С. Горбачев: ради детей нужно находить взаимопонимание

Автор: Сергей Горбачев, директор Специализированной школы им. Ивана Багряного №148 г.Киева.

Цей пост буде важким, багатьом - неприємним для читання, але завершення - оптимістичним.

Великі спеціалізовані групи Facebook, які присвячені освіті, - батьківська «БатькиSOS» та вчительські «Уміти вчити: спільнота сучасних освітян» і «Союз освітян»- читати важко і некомфортно, але потрібно.

Бо в цих групах - концентроване відображення позицій двох сторін освітнього процесу: активних батьків та педагогів. І саме тут можна більш-менш точно відчути, що саме відбувається в освіті - і які у нас перспективи.

Ці, нібито, різні за спрямуванням групи, насправді напрочуд схожі. Їх, насамперед, об'єднують пафосні заклики до змін і небажання змінюватися самим. Хай змінюються інші: у авторів все добре, всі навкруги винні, лише вони одні - білі та пухнасті.

У групі «БатькиSOS» - багато негативних дописів стосовно освіти. Більшість цих дописів мають під собою фактичне підґрунтя: щось сталося з дитиною - і батьки про це пишуть.

Власне, це і є мета групи - збирати негатив про освіту та оприлюднювати його. Ідея сама по собі правильна: без зворотного зв'язку будь-яка система приречена на стагнацію. Тож завдяки багатьом оприлюдненим фактам вдавалося і захищати дітей від тиску та свавілля, і підняти тему поборів, і проводити освітні семінари для батьків і багато чого іншого корисного.

А от те, як саме пишуть про освіту багато хто з батьків-учасників групи - тут учителю можна і в депресію впасти.

Невміння чути іншу сторону, небажання визнавати очевидні факти, подекуди - безграмотність та хаотичність викладення, нездоланна «презумпція винності педагога», коли ще нічого достеменно не відомо, але вчителя або директора вже «призначили винним» - тощо.

Інший бік того самого процесу – груп «Уміти вчити: спільнота сучасних освітян» та «Союз освітян». Також - правильна ідея загалом: вчителям треба спілкуватися, обговорювати актуальні питання нашої роботи, шукати варіанти розвитку, захищати свої права.

Але коли почитати вчительські групи системно, то стає дуже некомфортно: більшість учасників не готові змінюватися, не готові визнати, що багато проблем освіти - не тільки у владних кабінетах. Що величезна кількість наших проблем - від учителя, від школи, від небажання визнати свою відповідальність за те, що відбувається саме з тобою і з дітьми, за яких ти відповідаєш.

І, звичайно, постійні скарги на «занадто грамотних нахабних батьків», на дітей, які «перестали поважати вчителя і не хочуть вчитися», на інших педагогів, які прагнуть змінювати освіту і тим самим не дають спокійно досидіти «заслуженим» до пенсії.

І все ж я - оптиміст.

Незважаючи на те, що ці групи читати важко і некомфортно, я їх читаю постійно. І за певний період бачу зміни на краще.

БАТЬКИ починають потроху розуміти, що вчитель далеко не завжди винен у якихось проблемах, що освіта - це НАДЗВИЧАЙНО складно - і просто скаргами та звинуваченнями проблем не вирішити, що для комфорту та майбутнього дітей треба знаходити порозуміння: і зі школою, і між батьками.

ПЕДАГОГИ - також багато позитивних зрушень: процес усвідомлення чим далі, тим глибший. Формується розуміння, що жодне міністерство чи жодний чиновник замість вчителя працювати не будуть: коли входиш до класу, за те, що там відбувається, відповідальний лише ти сам. І ніхто більше. А це усвідомлення і є найважчий і, одночасно, найважливіший перший крок до самовдосконалення.

Бо десятки дитячих очей, які прискіпливо за тобою спостерігають, любляче підтримають вчителя, якщо навіть ти десь помилишся - але залишатимешся людиною, яка здатна визнавати помилки - і розвиватися.

Оригинал, опубликовано по согласию автора.