1. Принципи і механізми соціального захисту населення літнього і старого віку
Аналіз стану літніх і старих людей свідчить про те, що вони є найбільш соціально незахищеними категоріями населення, що потребує особливої уваги зі сторони держави.
Соціальний захист людей літнього і старого віку – це комплекс економічних, соціальних і правових гарантій для громадян літнього і старого віку, що ґрунтується на принципах поваги і милосердя зі сторони держави.
Соціальний захист населення літнього і старого віку складається із:
- профілактики;
- підтримки;
- представництва.
Профілактика – це збереження благоустрою старої людини, зменшуючи або знищуючи фактори ризику, перетворюючи її приміщення у стаціонарне соціальне обслуговування.
Підтримка являє собою допомогу, що необхідна старим людям для збереження максимально можливого рівня самостійності.
Представництво – захист інтересів старих недієздатних людей від їх імені, для надання необхідної допомоги.
Традиційно склалися три напрямки діяльності органів соціального захисту населення і літніх і старих людей, зокрема:
- соціальна допомога (надання старим людям пільг і переваг, допомоги);
- соціальне обслуговування;
- організація пенсійного забезпечення.
Механізм соціального захисту старих людей реалізується на державному і регіональному (міському) рівнях.
Державний рівень соціального захисту забезпечує гарантоване надання законодавчо-встановлених пенсій, послуг і пільг у відповідності із грошовими і соціальними нормативами.
На регіональному рівні із врахуванням місцевих умов і можливостей вирішуються питання додаткового підвищення рівня забезпечення.
Основна мета соціального захисту літніх і старих людей – це позбавлення їх від абсолютних злиднів, бідності, надання конкретної допомоги. Соціальна допомога літнім і старим людям – це забезпечення в грошовій чи натуральній формі, у вигляді послуг чи пільг, наданих з врахуванням законодавчо встановлених державою соціальних гарантій із соціального забезпечення.
Основними принципами соціальної допомоги є:
- принцип адресності, надання соціальної допомоги конкретно потребуючим особам із врахуванням їх індивідуальних здібностей;
- принцип гарантованості, обов’язкове надання допомоги старим людям, що звернулись у відповідні органи;
- принцип диференційованого підходу при визначенні розмірів і видів допомоги в залежності від місця проживання і специфіки умов;
- принцип комплексності, надання одночасно деяких видів допомоги, (грошова, послуги, пільги);
- принцип самостійності місцевих органів влади і соціального захисту з питань організації і проведення заходів, щодо надання старим людям допомоги;
- принцип соціального регулювання, перегляд соціальних нормативів у зв’язку із вимогами життя.
Існують різні форми соціальної допомоги, серед яких слід виділити такі:
- термінова соціальна допомога – надання допомоги одноразового характеру;
- адресна соціальна допомога – здійснюється в кризовій ситуації одиноким старим людям;
- бригадна форма допомоги важкохворим – це комплексне обслуговування з наданням соціальних і медичних послуг.
2. Соціальне обслуговування літніх і старих людей
Соціальне обслуговування людей літнього і старого віку – це сукупність спеціальних послуг, які надаються людям літнього і старого віку в домашніх умовах чи спеціалізованих державних закладах, що включають соціально-побутову допомогу і морально-психологічну підтримку.
Основні принципи діяльності в сфері соціального обслуговування старих людей такі:
- врахування прав людини і громадянина;
- надання державних гарантій;
- забезпечення рівних можливостей в одержанні соціальних послуг, і їх доступності для старих людей;
- наступність, поступовість, доступність всіх видів соціального обслуговування;
- орієнтація соціального обслуговування на індивідуальні потреби.
Держава гарантує літнім і старим людям можливість одержання соціальних послуг на основі принципу соціальної справедливості незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання.
Соціальне обслуговування включає в себе стаціонарні, напівстаціонарні та нестаціонарні форми. До стаціонарних форм соціального обслуговування відносяться пансіонати для ветеранів праці й інвалідів, ветеранів війни, окремих професійних категорій старих людей; а також спеціальні будинки для одиноких і бездітних подружніх пар з комплексом служб соціально-побутового призначення.
Стаціонарне соціальне обслуговування спрямоване на надання різносторонньої соціально-побутової допомоги людям літнього і старого віку, які повністю чи частково втратили здатність до самообслуговування.
Напівстаціонарні форми соціального обслуговування включають відділи денного і нічного перебування, реабілітаційні центри, медико соціальні відділи. Напівстаціонарне соціальне обслуговування включає в себе соціально-побутове, медичне і культурне обслуговування старих людей, організацію їх харчування, відпочинку, забезпечення їх участі в посильній трудовій діяльності і підтримування активного способу життя.
До нестаціонарних форм соціального обслуговування входить соціальне обслуговування за місцем проживання, термінове соціальне обслуговування, соціально-консультативна допомога, соціально-психологічна допомога. Нестаціонарні форми соціального обслуговування створені для надання соціальної допомоги і обслуговування старих людей, що надають перевагу звичній для них домашній обстановці.
Основні соціальні послуги, що здійснюються за місцем проживання такі:
- організація харчування і доставка продуктів додому;
- допомога у придбанні медикаментів, продовольчих і промислових товарів першої необхідності;
- сприяння в організації медичної допомоги та інших правових форм;
- підтримка умов проживання у відповідності з гігієнічними вимогами;
- організація різних соціально-побутових послуг в залежності від умов проживання;
- допомога в оформленні різних документів;
- допомога в оформленні у стаціонарний заклад соціального обслуговування.
Право на соціальне обслуговування мають жінки старші 55 років та чоловіки старші 60 років, що потребують постійної чи часткової допомоги у зв’язку з неможливістю самостійно задовольнити свої життєві потреби.
3. Пенсійне забезпечення в старості
Вперше пенсійне забезпечення людей було введено в Німеччині у 1889 році. Ініціатором цього гуманного акту нашої цивілізації став Бісмарк.
Перший державний закон, що гарантував пенсійне забезпечення в старості, при втраті працездатності і у випадку хвороби у колишньому Радянському Союзі був прийнятий у 1956 році. Встановлено єдиний пенсійний вік і стаж роботи для нарахування пенсій у старості: чоловіки – 60 років з 25 – річним стажем роботи; жінки – 55 років з 20-річним стажем роботи. Було враховано також зниження віку виходу на пенсію.
Основою для пенсійного забезпечення є:
- досягнення пенсійного віку;
- втрата годувальника – працездатних членів сім’ї;
- довготривала професійна діяльність – для окремих категорій працюючих.
Розмір пенсії у старості залежить від 2-ох факторів:
- загальної тривалості стажу роботи;
- середньомісячної зарплати, від якої відраховується пенсія.
Література
- Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П., Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
- Головатый Н. Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.
- Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.
- Кравченко А. И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр "Академия", 2002.
- Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001.
- Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
- Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.