А. Рябчин: искусство в изгнании или как спасали ДМА

Автор: Алексей Рябчин, народный депутат, ученый, общественный деятель.

Більше року знадобилося для того, або пройти усі необхідні бюрократичні процедури та приєднати Донецьку музичну академію імені С. С. Прокоф’єва до Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, що було по суті єдиним виходом її порятунку. Чому ми пішли саме таким шляхом?

Переміщені навчальні заклади – це наша культурна експансія миру. І ми маємо їх вберегти. З моменту військових дій на Сході України та анексії Криму на підконтрольну територію перемістилися не тільки значна кількість людей, але й були евакуйовані навчальні заклади.

Університетські колективи розуміли, що залишатися під окупацією і працювати в невизначених умовах не зможуть ані фізично, ані морально. Тому потрібно було починати все з початку, а головне – не втрачати оптимізму. Так виникла ідея створення спільного Координаційного центру, як майданчика для узгодження подальших кроків.

Координаційний центр долучився до розробки і адвокації вже п’яти прийнятих законів України, завдяки яким вдалося забрати з окупованих територій на навчання більше двох тисяч абітурієнтів та врегулювати умови їх вступу.

Одним із переміщених ЗВО є і Донецька музична академія імені С. С. Прокоф’єва, яка весь час після евакуації знаходилася у надзвичайно скрутному становищі.

Близько року тому до мене звернувся переміщений з Криму до Києва Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, який висловив ініціативу «прихистити» на своїй базі музичну академію, надати їй приміщення, гуртожиток та попрохав допомогти у цьому.

Справа в тому, що Таврійський університет та Донецьку академію пов’язують давні творчі та дружні зв’язки. Більше десяти років тому в Криму був відкритий філіал академії, завдяки якому випускники Сімферопольського музичного училища імені П. І. Чайковського могли отримувати на півострові вищу музичну освіту. Більш того, Крим та Донецьк багато років проводили спільні музичні фестивалі та конференції.

Тоді ж я направив свої депутатські запити до зацікавлених міністерств, і процес потроху пішов.

Я бачив розуміння з боку чиновників, але часто воно нівелювалося тривалими бюрократичними процедурами та губилося в іншій «паперовій» роботі. Весь цей рік ми усіляко зрушували питання з місця, ходили по міністерствах, спілкувалися з ректорами та трудовими колективами.

І от, рівно через рік, Кабінет Міністрів України погодив на своєму засіданні розпорядження від 14.02.2018 року №103-р «Про реорганізацію Донецької музичної академії імені С. С. Прокоф’єва». Документ передбачає передачу академії із сфери управління Мінкульту до Міносвіти з приєднанням до Таврійського університету.

Відтепер академія відновить свою роботу та, маю надію, вже у цьому році розпочне повноцінний набір абітурієнтів.

Це маленька непомітна перемога, але вона дуже важлива та в перспективі зіграє свою відчутну роль. Уже зараз керівництво закладів плекає амбітні цілі. Вони планують поглиблювати міжкультурне співробітництво з кримськими татарами, греками Приазов’я, іншими корінними народами і нацменшинами.

Ми повинні рятувати серця та розуми людей. Адже збереження переміщених ЗВО є важливим з огляду на подальші реінтеграційні процеси, відбудову окупованих територій, повернення наукового потенціалу та налагодження там освітнього процесу.