Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.
У коментарях зустрів думку від педагогів. Про те, що потрібно працювати з тими учнями, які хочуть працювати, а іншим достатньо формально поставити якусь оцінку, аби зі школи не вигнали.
Я не можу сказати, що тут немає логіки. Є. Якщо проаналізувати – з’ясовується, що існує два типи педагогів. Стикався сам з обома типами.
Перший тип дає великий обсяг знань. Але вибраному колу учнів. На це і налаштовані всі навчальні плани. Себто, хто хоче вчити предмет – отримає максимум. Всі інші - «за бортом».
Є інший підхід. Коли педагогу принципово зацікавити кожного учня, до кожного знайти підхід, кожному винайти мотивацію вивчення предмету.
Зрозуміло, що педагоги першого типу мають більші успіхи у вигляді учнів – переможців олімпіад та такого подібного. Успіхи педагогів другого типу значно скромніші.
І тут я сам не знаю, що краще.
Наголошу, що мова йде не про спеціалізовані школи. Про звичайні. Що краще, наприклад, - якщо з тридцяти учнів п’ять блискуче знають англійську, а інші і двох слів не зв’яжуть, чи коли всі тридцять мінімально, але володіють мовою?
Проблема існує. Це вам кожен школяр скаже.
Як її вирішити? Не знаю…
