С. Горбачев: о «презумпции виновности педагога»

Автор: Сергей Горбачев, директор Специализированной школы им. Ивана Багряного №148 г. Киева.

Цей пост, насамперед – для нових учасників групи «Батьки SOS».

Я писав вже на цю тему. Востаннє - приблизно тоді, коли у групі було десь 10 тисяч учасників. Тепер їх майже 55 тисяч. І писати про це потрібно регулярно.

Кількість учасників групи зростає – і помітна тенденція: ті, хто у групі нещодавно, відразу займають позицію «всі вчителі винні». Така собі «презумпція винності педагога».

Ті ж, хто у групі давно і прочитали безліч дискусій про шкільне (ширше – освітнє) життя, вже розуміють, що не все так однозначно, що в освіті працюють різні люди, що випадки бувають різні, що батьки та діти - також не ідеальні.

Тому – не зайве повторити.

Почну з головного: випадків психічного або й фізичного насильства по відношенню до дітей з боку неадекватних «педагогів», на жаль, вистачає, це факт. І моя власна реакція директора школи на такі речі завжди непримиренна: дитину ображати не дам.

Але спочатку - дізнаюся, що сталося насправді, вислухаю всіх, хто може розповісти про подію.

Сумно читати коментарі людей, які «призначають винними», не зробивши навіть елементарної спроби вислухати іншу сторону.

Бо вистачає і випадків неадекватної поведінки деяких батьків, які влаштовують у школах та дитячих садочках огидні скандали, навіть не давши собі клопоту вислухати вчителя або вихователя.

Бо - сподобається це комусь чи ні - впевнено стверджую: діти подекуди розповідають не те, що було насправді. Бо діти. Бо шукають виправдань за «двійки». Бо хочуть звернути на себе увагу. Бо просто фантазують.

Тому спершу - не влаштовувати скандали, а з'ясувати, що сталося насправді.

З мого власного досвіду залагодження конфліктів, статистика - десь 60 на 40. Більше випадків несправедливо ставлення до дітей, але непоодинокі випадки і неадекватної поведінки дітей та батьків.

Для ілюстрації – реальний випадок у нашій школі років зо два тому.

До мене у кабінет увірвалася мама однієї з наших учениць та почала кричати, що вчителька принизила її дитину: під час уроку висмикнула із рук дитини та розірвала зошит, накричала на дівчинку, що та «безсовісна дурепа», а потім жбурнула залишки зошита дитині в обличчя.

Звичайно, випадок жахливий, треба було реагувати негайно. Тому відразу запропонував піти до класу та запитати у дітей, що ж сталося? Причому я був налаштований дуже рішуче – бо якщо б так було насправді, вчитель би, як мінімум, отримав догану.

Звичайно, я б вислухав і вчителя. Але у цьому навіть не виникло потреби. Бо всі діти класу в один голос відповіли, що нічого подібного і близько не було: вчителька на дитину не кричала і, тим більше, не рвала зошит (який, до речі, виявився неушкодженим).

Коли я запитав дитину, як це могло статися, що вона розповіла те, чого не було, вона у присутності мами та вчительки сказала, цитую: «Мені це наснилося, і я була цим сном дуже схвильована, тому розповіла мамі».

Спробуйте уявити стан вчительки, на яку звели безпідставний наклеп, та стан мами, якій довелося публічно вибачатися не тільки за дитячі фантазії, але й за огидний скандал у школі при інших дітях.

Висновок очевидний - завжди треба перевіряти інформацію, слухати не тільки обидві сторони конфлікту, але й незацікавлених свідків.

Бо інакше можна не тільки безпідставно звинуватити людину, але й самому потрапити у дуже неприємну ситуацію.

Оригинал