А. Павленко: что у нас не так с высшим образованием?

Большинство наших госуниверситетов не только не дают качественного образования, а и не пытаются его дать

А. Павленко: что у нас не так с высшим образованием?

Автор: Александр Павленко, основатель и генеральный директор IBS Education.

Що не так з українською вищою освітою? Чи все так? Мабуть, якщо б провести просте опитування з одним-єдиним питанням «Який стан української вищої освіти?», і дати два варіанти відповіді: «Добрий» чи «Поганий», то переважна більшість відповіла би, що поганий.

Вже на питання «Чому поганий?» відповідей було б безліч. Хтось би згадав корупцію, хтось відірваність програм від сучасних реалій, хтось жахливий стан аудиторій, хтось низький рівень викладачів. І, можливо, всі б потроху й мали рацію. Майже на кожному нашому профорієнтаційному таборі ми отримуємо як мінімум один гнівний дзвінок від якоїсь мами. І текст завжди один і той самий: «Ой-ай, хтось з ваших викладачів на таборі сказав, що вища освіта не потрібна». Як ми не намагались говорити викладачам, що цього говорити не варто, навіть якщо деякі з них мають таку думку, все одно десь у когось це знову проскочить.

Так хіба це вихід? Хіба це рішення? Легше всього сказати, що наша освіта померла, тихенько пом’янути та поїхати у Польщу. Хто на заробітки, хто на навчання. Зовсім не думаючи, що в Польщі теж все не ідеально і вистачає своїх проблем. В освітній галузі включно.

Я навчався рік у Великобританії та викладав в університеті у США. Ви думаєте, там все ідеально? Ні. Там теж є проблеми. Але про них знають. Але їх намагаються вирішувати. Як же вирішують проблеми у нас? Хто вирішує ці проблеми? Хто повинен це вирішувати?

Якщо поглянути на перелік кращих українських університетів, то можна побачити, що більшість з них є державними, тобто всі питання щодо якості нашої освіти ми можемо сміливо адресувати нашій державі, а конкретно Міністерству освіти і науки України. Отже, що ми маємо. Зовсім не думаючи про ефективне використання коштів (а навіщо? Вони ж державні! Не наші службовці їх потом та кров’ю заробляли), ми маємо сотні університетів, більшість з яких не те що не дають якісної освіти, а навіть не намагаються! Це просто фабрики з видачі низькосортних дипломів (хоча чому фабрики? Скоріше, маленькі мануфактурки, з такими-то наборами. Хоча чому низькосортних? Там красується все той же самий герб України, що і на дипломах кращих українських вишів. Україні, мабуть, дуже соромно мати на тих папірцях свій герб).

Так що маємо проблему. Далеко не найбагатша країна світу дозволяє собі мати декілька сотень державних університетів. А що таке мати ті університети? Це:

  • зарплати викладачам;
  • стипендії студентам;
  • утримання інфраструктури.

Поїхали розбирати ці пункти крок за кроком. Почнемо із зарплат викладачів. Вони низькі. Катастрофічно низькі. Викладач, який хоче вижити (так, тупо вижити) має два шляхи. Перший - хабарі, другий - підробіток. Агов, це нормально? Ніхто навіть не каже, не заїкається про якусь там наукову діяльність викладачів. Ні. Хабарі або підробіток. І якщо у підробітку можна знайти якісь позитивні моменти (викладач постійно отримує практичний досвід), то з хабарями боротись дуже важко. Бо це дійсно шлях. На жаль, це шлях до виживання. Шлях до виживання лінивих та некваліфікованих викладачів. А їх стає все більше. Бо ті викладачі, що отримують практичний досвід, повинні бути чи справжніми фанатами своєї справи, чи просто блаженними, щоб залишатись працювати в університеті. Особливо на фоні таких прекрасних новин про чергове підвищення зарплати вчителів шкіл. Це дуже добре, але не може вчитель школи отримувати більше за викладача! Це нонсенс. Скоро у нас в школах будуть вчителями кандидати та доктори наук. Просто, щоб вижити. Просто через зарплату. Агов, схаменіться!

А що ж поганого у стипендіях, спитаєте Ви? Мабуть, те, що держава знову бездумно залізає у кишеню громадян та засіває грошима. Адже зовсім не важливо, ти навчаєшся у топових українських університетах чи в університетах з, м’яко кажучи, сумнівною репутацією, ти все одно можеш претендувати на стипендію. Всім по стипендії. Далі хочеться додати: «Землю селянам, фабрики робітникам». Ідеальний совок.

На мою думку, стипендія може мати дві причини. По-перше, геніальність студента. Таланти треба знаходити, таланти треба плекати, таланти треба підтримувати. По-друге, соціальні. Багатодітні сім’ї, сиріти, батько в АТО і т. ін. Це все також причини для стипендій. ВСЕ! Більше ніяких причин не може бути. А вивільнені гроші краще пустити на зарплати викладачів та інфраструктуру.

І тут ми плавно підходимо до третьої проблеми. Інфраструктура. Ну неможливо отримати сучасну освіту, коли в приміщенні максимум +17, немає інтернета та комп’ютера. НЕМОЖЛИВО. Кому це потрібно? Що ми намагаємось зімітувати? Показати, як багато людей у нас мають вищу освіту? Чи просто всіх влаштовує той стан справ, який є? Ніхто не хоче змінювати правила гри, кожен хоче користуватись тими самими шпаринами задля отримання особистої наживи.

Але не лише наша держава в особі Міністерства винна у тих проблемах, що є. Давайте уважніше придивимось до університетів. Більшість ректорів є такими собі «червоними директорами», пихатими особами, що перетворюють університети на свої удільні князівства і вважають себе не менш ніж намісниками Бога на землі. Причиною цьому може бути і відсутність адекватного громадянського суспільства в рамках університету (ті викладачі, що працюють, фокусуються на процесі викладання, а не на суспільних процесах, а ті, що ліниві хабарники, - то якраз їх рівень та мрія всього життя).

Іншою причиною може бути процедура виборів. Навіщо до цього процесу залучати викладачів та студентів? Ректор – це професійний менеджер. Хотів би я подивитись, щоб CEO Apple або Coca-Cola обирали голосуванням всіх працівників.

Із проблеми недолугих керівників випливає проблема несучасних та відсталих програм. Ви просто відкрийте та почитайте, що там пишуть. Подивіться, наскільки тексти тих навчальних програм не мають нічого спільного із сучасним станом справ у країні та світі. Ніколи не забуду слова одного свого викладача з Ньюкаслу: «Той підручник, що ви тримаєте в руках, застарів. І не дивіться, що там стоїть цей рік видавництва. Він застарів, як тільки вийшов у друк. Ні, він навіть застарів, коли автор дописав останнє слово».

А що ж з нашими програмами та підручниками? Вони чи віком старші за деяких студентів, чи навіть, якщо передруковуються, то практично не вносяться туди суттєві зміни. Про практичну складову цих програм я навіть мовчу. Це суха теорія. Теорія заради теорії. А якщо навіть є приклади, то це компанія А та компанія Б. Ми ж у вакуумі живемо, навіщо ті живі приклади. І в цьому пості я навіть не хочу чіпляти окрему тему так званої імітації науки, під назвою аспірантура та кандидатські дисертації.

Мені здається, що із всього цього крику душі можуть викристалізуватись два питання і обидва «Що робити?» Що робити, щоб цю систему змінити? І що робити, чи потрібно вступати в українські виші? Давайте почнемо з першого. На мою думку, система потребує змін, і змін радикальних. Ну не потрібні нам в такій кількості державні університети. Залишити потрібно максимум по одному університету на кожен з напрямів: економічний, авіаційний, архітектурний і т. ін. І готувати в цих університетах повинні лише цих спеціалістів. Окрім цього, звісно, повинні бути 1-2 класичні університети. І в регіонах те ж саме. Один класичний та 1-2 профільних. При чому, бажано, щоб ці профілі відповідали спеціалізації регіону. Що ми отримаємо? 30-40 якісних державних університетів замість 300. А інші вже хай будуть приватними. Саме тоді може з’явитись дійсно гарний ринок освітніх послуг в Україні. Вже зараз в Києві діють декілька приватних вишів, які суттєво вирізняються на фоні бідних державних університетів. На жаль, поки вони готують студентів, починаючи із магістратури.

Окрім цього, ці державні університети повинні мати суттєву автономію та виходити на самоокупність. До освітнього процесу, окрім висококваліфікованих викладачів, повинні також залучатись і досвідчені практики, починаючи з магістерського рівня, вводити двомовні англо-українські програми, мати партнерські стосунки із великими українськими та міжнародними компаніями задля проходження практики, а згодом і працевлаштування студентів, підтримувати та розвивати академічну мобільність. І цей перелік можна продовжувати.

І, нарешті, відповідь на питання, чи потрібно йти до університету? Чи потрібно вчитись в українських університетах? Так, потрібно. Університет дає Вам базу знань. Звісно, Ви можете сказати, що все це Ви можете вивчити і на курсах. Але курси дозволять Вам отримати знання з якогось одного напрямку, а університет дасть вам цілісну картинку.

З таким підходом можна в принципі і в школу не ходити, адже це все також можна вивчити і вдома. А хтось так і робить. Але це шлях для одиниць. Все-таки ми живемо в соціумі, і університет - це також спільнота людей, з якими у майбутньому, можливо, неодноразово буде змога пересікатись у професійному житті.

Так що в університеті немає нічого поганого, якщо, звісно, сам університет не є поганим.

Щодо навчання за кордоном, то також потрібно розуміти, що закордон - це не панацея. Що там також є і гарні, і погані університети. Якщо вже ви вирішили здобувати освіту там, то звертайте увагу на рейтинги університетів та відгуки про них. І немає нічого поганого в тому, щоб отримати, як мінімум, два дипломи, один з яких буде українським. Буде гарна нагода порівняти. Я так і зробив.

Оригинал

Освіта.ua
22.01.2018

Популярные блоги
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
В. Громовой: как спасти образование от развала Как вызвать бешеную ненависть, но спасти школьное образование от окончательного развала
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!