Владимир Мещеряков: о синекуре в образовании

Автор: Владимир Мещеряков, учитель, Харьковская область.

Вперше зі словом «синекура» я зіткнувся в шкільному віці на уроці російської літератури. Слово незвичайне, тому й подивився в словник іноземних слів.

Синеку́ра (від лат. sine cura animarum — без турботи про душу) за середньовіччя — доходна церковна посада, не пов'язана з певними обов'язками. Переносне значення — добре оплачувана посада, що не вимагає особливо напруженої роботи, значних зусиль попри видимості діяльності.

Тоді я ще мало розумів, як це застосовується в житті. Але коли звернутися до  антоніма цього слова – каторжна праця – то все стає абсолютно зрозумілим навіть людині малоосвіченій.

Синекурою може стати будь-яка куплена чи подарована адміністративна посада, виборна посада із застосуванням брудних технологій.

Це та твердиня, об яку розбиваються потуги міністра освіти. Через синекуру немає в Україні збалансованої освітньої політики!

Роздроблена на дрібні князівства держава – завжди слабка держава! Тепер навіть Угорщина з нами не рахується!

В Україні під виглядом демократичних перетворень зруйнована виконавча владна вертикаль. Це дає можливість чиновникам міністерства відписуватися, що вони не мають повноважень перевіряти освітні заклади, посилаючись на постанову Кабміну від 16 жовтня 2014 року № 630. Якщо система освіти дає можливість синекурі, то чому б цим не скористатися й освіту не подоїти? Синекуродавці затверджують на посади відданиих їм синекуронабувачів. Синекура вкупі з рейтингоманією створює опорні школи неправомірної вигоди. Де директор похилого віку гордо заявляє: «У мене своєї думки немає. Є думка начальства!» Кінцевим бенефіціаром неправомірної вигоди на місцевому рівні і є голова громади чи району.

Синекуронабувачі дуже дорожать своїм статусом, цькують незгодних, навіть інкримінують їм роботу на Кремль, горланячи про свій патріотизм. Готові за свою посаду будь-кому горло перегризти…