Соціологія: адаптація до старості. Реферат

Адаптація до пенсійного періоду життя. Поняття здоров’я в старості. Спосіб життя та його значення для процесів старіння

Адаптація до пенсійного періоду життя

Основним показником адаптації до виходу на пенсію є прийняття старіння за нормальне явище, а вихід на пенсію – за заслужений відпочинок після багатьох років праці. Мірою адаптації до пенсійного періоду є активність та уміння заповнити свій вільний час.

Активність повинна бути відповідною до можливостей людини: якщо вона надмірна, це свідчить, швидше, про погане пристосування, відображаючи потребу людини показати, що вона ще до сих пір молода. Хороша адаптація ґрунтується на реальному розумінні свого становища, на пристосуванні способу життя та планів до умов, які змінились.

Впевнена закономірність: люди, які перед виходом на пенсію мали широкі та живі інтереси поза своєю професією, улюблені заняття, на котрі їм завжди не вистачало часу, краще пристосовуються до особистої свободи.

У цілому вихід на пенсію легше переноситься жінками, ніж чоловіками. Це пояснюється тим, що жінки у своїй основній масі займаються професійною діяльністю з чисто економічних причин, а не для задоволення потреб самореалізації. Вихід на пенсію жінок, обтяжених домашніми обов’язками, веденням господарства, вихованням дітей, сприймається ними як серйозне полегшення і задоволення.

Вихід на пенсію розцінюється як катастрофа жінками, які відмовились від сімейного щастя заради кар’єри. Такі жінки після виходу на пенсію зазвичай розвивають різні види діяльності соціального чи релігійного напрямку, вони декларують своє нібито повне задоволення від добре виконаних обов’язків. Особливо важко доводиться жінкам, які, вийшовши на пенсію, стикаються з тим, що їхній вільний час нікому не потрібний, що вони самотні, бо всі родичі померли, а ті, хто живий, не проявляють до них цікавості.

Чоловіки гірше пристосовуються до виходу на пенсію, оскільки вони більше "вростають у професійну роботу, відсуваючи на майбутнє реалізацію сімейних та соціальних ролей". Це також пов’язано з почуттям втрати авторитету у власній сім’ї у зв’язку із зменшенням доходів.

Важливим фактором пристосування до старості є існування захоплень, хобі, наявність друзів поза професійним колом. Відсутність дружньої компанії в поєднанні з невмінням включитися в сімейне життя, призводить до того, що старі люди залишаються самотніми.

     

Геронтологи вважають, що якщо людина змінюється постійно протягом життя, то також бажано, щоб змінювалася виконувана нею робота, що дозволило б їй краще пристосуватися один до одного.

Поняття здоров’я в старості

Процес старіння тісно пов’язаний із постійним зростанням кількості хворих, які страждають різноманітними захворюваннями. За даними епідеміологічних досліджень, практично здорові люди серед літнього населення складають 1/5, для решти є характерним мультиморбідність (поєднання декількох хвороб).

Демографічні прінори свідчать про те, що на кінець століття чисельність населення у віці 75 років і старші, які страждають хронічними соматичними і психічними захворюваннями, збільшується вдвічі. Це вимагатиме більших зусиль від медичних та соціальних служб для організації обслуговування людей даного віку.

Весь індивідуальний розвиток – онтогенез – ділять на 3 періоди:

  • Прогресивний – дитинство, юність;
  • Стабільний – зрілість;
  • Деградаційний – старість;

Для усіх вікових періодів єдиним і найважливішим показником є здоров’я – стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя. Нормально жити – це вміти задовольняти інтелектуальні й соціальні потреби, бути незалежним у їхньому виконанні. Проте наступає період, коли стара людина не здатна задовольнити свої потреби. 80% віці 75 р. і старші не можуть обходитися без сторонньої допомоги.

У 1963 ВОЗ (всесвітня організація охорони здоров’я) запропонувала розділити усіх старих людей на наступні групи:

  • суспільно активні – фізично активні, самостійно вести домашнє господарство або допомагати сім’ї, продовжувати професійну чи іншу трудову діяльність.
  • індивідуально активні – люди, здатні до елементарного самообслуговування, пересування в межах певної території.
  • неактивні – люди, не здатні до елементарного самообслуговування, пересування; нерухомі приковані до ліжка, потребуючі постійного догляду.

У 80-х рр. для епідеміологічних досліджень літніх і старих людей була запропонована загальна оцінка за такою схемою:

  • повсякденна діяльність – визначається ступенем рухливості й об’ємом самообслуговування;
  • психічне здоров’я – характеризується збереженістю пізнавальних здібностей, наявністю чи відсутністю симптомів яких-небудь психічних захворювань, емоційним благополуччям у соціальному та культурному контекстах;
  • фізичне (соматичне) здоров’я – пов’язане із самооцінкою, захворюваннями, частотою звернень за лікарською допомогою;
  • соціальне функціонування – обумовлюється наявністю сімейних та дружніх зв’язків, участю в житті суспільства, стосунками з соціальними організаціями;
  • економічне функціонування – визначається достатністю фінансових доходів для задоволення потреб старої людини.

За даними геронтолога В. Єгорова 8% осіб старших 60 років самостійно не виходять із квартири, особливо в холодну пору року, 8% не можуть без допомоги помитися, постригти нігті, 58% оцінюють своє здоров’я як погане, 10% – як дуже погане, 11% – викликають "швидку" більше 2-3 разів на місяць, 74% – постійно приймають ліки.

Спосіб життя та його значення для процесів старіння

Спосіб життя – це усталена система форм та видів життєдіяльності, повсякденної поведінки людей, пов’язана з їхнім здоров’ям і яка залежить від світогляду, установок, виробничих та побутових факторів.

Доведено, що переважна більшість випадків передчасного старіння і смерті є наслідком неправильного способу життя (шкідливі звички, незбалансоване харчування, алкоголізм, куріння і т. ін.).

Поняття "спосіб життя" – це широка категорія, яка включає:

  • Індивідуальні форми поведінки;
  • Активність та реалізацію усіх можливостей у праці, житті та культурних звичаях;
  • Кількість і якість потреб людей, їх взаємостосунки, емоції та їх суб’єктивне вираження.

Концепція способу життя – це усталена система форм і видів діяльності, повсякденної поведінки і стосунків між людьми при певних умовах зовнішнього середовища, пов’язаних із здоров’ям. Науковцями виявлено тісний зв’язок між способом життя і станом здоров’я літніх і старих людей.

Загальновідомо, що одні люди зберігають до глибокої старості фізичну активність, бадьорість, зовнішню молодечність, веселий настрій та оптимізм. Інші ж похмурі, бездіяльні, вічно невдоволені собою та оточуючими. Вивчаючи спосіб життя у попередні роки, майже усі дослідники пересвідчуються, що подібні відмінності між цими людьми існували і раніше, в старості вони просто стали більш помітними.

Парадоксально, але факт що на темп старіння активний спосіб життя не здійснює безпосереднього впливу, але фізичні можливості людей, які ведуть пасивний, малорухомий спосіб життя, набагато менші, ніж у їхніх ровесників, активних та діяльних.

Старіння наближається до людини двома шляхами:

  • Через фізіологічне ослаблення організму,
  • Зменшення кола інтересів, яке викликається змінами психіки.

На думку деяких геронтологів психічне вмирання прискорює фізіологічне, тому люди, яким вдалося довго зберегти психічну активність, подовжують свої зрілі роки і роки ранньої старості. Кожна людина сама вибирає і виробляє свій власний спосіб старіння. Одним із основних завдань медичного обслуговування літніх та старих людей поряд із лікуванням захворювань медичними засобами є підтримка їх життєдіяльності у сім’ї та суспільстві.

Література

  1. Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П., Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
  2. Головатый Н. Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.
  3. Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.
  4. Кравченко А. И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр "Академия", 2002.
  5. Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001.
  6. Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
  7. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.


22.05.2012

Загрузка...