Ю. Федорченко: украинский контекст философии вузов

Равнодушие философов можно объяснить чрезмерным переживанием о том, что их плохо слышат

Ю. Федорченко: украинский контекст философии вузов

Автор: Юрий Федорченко, кандидат философских наук, независимый образовательный аналитик-консультант.

В останні щонайменше триста років європейська філософія розумілася як те, що конституює європейський університет, а останній усвідомлював потребу в філософії значно більше, ніж як в одній з «гуманітарних» навчальних дисциплін. І це давало про себе знати не лише в тому, що європейський університет, як правило, мав у своїй структурі філософський факультет, сама університетська освіта іманентно передбачала філософську освіту.

Європейська філософія виступала основоположною духовно-інтелектуальною формою європейської культури, а університет поставав головним результатом її духовно-інтелектуальної інституалізації. Проголошена так звана смерть університету мала б означати констатацію неспроможності європейської культури до її повноцінної духовно-інтелектуальної інституалізації.

Здається, в балачках про університет та його постійних спробах реформування сьогодні і бракує саме розуміння зазначеного вище.

Після Другої світової війни європейський інтелектуал почав активно позиціювати себе поза університетом та підкреслювати свою унікальну значимість, цінність якої ніяк не пов'язана з долею університету. Інтелектуал почав презентувати сам себе як найвищу цінність у світі інтелектуального життя. Він, мовляв, може обійтися і без університету. Значення мають лише мислення та переживання інтелектуала, якими він готовий поділитися з охочими його слухати. Інтелектуалу не важливі час і місце зустрічі, якщо потрібно, то він готовий бути зі своїми слухачами й в аудиторії, і на вулиці, і на барикадах (Париж 1968 року).

Український інтелектуал, зокрема публічний філософ, демонструє своє небажання обмежуватися академічною аудиторією, він бажає володіти й умами мас, проголошуючи свою місію популяризації знання та виховання громадянина. При цьому дуже часто такий інтелектуал виказує не лише своє негативне ставлення до теперішнього стану університетської освіти, а й до університету взагалі. Він легко може дозволити собі скептичне зауваження щодо долі університету, і в тому зауваженні часто відчувається байдужість до останнього. Саме такою байдужістю можна пояснити його готовність підлаштуватися під будь-які – руйнівні для університету – новації та експерименти сучасних чиновників від освіти, бо й самі ті чиновники представляють саме такого вільного та байдужого до університету інтелектуала.

Оскільки вільний інтелектуал-філософ бачить сам у собі найвищу цінність, то він дозволяє собі зверхність у своєму ставленні до філософських дисциплін, бо ж значення має не стільки та дисципліна, скільки його ставлення до неї. Зверхність міністерських чиновників до філософії сформувалася під впливом вільних інтелектуалів-філософів, які, звісно, міцно тримаються за місця на кафедрах, проповідуючи при цьому майбутню смерть університету.

Витіснення філософії з університету не дуже насправді тривожить вільного інтелектуала-філософа, він залюбки піде й до «філософської кав'ярні». При цьому сам процес витіснення філософії з університету в «філософські кав'ярні» ледь не урочисто вітається окремими академічними інституціями, які навіть оголошують конкурси та призи за організацію позауніверситетського інтелектуально-філософського дозвілля.

І хоча це нагадує чимось процес самогубства, проте добре пояснює, чому наприкінці серпня 2019 року філософи виявилися неспроможними заповнити всі свої вакансії членів галузевої експертної ради з гуманітарних наук в НАЗЯВО, від роботи в такій раді також буде значною мірою залежати присутність філософії принаймні в освітніх програмах гуманітарного спрямування.

Таку дивну байдужість до власної долі можна пояснити хіба що надмірним перейманням вітчизняних інтелектуалів-філософів проблемою того, що їх погано чують та опікуванням проведенням круглих столів з відповідною тематикою.

Оригинал

Освіта.ua
19.02.2020

Популярные блоги
С. Колебошин: 3000 спартанцев (задача о молодых учителях) 3000 молодых учителей на 15000 школ, в среднем - 1 новый учитель на 5 школ
И. Совсун: как надолго еще хватит запала учителей? Между победителями мировых олимпиад и средним базовым уровнем украинских школ гигантская пропасть
Т. Сердечная: зарплаты у учителей должны быть разные Есть шанс, что когда-то государство сможет оплачивать работу людей, которые работают с его будущим
И. Ликарчук: шароварщина и отчеты вместо воспитания Воспитательной работы как системы формирования человека уже давно нет, а есть гам, шум, трескотня
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев