Автор: Сергей Горбачев, директор Специализированной школы им. Ивана Багряного №148 г.Киева.
Тут мені дорікнули (не вперше, до речі), що без належної поваги ставлюся до деяких «колег».
Приймаю як факт. Я дійсно не можу поважати деяких «колег». Підкреслю - деяких.
Бо добре розумію складність нашої професії і високо ціную дійсних професіоналів, яких у школі - чимало.
Але набридло слухати докори, що не гепаюсь у поклоні до всіх, хто має у школі трудову книжку.
Відкинемо сарказм та агресивні випади. Будемо по-чесному.
Я прошу тих, хто мені дорікає, дати чесну відповідь: чи всі вчителі відповідають своїй кваліфікації? Чи кожному з них можна довірити дітей? Чи кожен з них має достатні навички роботи з інформацією: пошук, критичне оцінювання джерел, фільтрація, аналітика тощо? Чи кожен володіє сучасними методиками? Чи кожен може зрівнятися з дітьми у опануванні сучасними засобами роботи з інформацією? Чи кожен з них не кричить на дітей? Я можу ще продовжувати...
Якщо на ці запитання відповідь буде «так» - це точно якийсь вигаданий світ.
А якщо «ні» - то в чому я неправий?
У тім, що не присідаю у реверансах перед ДЕЯКИМИ безнадійно відсталими «колегами»?
Ну, вибачайте, доведеться звикати до розмови без фальшивого пієтету...
Бо повага не надається автоматичним бонусом до посади: її треба заслужити постійною роботою над собою і самовдосконаленням.
Оригинал
