Г. Гнатюк: словарь Гринченко или цитатник хунвейбина?

Подсознательно, на уровне инстинкта чувствуется: что-то не то творится в нашей образовательной среде

Г. Гнатюк: словарь Гринченко или цитатник хунвейбина?

Автор: Галина Гнатюк, учитель украинского и польского языков Радивиловского НВК «Школа №2˗лицей» им. П. Г.Стрижака, Ровенская область.

Думки з приводу вільного висловлення на ЗНО.

Улітку педагогам не раз доводиться чути: «Як же вам, учителям, добре ˗ три місяці канікул!..» Такі недалекоглядні репліки у моїх колег зазвичай викликають нервову посмішку чи знизування плечима. Бо які там канікули в середньостатистичного українського вчителя? Останній дзвоник, потім ДПА, тоді літній табір, випускний, ремонт кабінетів, звіти за минулий навчальний рік, планування роботи на наступний, перевірка готовності школи до нового навчального року і… Ось і перше вересня на порозі.

Але насправді відпустка для кожного педагога закінчується в момент оприлюднення нових міністерських, обласних і районних методичних рекомендацій щодо викладання базових навчальних дисциплін. Скажу з власного досвіду ˗ щороку, читаючи їх, ледве стримую шквал емоцій. Адже підсвідомо, на рівні інстинкту, відчуваю: щось не те коїться в нашому освітянському середовищі.

Це відчуття у мене вперше несміливо проклюнулося після Помаранчевої революції. Тоді, коли зі шкільної програми з української літератури раптом вилучили роман Василя Барки «Жовтий князь». Так само «зник» ще один роман ˗ «Марія» Уласа Самчука. Та й узагалі тему голодомору в історії почали якось соромливо замовчувати… Бо ж навіщо травмувати ніжну й несформовану школярську психіку читанням таких «важких» творів? Далі ˗ більше. Філологи України мовчки, без зайвого нарікання та ремствування посхиляли голови й позабирали з книжкових поличок «Бояриню» Лесі Українки, «Собор» Олеся Гончара, «Великий льох» Тараса Шевченка, «Чорнобильську мадонну» Івана Драча…

«І що ж тут такого?» ˗ сказав би хтось, далекий від школи. Хтось, хто не знає, що література, з˗посеред багатьох своїх засадничих функцій, має ще й виховну, людинотворчу роль… І що є книги, здатні перевернути світогляд і пробудити національну свідомість… Маю підстави думати, що подібні зміни в програмі відбувалися невипадково.

Очевидно, я належу до тих освітянських старожилів, які на своїх уроках бачили сльози в очах старшокласників, котрі все˗таки читали «Жовтого князя», «Марію» чи «Бояриню», а відтак вивчали історію свого народу не з підручників, а з художніх книг, писаних очевидцями найскладніших історичних епох…

А тепер уявіть собі на хвилинку, що вже понад 10 років зі шкіл України виходять випускники, які на уроках літератури не чули ні про голодомор, ні про колективізацію, ні про Чорнобильську катастрофу, ні про сталінські репресії… Дивуюся, що досі читають Хвильового, Багряного, Довженка, Стуса ˗ бо ж раптом комусь забагнеться стверджувати, що їхні твори теж незворотньо травмують дитячу психіку…

Скажу навіть більше. Я пригадую ті часи, коли учні на уроках рідної мови вміли писати твори. Саме так, ˗ писати. А не списувати з посібника «Готові домашні завдання» чи першого˗ліпшого посилання в Google. Тепер, розгортаючи робочі зошити своїх учнів, щоразу впадаю в стан глибочезного когнітивного дисонансу. Спитаєте, чому? Цікаво, що б відчули ви, якби чи не в кожному зошиті натикалися поглядом на стандартні фрази типу «я погоджуюся з думкою про те, що…», «переконливим аргументом щодо цієї думки може бути факт….», «прикладом може слугувати образ…», «отже, саме тому я погоджуюся...» І так далі.

І знову ж таки, комусь, хто далекий від школи, цей набір фраз видасться трохи дивним. Але так виглядає приблизна схема написання вільного висловлення на ЗНО з української мови та літератури. Завдання, котре може принести учневі 20 тестових балів. За умови, якщо все, що він написав, відповідатиме багатьом критеріям. Серед них ˗ повнота розкриття теми, наявність хоча б двох аргументів на користь своєї думки, літературних або життєвих прикладів, які б так само підтверджували учнівську позицію. А ще ˗ логіка, послідовність викладу, грамотність. Тому не дивно, що всі школярі України в гарячковитій гонитві за заповітним високим балом ЗНО зазубрюють напам'ять цю схему і вчаться строчити так звані твори (читай ˗ «вільні висловлення») на будь˗яку тему. Про покликання, патріотизм, толерантність ˗ зрештою, про що завгодно. Головне, аби стандартно.

Найцікавіше в даній ситуації те, що такі учнівські твори перевіряються теж за певним стандартом. Бо якщо існує схема написання, то мусить бути і схема перевірки. Вона затверджується на засіданні спеціальної фахової комісії. На перший погляд, усе правильно, логічно і закономірно. Більше того ˗ доволі зручно. Учні пишуть, учителі перевіряють. Система працює. Знання, уміння і навички оцінюються. Питання лише в одному. Де в цьому переліку ОСОБИСТІСТЬ? Вона може проявитися тільки поза рамками штучностей і умовностей. У творчості. І тільки в ній. І чи має можливість учитель˗екзаменатор відволіктися від схеми оцінювання творчої частини ЗНО, аби за мовними кальками та кліше розгледіти її, святу мету школи ˗ особистість випускника?

Саме ось тут мені йдеться про те, що у словосполученні «вільне висловлення» ключовими є обидва слова ˗ і ВІЛЬНЕ, і ВИСЛОВЛЕННЯ. Так само, як у понятті ЗНО ключовими є всі три ˗ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ. Я тут зумисне зловживаю великими літерами, щоби зосередити увагу читача не на верхівці айсберга, а на його підводній частині. Про яке ословлення думки ми говоримо, якщо учні з року в рік виконують, а педагоги перевіряють завдання стандартного формату?

Іншими словами ˗ для чого середньостатистичному українському школяреві протягом 11 шкільних років відкривати словник Грінченка, якщо бажаного 20˗бального ефекту у творі на ЗНО можна доволі легко досягти, послуговуючись кількома фразовими штампами?.. Причому не вільнодумствувати надаремно, а просто відчитати те, що заздалегідь закладене поміж рядками тези. Маємо справу з таким собі цитатником хунвейбіна з українським присмаком… Нагадує базарні маково˗ромашкові вишиванки з етикеткою «Made in China». Уніфікованість, зашореність мислення перетворює народ у керований натовп. Отже, паралель із хунвейбінами ˗ цілком виправдана.

Пам'ятаю, кілька років тому філологи збагатилися на книгу відомого педагога Михайла Девдери «Таємниці словесної творчості». Прекрасна розробка, яка дає змогу по-іншому глянути на роль учителя та ті методи впливу на учня, які найкраще працюють на розвиток його мовлення. Іншими словами - як навчити учня творити. Як дати йому точку опори, аби він перевернув світ. На жаль, нині ця брошура на багатьох філологічних поличках поступилася місцем якійсь іншій. Актуальнішій. Тій, яка нав'язує зразки творів на дискусійну тему в форматі ЗНО.

Якщо хтось буде переконувати мене в тому, що перевірка творчих здібностей не є метою ЗНО, а інший формат висловлення складно перевіряти, то таким пораджу одне: міняйте мету, видряпуйтесь за рамки форматів. Що там казав Ейнштейн про можливість розв'язання чи нерозв'язання проблеми засобами і в умовах, при яких вона виникла? Ото ж то...

Окремо в цьому контексті виглядають так звані «перли» з учнівських вільно˗невільничих висловлень. Перше. Укладачі інколи не бачать у них практично загальновідомих афоризмів(!), що теж «дає думати». Друге. Якось інтернетчанам було запропоновано посміятися з такого речення: «Якби знав, де впадеш, у світі був би дефіцит соломи». А не здається вам, що речення це, якщо воно не «позичене», вартує цілого отого «твору на N слів, зашореного в цитати, схеми, аргументи»? Хтось закине, що ЗНО навіть у цій частині творчі здібності не перевіряє? Тоді що воно перевіряє на дванадцятому, здається, році свого масового застосування? І на що спрямоване у виховній своїй місії? А вона є, хай навіть не прописана в усталеному порядку. Бо все, в чому бере участь школяр, формує з нього громадянина. Або хунвейбіна…

Епоха підміни понять і фальшування цінностей триває. Одними діями з благими намірами захистити (начебто!) дитячу психіку ми насправді позбавляємо націю історичної пам’яті, іншими де˗факто паралізуємо їй мову (зводимо до стандартизованого бекання˗мекання, орієнтуючи на «вільне» від здорового глузду висловлення).

Якщо не піднятися на повен зріст і не спробувати переламати ситуацію ˗ боюся навіть уявити, кого через кілька років випускатиме в світи українська школа. Хоча ˗ навряд чи в даному контексті буде доречним слово «українська»… Час замислитися, панове.

І ще одне... Не варто закидати вчителям, ˗ мовляв, як ви такі мудрі, то придумайте кращі тести, кращі теми і т. д. Кожна сторона має виконувати свою ділянку роботи. Ми, вчителі, покликані навчити. А ті, хто причетний до створення завдань ЗНО, покликані за немалі (і справді слава Богу) гроші дати новий поштовх освіті, школі, і, зрозуміло, системі ЗНО. Аби діти не розшифровували ЗНО як «Зубріння - Наш Оберіг»...

Оригинал

Освіта.ua
03.07.2017

Популярные блоги
В. Громовой: рубеж необратимости уже пройден Отрицательный отбор в образовании продолжается, ведь уходят лучшие, а «скамейка запасных» почти пуста
Е. Стадный: идея увеличения веса аттестата ошибочна Чем больше будут учитывать аттестат, тем меньше будет шансов у детей с хорошими знаниями из строгих школ
Д. Бабурин: образование за ширмой рейтинговой шкалы За ширмой рейтинговой шкалы 100-200, которую нам каждый год представляет УЦОКО, скрывается реальное состояние образования в Украине
В. Громовой: как спасти образование от развала Как вызвать бешеную ненависть, но спасти школьное образование от окончательного развала
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!