Л. Булава: об изменениях в системе высшего образования

Как и в «раннеукраинский период», НАЗЯВО хочет «контролировать процесс», а не результат

Л. Булава: об изменениях в системе высшего образования

Автор: Леонид Булава, преподаватель Полтавского педуниверситета имени В. Г. Короленко.

Сьогодні закінчилася п’ятирічна каденція Президента Порошенка. Хоч ще не закінчилася – сформованого  під нього уряду. Пост не політичний, а пов’язаний з рефлексією щодо змін в системі вищій освіті України за цей період. Звичайно, особистої рефлексії, не більше. Хто захоче – той приєднається.

Розпочав би з 2012 року, коли були введені форми «Табачника – Болюбаша», які були сприйняті мною як символічна форма остаточного зведення викладачів до рабського стану. І коли прийняв рішення боротися з цим – поставив на кон (і за ці роки втратив) все – спокій, здоров’я, кар’єру….

На кого можна було спертися в цій боротьбі? Була опозиційний тоді кандидат Лілія Гриневич. Була ФБ-група лібералів, створена Володимиром Калюжним. Почали з’являтися нові й цікаві активні члени цієї групи – Інна Совсун, Єгор Стадний та інші. Спочатку частими учасниками діалогів у групі були Лілія Гриневич і Юрій Рашкевич.

Потім була «Революція гідності», новий для багатьох несподіваний склад міністерства, бажання Інни Совсун вичистити «Авгієві стайні» смердючого болота, у яке потрапила українська вища освіта. Тоді  хотілося їй допомагати, й дещо таки було зроблено. Не дивлячись на недосвідченість і майже одноосібні зусилля, їй багато що вдалося зробити.

Але логічно прийшов час взяти керівництво вищою освітою в руки більш досвідченого і системного керівника. Ним, фактично, виявився Олег Шаров. Я значно краще ставлюся до нього, ніж це можна уявити з частих критичних виступів на його адресу. Його системність, чудові працездатність і пам’ять – то великий капітал для системи освіти попереднього періоду, і за певних умов – у майбутньому. Бо такі його риси, як крайня обережність, повільність/поступовість, переважання дрібних тактичних крочків над стратегічними рішеннями в порятунку України і системи вищої освіти зокрема - то причини, чому люди стомились за час каденції Порошенка. «Терпець увірвався». Країна – в очікуванні рішучих кроків. У такий час цінуються не тактики, а стратеги. Чи з’являться вони на горизонті? Поки що не видно. Але революції і зміна влади – то час для соціальних ліфтів і появи таких людей. «Політичне забезпечення» для їхньої діяльності зараз цілком вірогідне.

У 2015 році зрозумів, що не стільки законодавство і підзаконні акти стримують реформування освіти, скільки її заскорузла структура. З’явилися пропозиції щодо зміни структури системи підготовки педагогічних працівників. Але основні ідеї (це – тема окремої розмови), не були підтримані МОН, і внаслідок «узгоджень і компромісів» народилася досить стримана Концепція…

Яку, як виявилося, ніхто в Департаменті вищої освіти і освіти дорослих і не думав упроваджувати. З утворенням цього департаменту його експерти, отримавши, що хотіли, капсулювалися у своїй структурі, відмовилися від двостороннього зв’язку з громадськістю. Виникла стіна. Чи це була їхня позиція, чи такою є тепер «внутрішня етика» - невідомо.

Підведу деякий суб’єктивний підсумок. Про Л. М. – ні слова. Ні, таки скажу. Не про її акторські якості (які підвели й колишнього главу держави). Можливо, при міністрові-стратегу, який розуміє проблеми системи вищої освіти і матиме проект її реформування, і О. Шаров, і Ю. Рашкевич (чудовий експерт, якого майже не помітно в цій системі влади) зможуть себе ще проявити і реалізувати.

І повторюся вкотре. Якість вищої освіти мають забезпечувати три складові державної політики: відбір на вході, якісна організація освітнього процесу та відбір на виході (Закон зобов'язує при акредитації оцінювати досягнення результатів навчання за освітньою програмою. МОН і НАЗЯВО відмовляються виконувати цю вимогу Закону).

Держава щось робить на вході (далеко не все добре), цілком нехтує «вихід», і збирається брати гроші ($1,5-2 тис.) за «контроль процесу». У мене така ідеологія викликає супротив. Як і в «ранньоукраїнський період», МОН і НАЗЯВО і хочуть «контролювати процес», а не РЕЗУЛЬТАТ.

Впевнений, що в Україні не можна некритично зараз застосовувати європейські практики з акредитації, не забезпечивши перше і третє державницькою освітньою політикою. Тобто акредитація, як на мене, це третя за чергою складова освітньої політики.

А реально виходить так: за гранти/кошти закордонних спонсорів керівництво МОН і окремі наближені до них «агенти змін» проходили стажування, курси, екскурсії на Заході. Звісно, після цього якось «неловко» не віддячити прихильністю до офіційно декларованих ідей, сподіватися, що наші експерти будуть навчені виключно під практики, що склалися десь у Британії (їхніми ж тренерами).

Отже, попередній 5-річний період  управління системою вищої освіти мав би призвести до коректування в освітній політиці. Як нам здається, при всіх голосуваннях освітянська громадськість оцінки виставила. Ці оцінки не сприймає нинішня МОНівська влада, у т. ч. відповідальна за стан вищої освіти.

Ну що ж…. і ПОЛІТИЧНУ ОЦІНКУ вони, очевидно, отримають від нової влади. А можливо, понесуть і ПОЛІТИЧНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Освіта.ua
20.05.2019

Популярные блоги
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
В. Громовой: как спасти образование от развала Как вызвать бешеную ненависть, но спасти школьное образование от окончательного развала
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!