Автор: Сергей Горбачев, директор Специализированной школы им. Ивана Багряного №148 г. Киева.
Головна проблема реформи освіти (та й взагалі - реформ у країні) - сподівання на «дядю»: «хтось» має прийти - і вивільнити нас від засилля чинуш, подолати бюрократію, запровадити прозорі схеми фінансування тощо...
Мене вже відверто дратують розмірковування експертів-ораторів (навіть експертів без лапок, які щось таки розуміють в освіті).
Бо вони пропонують універсальні і загалом правильні речі: подолаємо бюрократію! скасуємо вертикаль керування в освіті! розженемо районні управління і створимо сервісні центри! запровадимо новий зміст освіти! надамо автономію школам!
Але незрозуміло: ХТО це має зробити? Бо тих експертів-ораторів щось не спостерігається ні в робочій групі доопрацювання Закону про освіту, ні в робочих групах з оновлення шкільних програм, ні в робочих групах нового стандарту освіти, ні в реальному шкільному житті....
І якщо відсутність експертів-ораторів в оновленні програм чи стандарту освіти можна якось (не для мене) виправдати «безперспективністю локальних змін», то їх свідома неучасть в обговоренні законопроекту «Про освіту» (де реально можна закладати всі ті правильні речі, про які вони з пафосом говорять) - аж ніяк не зрозуміло.
Так хто ж цей «хтось»?
Європейці? Американці? Фіни? Поляки? Марсіани? Хто?
Може, час експертам-ораторам, крім критики, починати вже щось робити для реальних змін?
