• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Реформація. У XVI ст. виник рух за реформу католицької церкви, що згодом став загальноєвропейським і був підтриманий різними верстами населення. Він став важливим етапом боротьби буржуазії ряду країн проти феодалізму.

Своєрідність Реформації полягала н тому, що боротьба міської буржуазії (бюргерства), селянства та міської бідноти з феодалами зовнішньо мала релігійний характер і була спрямована проти першого феодального стану — католицького духовенства. Революційне крило в Реформації виступало і проти дворянства. Воно боролося проти майнової нерівності, спираючись у своїх вимогах на деякі положення Євангелія. Бюргерство в союзі з дворянством рішуче йому протидіяло.

Дворянство, яке також брало участь у проведенні Реформації, використовувало її для обмеження влади церкви і духовенства та присвоєння церковних земельних володінь. У цілому Реформація була першою, ще незрілою, буржуазною резолюцією.

Реформація поклала початок протестантизму — новій течії в християнстві, яка об'єднує ряд церковних напрямів. Для всіх цих напрямів спільними є такі принципи: заперечення верховної влади папи, невизнання ікон, культу святих і Богоматері, вимоги скасувати чернецтво, спростити обряди, скоротити кількість релігійних свят, "здешевити" церкву.

Особлива увага в протестантизмі приділяється внутрішній, особистій релігійності, а не її зовнішньому прояву. Важливою особливістю протестантської церкви є її національний характер, тому що вона виникла в умовах формування буржуазних націй.

У ранньому протестантизмі XVI— XVII ст. були такі основні напрями:

• Лютеранство;
• Кальвінізм;
• Англіканство;
• Унітаризм;
• анабаптизм.

Лютеранство. Це одна із основних течій протестантизму — сформувалася у результаті реформаційних рухів у XVI ст. Головні принципи віровчення сформульовані М. Лютером (1483—1546 pp.) — монахом августинського монастиря. У жовтні 1517 р. він кинув виклик Папі римському: прибив на дверях церкви у Віттенберзі список із 95 тез, у яких осуджувався продаж індульгенцій, викривалися зловживання католицької церкви. Обурення католицькою церквою назрівало вже давно, тому тези Лютера сколихнули всі класи Німеччини. Так розпочалася Реформація.

М. Лютер відіграв велику роль у виробленні вчення та організації протестантської церкви. Від католицизму лютеранство зберегло лише те, що безпосередньо не суперечило Святому Письму. Із таїнств визнаються два основних — хрещення, яке в лютеранстві здійснюється над немовлятами обмиванням, і причастя, в ученні про яке католицький догмат про перетворення хліба і вина в тіло і кров Христа замінено положенням, згідно з яким тіло і кров Христа таємно "присутні" під час причастя.

На відміну від католиків, лютерани вважають, що "врятуватися" можна завдяки особистій вірі без вирішального посередництва церкви. Тому найзначимішою в лютеранстві є проповідь, а не обряди, як у католицизмі. Саме проповіддю духовенство намагається сформувати внутрішні релігійні переконання людини.

На перший план воно висуває догму про "природжену зіпсованість" людини, її гріховність. Лютерани визнають Біблію і "Книгу згоди", яка складається з "Аугсбурзького віросповідання", "Апології", "Великого" і "Малого" катехізисів (коротких викладів основ віровчення).

Церкву очолює Синод, членами якого є і духовенство, і парафіяни. Лютеранські парафії очолюють пастори, яких запрошують громади. Громади об'єднуються в єпархії на чолі з єпископами.

З Німеччини лютеранство поширилось в Австрію, Угорщину, Францію, скандинавські країни, а також у Північну Америку.

Нині у світі 75 млн. лютеран, 192 лютеранські церкви. Близько 50 млн. віруючих об'єднані у Всесвітній лютеранський союз. В Україні налічується 33 громади.

Кальвінізм. Вчення цієї також впливової течії протестантизму розроблено і систематизовано викладено в Швейцарії французьким теологом і проповідником Ж. Кальвінізм (1509—1564 pp.). Кальвінізм докорінним чином реформував католицизм: заперечувались ієрархічна побудова церкви і верховенство Папи римського.

Єдиним джерелом і авторитетом нової церкви визнавалось Святе Письмо. Церква, ієрархія і культ значно спрощувались. Богослужіння проводиться рідною мовою. Як і в лютеранстві, із християнських таїнств залишились хрещення і причастя, які розглядаються як символічні обряди.

Кальвінізм запровадив демократичне управління церквою: незалежні одна від одної громади (конгрегації) віруючих управлялись консисторіями, в які входили пастор, диякон і старійшини (пресвітери), які обирались всією громадою. Вищим органом став провінціальний синод, який складався з делегатів від провінційних консисторій. На національному рівні діяв національний Синод. Ця церковна структура в основному зберігається в сучасних реформатських (конгрегаціоналістських і пресвітеріанських) церквах, які обстоюють кальвінізм.

Характерною рисою кальвіністського вчення є положення про безумовну наперед визначеність. За кальвінізмом, усі люди поділяються на "обраних" та "осуджених". Перші ще до свого народження визначені Богом для небесного блаженства, другі — приречені на вічні муки, і ні дії людини, ні віра не можуть змінити їх долю.

Тому лише та людина "врятується", яка вірить, що "вибрана" Богом. Однак це фаталістичне вчення доповнювалось твердженням, що успіх у справах (" значення) також є свідченням можливої обраності. Таким чином, освячувалися буржуазний успіх і поділ на не багатьох "обраних" і масу знедолених. Задоволення досягнутим, не підприємливість, відсутність прагнення до збагачення кальвінізм розглядав як тяжкий гріх.

Сучасні кальвіністи поділяються на реформатів, пресвітеріан і конгрегаціоналістів. До реформатів належать кальвіністи Європи. До пресвітеріанства — англо-шотландські кальвіністи вестмінстерського сповідання. Конгрегаціоналістами є ті кальвіністи (в Англії, СИТА та інших державах), які виступають за незалежність кожної громади і заперечують будь-які керівні органи, а їхні громади лише погоджують між собою свої догмати і культ.

Реформатські та пресвітеріанські церкви об'єднані у Всесвітній альянс реформатських церков (близько 40 млн. віруючих), центр якого знаходиться в Женеві. В Україні 98 реформатських громад (у Закарпатті).

Англіканство. Ця церква з усіх протестантських церков є найближчою до католицизму. Вона виникла в Англії внаслідок використання ідей Реформації для зміцнення королівського абсолютизму. У 1534 р. парламентським "Актом про верховенство" короля було проголошено главою церкви, церковні відносини з Ватиканом — розірвано, монастирі скасовано, мощі та ікони спалено, а монастирські землі конфісковано (їх дістали дворяни).

Парламентськими актами були запроваджені як обов'язкові всіх віруючих "Книга парафіяльного богослужіння" і символ віри англіканства із 39 статей. Ті, хто не погодився з новою церквою, а це були католики і кальвіністи, були піддані жорстоким переслідуванням.

У результаті англійської буржуазної революції (середина XVII ст.), яка була спрямована проти королівського абсолютизму, феодального дворянства та англіканської церкви, остання була замінена кальвіністськими церквами, спочатку пресвітеріанською, а потім конгрегаціоналістською. Однак у період Реставрації англіканську церкву було відновлено. Після другої буржуазної революції в Англії (кінець XVIII ст.) англіканська церква залишилась панівною, але були дозволені й інші віросповідання.

З часом в англіканстві склалися три напрями: "висока", "низька" і "широка" церкви." Висока" церква, яка репрезентувала інтереси аристократії, прагнула до компромісу з католицизмом; "низька" підкреслювала протестантські моменти в англіканстві, а "широка" — намагалася об'єднати всі християнські течії.

Як державна і очолювана королем, який призначає єпископів, англіканська церква фактично керується державною владою, що вирішує церковні питання. Більшість єпископів є членами палати лордів. Зберігається церковний суд. З 1919 р. скликаються національні церковні збори в складі трьох палат: єпископів, нижчого духовенства і парафіян. Однак їхні рішення підлягають затвердженню парламентом.

В адміністративному відношенні англіканська церква поділяється на дві церковні провінції: Кентерберійську та Йоркську на чолі з архієпископам й, а до складу провінцій входять єпархії. Примасом (від латинського — перший) англіканської церкви є архієпископ Кентерберійський.

Крім Англії, англіканство існує в Шотландії, Уельсі, Ірландії, СІЛА, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Індії, Кореї, Японії, Південній Африці, Західній Африці. Налічується близько 68 млн. прихильників англіканства.

Унітаризм. Унітаріями (з латинської — єдиними) або антитринітаріями (з грецької — гірот: трійці) називають прихильників християнського вчення, яке відкидає основний догмат християнства — догмат "триєдності Бога". Із запереченням трійці в унітаріїв пов'язано і заперечення божественності Христа. Бога, якого визнають унітарії, вони іноді уявляють як "світовий розум" і ототожнюють з природою.

Унітаризм виник за часів первісного християнства. Упродовж середніх віків існував як раціоналістична єресь, а під час Реформації став одним з радикально-буржуазних напрямів у протестантизмі. Різновидом унітаризму того періоду було вчення Ф. Социна в Польщі (1539—1604 pp.). Унітарії-протестанти відкинули разом з догматом про "триєдність" церковне вчення про гріхопадіння, вірили у природжену доброту людини, обстоювали свободу наукових досліджень та релігійну терпимість, основу моралі вбачали не в релігії, а в совісті та розумі.

За ці ідеї унітарії зазнали гонінь, в яких брали участь не лише католицькі церковники, а й більшість церковників-протестантів. Так, видатного природознавця М. Сервета (близько 1511 — 1553 pp.) як противника унітаризму за наказом Ж. Кельвіна було спалено. В Англії "Акт про віротерпимість" (1689 р.) тривалий час на унітаріїв не поширювався, лише в 1813 р. закон про смертну кару унітаріїв було скасовано. Нині у світі унітаріїв дуже мало: близько 100 тис. у СІНА і 25 тис. в Англії.

Анабаптисти. Так себе називали послідовники селянсько-плебейського громадсько-релігійного руху, який в період Реформації протистояв не лише феодально-католицькому, а й бюргерсько-протестантському табору.

В історії анабаптизму розрізняють два періоди. У 20-ті pp. XVI ст. в Саксонії та Швейцарії анабаптисти спочатку були сектантами, які вірили в близьке "друге пришестя" і пасивно мріяли про встановлення на землі тисячолітнього правління Христа, яке уявляли на зразок зрівняльно-споживацького комунізму.

У період Селянської війни в Німеччині (1524—1525 pp.) більшість анабаптистів пішла за Т. Мюнцером (1490 — 1525 pp.) — вождем німецького революційного селянства та плебейства, ідеологом народної Реформації. Вони склали революційну партію, яка намагалася лише своїми силами, не очікуючи "спасителя", встановити на землі "царство Боже".

Після перемоги союзу феодалів і бюргерів анабаптисти зазнали жорстоких переслідувань. Значну їх частину було спалено. Деякі після поразки повернулися до ідеології пасивності, непротивленства.

Однак революційна проповідь ще продовжувала лунати серед анабаптистів Північно-Західної Німеччини та Голландії. У 1534 p., здобувши більшість в раді м. Мюнстера, анабаптисти здійснили деякі кроки для встановлення Е місті соціальної рівності: скасували гроші і запровадила продуктообмін, конфіскували матеріальні надлишки та ін. "Мюнстерську комуну" було знищено загонами феодалів, а її керівники загинули.

З цього часу розпочався третій аполітичний і непротивленський період в історії анабаптизму. Поступово анабаптисти відмовились від революційної боротьби, обмежилися внутрішнім життям своїх громад. У цих громадах стали переважати ідеї проповідника непротивленства Менно Симонса (1492 — 1559 pp.), через що анабаптистів стали називати менонітами.

Відповідно до релігійних принципі" анабаптизму особиста віра може бути вищою не лише за церкву, а й за Святе Письмо. Анабаптисти заперечували наперед визначеність, першорідний гріх, а деякі з них — і трійцю, схиляючись до унітаризму. У релігійних обрядах анабаптисти вбачали лише умовні символи, які не мають ніякої надприродної сили. Вважаючи, що прийняття релігії повинно бути усвідомленим, у 1525 р. вони запровадили хрещення дорослих. Ті, хто хрестилися немовлятами, хрестились повторно, перехрещувались (тому анабаптистів називали ще перехрещеннями).

Відкинувши церковну ієрархію, анабаптисти в своїх громадах дотримувались релігійної рівності всіх віруючих. Переслідування цієї церковної групи тривало до XVIII ст. Деякі ідеї анабаптизму були сприйняті баптистами та квакерами.

14.06.2011