А. Недоля: что лучше - шесть или двенадцать?

Автор: Анатолій Недоля, доцент, Запорожский национальный университет.

Внутрішня система контролю за якістю освіти у закладах вищої освіти малоефективна, тому що не має важелів впливу і працює лише для збирання інформації.

Для економії фінансових ресурсів університети перетворюють викладачів на такі собі «викладацькі машини», погіршуючи умови праці науково-педагогічних та педагогічних працівників, а також якість надання освітніх послуг.

При розрахунку сили взаємодії між нейтральними атомами використовують потенціал Леннард-Джонса, який коротко називають потенціалом 6-12. Шість - це ступінь при оберненій відстані, яка описує сили притягання між атомами, а дванадцять -  відповідно сили відштовхування. Атоми займають позиції, у яких діють умови рівноваги між ними.

Чому згадався цей потенціал? А тому що університети йдуть шляхом збільшення кількості дисциплін у навантаженні на одну ставку науково-педагогічного працівника з шести до дванадцяти. Звичайно, викладачів притягує саме значення шість, тому що шість дисциплін можна ще якимись чином підготувати більш-менш якісно до початку навчального процесу. Але адміністрації ЗВО більше подобається цифра дванадцять, бо так можна зекономити на ставках науково-педагогічних працівників і звести дебет з кредитом. Це такий собі аналог потенціалу 6-12.

Але ж при наявності дванадцяти курсів на одну ставку про якість освіти можна забути. До речі, в європейських університетах, на які ми хочемо рівнятися, кількість курсів менша, ніж шість.

Здавалося б, внутрішня система якості освіти, яка створена саме для того, щоб слідкувати за забезпеченням цієї самої якості, повинна діяти. Тут повинні бути залученні різні відділи, кафедри, факультети чи ради, які такі відхилення повинні відслідковувати і вчасно на них реагувати. Але не реагують, навіть коли про це повідомити. Знають, але не реагують. Чому? А тому що фінансовий аргумент переважає всі інші. Крім того, вважається, що за якість освіти відповідає саме викладач, а не адміністрація, яка погіршує умови праці. Тоді виходить, що всі ці відділи та служби свої функції не виконують за призначенням – чому тоді не працює фінансовий аргумент у цьому напрямку?

Тому що система розбалансована і наявність контрольних відділів та служб не гарантує самого контролю. Але міністерство вимагає, щоб такі служби існували, а от чи вони працюють ефективно – інша справа. Яким чином знайти рівновагу – це питання залишається відкритим.