеріалу та виконання завдання; є група дітей, яких батьки відвезли за межі міста, тож там немає зв’язку. Як налагодити навчання кожного? Ух. Це ще той челендж.

По вчителях. Є ті, яким все це легко і з якими дітям цікаво. Вони швидко орієнтуються і створюють класні уроки, використовуючи сучасні ресурси тощо( хоч ці вчителі теж відзначають не 100% «відвідування» уроків учнями). Є ті, які прагнуть опанувати, переосмислюють себе та свою роль в освіті, намагаються. Є ті, кому реально важко, вони не можуть забезпечити повноцінне навчання, бо не мають ресурсів, їм треба допомагати. Тут, на мою думку , спрацює наставництво навпаки: молодь вчитиме досвідчених.

Зрозуміло, що умови, у яких ми опинились, - це виклик для освітян, але вони готові до змін, більшість готова. Впевнена, що і діти мають усвідомити свою відповідальність, хай навіть через відставання і поразки. Чим раніше, тим краще.

Вихід - освіта має перегрупуватися, видозмінитися через історії успіхів дітей та вчителів. Саме вони, успіхи, нам мають показати, ЩО спрацює і стане основою освіти майбутнього.

Що стосується організації процесу...

Однозначно мають бути СИСТЕМА і ПРАВИЛА.

Якими вони будуть? Не знаю, на сьогодні не знаю, але міркую над цим. Ми почали говорити про це з колективом. Нам треба говорити про це і з учнями, і з батьками. В нас є ЛИШЕ ОДИН ТИЖДЕНЬ, аби відповісти на всі питання і встановити правила, бо канікули пройдуть, а «карантин - не канікули» неминучий, і на скільки він затягнеться, не відомо.

Оригинал