В. Воронин: высшая школа Украины: время решений

Автор: Виктор Воронин, директор Центра организации научной работы и инноваций в образовательном процессе Межрегиональной академии управления персоналом.

Сьогодні різниця між державними і приватними вузами лише в їх правовому і фактичному стані, але абсолютно не в якості освітніх послуг, не в рівні наукової роботи та наукових досягнень, не в кваліфікації викладачів. Є престижні заклади вищої освіти (далі – ЗВО), як державні, так і приватні, і є відсталі, з низьким рівнем навчання.

Престиж і авторитет ЗВО ніяк не залежить від його форми власності - майбутні абітурієнти обирають майбутню «alma mater» за якісно іншими критеріями. Їм важливо отримати в результаті навчання високу кваліфікацію за обраною спеціальністю і диплом про вищу освіту, з яким не буде проблем з працевлаштуванням. А статус ЗВО і його підпорядкованість цікавлять виключно чиновників.

Із багатьох спеціальностей більш затребуваними у студентів і роботодавців є саме приватні ЗВО, ніж державні, що проводять навчання аналогічним спеціальностям. Одним з важливих чинників, що визначають такий вибір, є те, що ряд приватних ЗВО має більше можливостей, ніж жорстко обмежені державні, для підбору найбільш кваліфікованих викладачів, і тому часто в них вище рівень викладання. Також значно більше можливостей у приватних ЗВО й у впровадженні в процес навчання інноваційних освітніх технологій, які показали у світі свою ефективність. Це, безумовно, є важливим для сучасного студента, його вже не задовольняє багато в чому застаріла традиційна лекційно-урочна форма навчання.

Ще раз підкреслимо: роботодавець, неважливо, український або закордонний, оцінює диплом, абсолютно не виходячи з форми власності ЗВО. У будь-якій розвиненій країні просто не змогли б зрозуміти, як можна взагалі застосовувати подібний критерій. Його цікавить лише одне - кваліфікація фахівця, що гарантує диплом. Однак при всій очевидності і безальтернативності такого підходу у нас практично повністю зберіглася стара абсурдно-атавістична нерівність державних і приватних ЗВО. Нерівність, яка демонструє всьому світу ретроградний підхід держави до сфери освіти і завдає їй, а значить, і країні, значної шкоди. Ця нерівність проявляється навіть в оподаткуванні - незважаючи на один рід діяльності, приватні ЗВО платять значно більші податки, у тому числі податок на землю.

Серйозною втратою для інтересів України в цілому є той абсурдний факт, що державне замовлення на бюджетне навчання студентів віддається виключно державним ЗВО. Ніякій логіці не піддається те, що в найважливішій справі підготовки висококваліфікованих кадрів, які повинні в майбутньому скласти еліту України, визначати її розвиток, виходять не з якості навчання у ЗВО, а чинників, цікавих хіба лише податківцям. По суті, держава замість ретельного вирощування еліти, власними руками готує її симулякр-квазіеліту, що в недалекій перспективі може привести до державної катастрофи.

Навіть якщо виходити з інтересів тільки державних ЗВО, то подібна штучна преференція для них самих вкрай шкідлива. Позбавлені здорової конкуренції, вони не мають стимулу для розвитку і вдосконалення, і в результаті все більш відстають та стагнують, а їхні дипломи неухильно втрачають колишній престиж. Не менш антипродуктивне й те, що встановлені законодавством права на наукові пенсії і пільги не поширюються на працівників приватних ЗВО. Хоча професорсько-викладацький склад і державних і приватних ЗВО зайнятий одним - навчанням студентів і науковими дослідженнями, але вони нерівноправні в отриманні соціального захисту.

З суто правової точки зору – це, саме по собі, абсолютний нонсенс, що безумовно і грубо порушує основний для будь-якої цивілізованої держави принцип рівноправності форм власності. Якщо для діячів науки та освіти державою встановлюються пільги, то вони повинні поширюватися на всіх викладачів, незалежно від того державний чи приватний ЗВО.

Адже сенс встановлення наукової пенсії та стажу наукової роботи виключно в підтримці розвитку науки і підвищення рівня викладання у вищій школі, а не просто наданні пільг викладачам державних ЗВО. Тому в існуючому вигляді система пільг для діячів науки та вищої освіти не досягає поставленої мети - її необхідно привести у відповідність до існуючих реалій.

В Україні в силу історичних умов склалася і, безсумнівно, ще тривалий час буде існувати специфічна система вищої освіти, в якій освітню і наукову діяльність здійснюють як старі державні, так і приватні ЗВО, що отримали визнання академічного середовища і роботодавців. Виходячи з інтересів суспільства і держави, перспектив повноцінного розвитку України, життєво необхідно зробити становище ЗВО всіх форм власності рівноправним. Без подібної адаптації до світових стандартів вітчизняна вища школа не зможе ефективно розвиватися, а, значить, країна приречена на необоротне відставання.

Сфера вищої освіти у нас одна, і контрпродуктивно, без перебільшення антидержавно, безвідповідально розділяти університети і академії (в першу чергу, в розподілі держзамовлення) і їх викладачів на перший і другий сорт. Без повноцінної вищої освіти європейського майбутнього в України не буде.