• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Характеристика протестантських течій на Україні

Характеристика виникнення, розвитку і діяльності на Україні інших пізніх національних та світових релігій (іудаїзм, буддистські і мусульманські громади)

Україна як полі релігійна країна. Особливість географічного розміщення релігійних центрів та кількості прихильників різних релігій. Релігійна терпимість.

Багату духовність українського народу складає також релігійний світогляд. Без перебільшення можна сказати, що населення нашої землі в усі часи особливу увагу приділяло релігійним питанням і наділене було духовними прагненнями пошуку істини. Географічне розташування України у точці зустрічі Азії та Європи, призвело до зустрічі мусульманського Сходу і християнського Заходу, східного православ’я та західного католицизму.

Крім того, в силу історичних причин, а саме панування чужих народів (урядів, політичних сил) протягом сотень років над українськими землями та українським народом, призвело до виникнення великої кількості релігій на теренах України, оскільки кожен народ намагався насадити свої вірування або спричиняв переселення на Україну представників інших народів, які зі собою привозили і свою релігію. Україна — багатонаціональна держава, а відповідно — полі релігійна.

Найбільша релігійна активність припадає на західні області України, зокрема Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку. Тут зареєстрована найбільша кількість релігійних організацій. Досить активними є Волинська, Рівненська, Хмельницька, Київська, Вінницька області, і найменш активними є Дніпропетровська, Полтавська та Харківська області. У всіх решта проявляється помірна активність.

Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту майже порівну поділяють католики та протестанти. До категорії "традиційних" (за неофіційною термінологією) Церков належать православні церкви, Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви, вірменські громади, такими можна вважати деякі протестантські конфесії – лютеран, баптистів, п’ятидесятників.

Православні церкви:

• Українська Православна Церква (в юрисдикції Московського Патріархату) – УПЦ (МП) (найбільша кількість її віруючих проживає в Чернігівській, Сумській, Полтавській і Хмельницькій областях);
• Українська Православна Церква Київського Патріархату – УПЦ КП (Івано-Франківська, Рівненська і Київська області);
• Українська Автокефальна Православна Церква – УАПЦ (Львівська і Тернопільська обл.).

Сьогодні в Україні існують три конфесії Католицької Церкви:

• Українська Греко-Католицька Церква – УГКЦ (Львівська, Івано-Франківська обл.)
• Римо-Католицька Церква в Україні - РКЦ (Житомирська, Хмельницька, Вінницька з центром у Житомирі і Кам’янець-Подільському);
• Вірменська Католицька Церква – ВКЦ;

В Україні представлена також одна з "дохалкедонських" Церков – Вірменська Апостольська Церква – ВАЦ. Частина вірних-християн належить до протестантських Церков.

В Україні проживають також представники юдейства та мусульманства.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. в Україні з’являються неоязичницькі громади. Динамічно зростає кількість спільнот інших релігійних та релігійно-філософських течій (буддизм), зокрема нетрадиційних та новітніх релігійних рухів, деструктивних сект.

Попри все, слід зауважити, що незважаючи на таку "кашу" релігійних утворень в Україні, за винятком деяких міжконфесійних конфліктів (як правило в них виступають ініціаторами православні церкви), тут в цілому вживаються протилежні та взаємо заперечні або конкуруючі релігії, більше того, такого релігійного піднесення як на Україні, такої кількості практикуючих віруючих, немає ні в одній з країн Європи та Америки (незважаючи на те, що більшість з них декларують себе християнськими).

Дохристиянські вірування. Впровадження християнства. Релігійний синкретизм під час та задовго після впровадження християнства.

Водяні культи. Це насамперед молитви біля води, жертвоприношення. В жертву приносили квіти, рослини, домашніх птахів. Слов’яни вважали воду стихією, з якої утворився світ і тому поклонялися їй. Поклоніння воді повинно було рятувати від засухи, крім того, люди очищалися водою як святою стихією. Водоймища населяли різними божествами — морянами, водяними, русалками. Обожнювалися жівночі водяні істоти — берегині.

Водяним істотам присвячувались свята. Літнє свято з 6 на 7 липня відбувалось біля води — річок, озер, прудів — на честь Купала — бога земних плодів, урожаю, добробуту.

Культ Сонця. Культ сонця поширений у слов’ян з давніх давен. Є думка, що навіть ім’я слов’ян походить від Сонця, тобто вказує на давній міф про походження слов’ян від Сонця.

Даждьбог — один з головних богів язичницької Русі. Під цим іменем обожнювалося сонце. Назва Даждьбог походить від давнього — дождь — дати, тобто дай-бог, бог, який дає життя.

Давні слов’яни уявляли сонце небесним вогнем, колесом, від якого залежить життя. Про сонце говорили як про живу істоту. Жреці волхви та інші служителі культу виступали від його імені. Йому присвячувались свята Івана Купала, Коляди, проводів зими. Різні племена Сонце називали по-своєму — Даждьбог, Ярило, Купало, Коляда, Троян.

Свято на честь Купали святкувалось на початку жнив. Йому приносили жертви біляозер та інших водоймищ в ім’я земних плодів. Інколи приносили у жертву людей, топили їх у воді. Залишком цього жорстокого обряду є поливання людей водою під час свята, яке пізніше стало називатись Іваном Купалою.

Свято на честь Коляди святкували 24 грудня у вигляді забав з піснями, вч яких оспівувався Коляда. Під час свята здійснювався аграрно-магічний обряд, суть якого у закликанні врожаю. Люди на чолі з жерцями ходили, прославляли Коляду, збирали приношення для загальної жертви Сонцю, посипали зерном, водили козу, коня, ведмедя, співали величальних пісень господарю, славили його працю.

Ці пісні називалися колядками. Взагалі в словах Коляда, колядки — слов’янський корінь — коло (колесо, сонце), а колядувати означало збирати пожертви богам. Після прийняття християнства свято Коляди злилося з Різдвом Христовим.

Святкування Нового року нашими предками припадало на початкові дні весни — березень. Це було свято весни, Сонця, воскресіння природи. Саме тоді, після тривалої зими пробуджується природа, і це здавна святкувалося веснянками-гаївками, веселко народних містерій, різноманітними забавами.

Культ вогню. Сварог. В давні часи, ще до формування Київської Русі, у часи Кия, богом світла, неба і всього світу був Сварог. Він уособлював Небо і був богом, який запалює вогонь і дає життя сонцю. Таким чином, це був батько Даждьбога — бога Сонця і Сварожича — бога вогню. Згідно з давніми оповідями, Сварог з появою Даждьбога і Сварожича пішов на відпочинок, залишивши їм управління світом.

В часи Київської Русі головним богом східних слов’ян, який повністю замінив Сварога.

Перун — бог грому і блискавки. З Х ст. Перун став богом зброї, князівської дружини, покровителем самого князя.

Перун уособлював грузні сили природи, викликав почуття страху і поклоніння. Люди вважали, що грім — це гуркіт його коліснці, в блискавки — його стріли. Перун — також покровитель землеробів, врожаю. Всі раділи першому грому і поспішали вмитися дощовою водою. Прикмети Перуна згодом були перенесені на святого Іллю.

Стрибог. Вважався богом вітру, робоначальником всіх вітрів. Дослідники вважають, що за суттю це був бог війни, оскільки його ім’я походить від давнього "стрити" — знищувати.

Велес. У літописах цього бога називають богом худоби, а оскільки у ті часи головною власністю була худоба, то Велеса вважали покровителем багатства, купців, торгівлі, словом, це був бог торгової Русі. Згідно з народними віруваннями Велес допомагав і землеробам.

Так, під час жнив Велесу "закручують бороду" — звичай українських жниварів зав’язувати на початку жнив або в їх кінці пучок незрізаних колосків. Для дружинників Велес був покровителем співаків, поетів, книжником, родоначальником пісенної творчості, богом музики й пісень.

Культ Велеса був дуже поширений у Київській Русі, пам’ять про нього лишилася в багатьох географічних назвах. З прийняттям християнства його функції перенесені на святого Власія.

Дуже часто зустрічалося поклоніння богу Лодо — богу весілля, добробуту шлюбу. Йому приносили жертви молоді, його ім’я зустрічається у весільних піснях. Одночасно він — бог весни і бог любові. Його дружиною була Лада, яка оспівувалась як богиня материнства. Її уявляли у вигляді прекрасної жінки, прикрашеної квітами, колоссям, у променях сонця. Згодом її замінили поклонінням Діві Марії.

Християнство почало проникати на землі, які обіймає Україна, ще на початку нашої ери. Так, за переказом, ще перший учень Христа апостол Андрій, який проводи місіонерську діяльність побував і на території майбутнього Києва. Перебуваючи тут він пророкував торжество тут християнської віри і що постане тут велике місто з численними храмами. Він же поблагословив ці гори і поставив першого хреста. На цьому місці стоїть Андріївська церква.

У ІІІ і ІV століттях наші предки вже сповідували християнство. Більше того, за деякими даними князі Кий, Аскольд і княгиня Ольга були християнами. Проте язичницво міцно пустило свої корені і вплив християнства не був визначальним. І нарешті князь Володимир Великий з метою зміцнення своєї держави, а також налагодження стосунків з християнським Заходом, визнає християнство офіційною державною релігією.

Причини, які спонукали князя Володимира охрестити Русь, були ідентичними з причинами, через які Костянтин визнав християнство державною релігією. І методи, якими впроваджувалась релігія були однакові — насильницькі.

Це призвело до появи на Русі двовір’я: пантеон язичницьких богів доповнився християнськими. Молились спочатку до християнського Бога або Богоматері, а потім щоб забезпечити подвійну дію – до язичницьких богів. Згодом функції язичницьких богів було перенесено на християнського Бога, Богоматір, святих. Звичаї, обряди, свята були перенесені в християнство і більшість збережені до наших днів (наприклад, їсти кутю на Святвечір, святити вербу, зілля, віночки, яблука, стелити рушник під час шлюбу, заборон не передавати через поріг, не махати мокрими руками, лишати їжу мертвим тощо).

У ХХ ст. зроблено спроби відродження язичництва, але вже в іншому вигляді, ніж воно існувало в дохристиянські часи. 1934 р. проф. Володимир Шаян засновує неопоганську генотеїстичну течію Рідна Віра; в його розумінні Бог - багатовимірна сутність, яка постає у вигляді багатьох божків з різними іменами. По смерті В. Шаяна його учні у 1987 р. опублікували його дослідження з язичництва - праці "Віра Предків Наших".

Сьогодні в Україні існує кілька десятків зареєстрованих і незареєстрованих громад, які виникли на основі Рідної Віри. Одна з київських громад язичників має назву "Православ'я", яку пояснює як "Божественний закон" (Прав), і рідновірська богослужба (славлення). Рідновірівці мають власне вчення "Волховик", молитовник "Правослов" і обрядовий календар "Коло Свароже".

Інший неопоганський культ - Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра), яку заснував Лев Силенко по Другій світовій війні в українській діаспорі. Себе він проголосив Учителем і Пророком, утіленням вічного Духу Оріяни-Скитії-Русі-України. РУНВіра - політеїзм, реформований у монотеїзм, як т. зв. українське національне розуміння Бога під іменем Дажбога. Л. Силенко вважає християнство чужою і ворожою для українців релігією, яка виплекала в українській нації рабський менталітет; періоди підневолення України іншими державами він пояснює "зрадою Дажбогу".

Символом рунвірівців є тризуб як національний герб. Основні положення РУНВіри викладено у праці Л. Силенка "Мага-віра". Центр РУНВіри - собор святої матері України - розташований в м. Спрінг Глен (штат Нью-Йорк, США). В Україні діє понад тридцять громад рунвірівців, загальну координацію над якими здійснює священнослужитель київської громади "Дажбог" Б. Островський. У м. Запоріжжі, де є один із найбільших осередків рунвірівців, виходить журнал "Світло Оріяни".

У 1994 р. на Вінниччині виникає ще одна течія українського язичництва - Собор Рідної Віри; її послідовники вважають, що В. Шаян, Л. Силенко та інші багато зробили для розбудови основ Рідної Віри, але не змогли її повністю осягнути і відродити. Собор узяв собі за мету поєднати воєдино їхнє вчення.

Вірні СРВ визнають Поділля особливою територією, оскільки саме тут збереглось найбільше пам'ятків язичницької культури і тут аж до початку ХVІІ ст. збереглися язичницькі громади. Серед всіх неязичницьких культів СРВ вирізнялися толерантністю до інших течій рідновірства.

Різні форми неоязичництва, від монотеїзму до політеїзму, популярні в незначних колах насамперед інтелігенції: перейнята від кінця 80-х рр. ХХ ст. ідеями національного відродження, вона вважає відновлення прадавніх язичницьких вірувань необхідною його умовою.

Католики західного та східного обряду (Українська Греко-Католицька Церква, Римо-Католицька Церква в Україні, Вірменська Католицька Церква).

Як вже зазначалось в Україні є три католицьких конфесії: Українська Греко-Католицька Церква, Римо-Католицька Церква в Україні, Вірменська Католицька Церква).

Українська греко-католицька церква. Католики східного обряду, відомі ще як греко-католики, є послідовниками Берестейської унії 1596 року, яку підписали з Римським Престолом ієрархи Київської митрополії. Вони належать до Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), ліквідованої сталінським режимом і насильницьки "возз'єднаної" з Російською Православною Церквою після Другої світової війни.

Незважаючи на офіційну заборону і жорстокі переслідування, ця Церква зберегла свої єрархічні структури у підпіллі та діаспорі, а у грудні 1989 року вона домоглася своєї офіційної легалізації.

Навесні 1991 р. Мирослав-Іван кардинал Любачівський, тодішній Глава Церкви, повернувся з еміграції до свого осідку у Львові. Маючи 3317 громад, УГКЦ сьогодні посідає друге місце за кількістю релігійних громад в Україні. Главою Української Греко-Католицької Церкви є Верховний Архієпископ Любомир кардинал Гузар.

Римо-Католицька Церква в Україні - друга за чисельністю парафій Католицька Церква в Україні; до неї належать католики латинського обряду.

Україна від початків своєї християнізації зазнала впливу і Візантійської, і Римської Церков. Діяльність Римської Церкви на території України розпочалась ще за Київської Русі. В часи Радянської влади переслідувалась і була ліквідована.

16 січня 1991 р. Папа Іван Павло ІІ відновив діяльність в Україні римо-католицьких дієцезій та призначив єпископів у Львові (митрополит архієпископ Львівський Мар'ян Яворський), Кам'янці-Подільському (єпископ-ординарій Кам'янець-Подільський Ян Ольшанський) та Житомирі (єпископ-ординарій Київсько-Житомирський Ян Пурвінський). Керівним органом РКЦ в Україні є конференція єпископів.

Незалежна Україна встановила дипломатичні відносини з Ватиканом, і у 1992 р. в Україну було відкрито Апостольську нунціатуру, а першим Апостольським нунцієм став архієпископ Антоніо Франко.

Вірменська Католицька Церква - одна зі Східних Католицьких Церков; виникла внаслідок унії частини Вірменської Апостольської Церкви (дохалкедонської гілки) з Римським Апостольським Престолом.

На сьогодні Церква нараховує близько 150 тис. вірних, більшість з яких проживає у країнах Близького Сходу. Проте є і велика діаспора, зокрема у Північній Америці, де ВКЦ має свій екзархат. Громади вірмено-католиків існують у Грузії, Вірменії, Польщі, Румунії, Угорщині. Важливі наукові центри ВКЦ знаходяться на основі св. Лазаря у Венеції та у Відні.

На заході теперішньої України. Вірменська (григоріанська) єпархія з юрисдикцією над землями Русі, Молдови та Валахії з осідком у Львові існувала з XIV ст. У 1630 р. її єпископ Миколай Торосович у львівському храмі отців-кармелітів проголосив поєднання з Римом, а згодом, у 1635 р., повторив його в присутності Папи Урбана VІІІ (1623-1644), отримавши титул архієпископа.

Відтоді на території Речі Посполитої було укладено постійну унію вірменів із Римом, хоча боротьба між її прихильниками та противниками тривала ще до кінця століття. Унія сприяла інтеграції меншини у польське суспільство, але водночас призводила і до її асиміляції. Протягом всього часу аж до наших днів її громада не була багато чисельною.

З відновленням незалежності України потрохи відроджується і Вірменська Католицька Церква на її землях - першу громаду зареєстровано в 1991 р. у Львові. Проте громада ця була мало чисельною (20-30 осіб), не мала священика, а тому не змогла домогтися повернення їй споруди катедрального собору.

Переважна більшість теперішньої вірменської меншини в Україні, будучи недавніми вихідцями з батьківщини, сповідує апостольську віру і не має жодного зв'язку з давніми поселенцями.

Характеристика православних конфесій на Україні

Вірменська Апостольська Церква (яку називають також Григоріанською) - одна з найдавніших християнських помісних Церков. Її коріння сягає ще апостольських часів. У другій половині І ст. святі апостоли Тадей та Варфоломій проповідували християнство у Вірменії і заснували перші християнські спільноти. Саме тому, що народ Вірменії прийняв християнство від апостолів - учнів Ісуса Христа, Вірменська Церква називається Апостольською. А назва Григоріанська - від імені національного святого Григорія Просвітителя.

Сьогодні Вірменська Церква нараховує понад 30 єпархій (9 з них - у Вірменії, інші - у різних частинах світу) та понад 6 млн. вірних.

В Україні вірмени з'явилися ще задовго до створення Київської держави. У XI ст. руйнівні напади сельджуків, падіння царства Багратунідів, візантійська політика переслідування вірменів стали причиною їхнього масового виходу з батьківщини до Київської держави, переважно на територію її західної частини.

Важливим чинником збереження національної самобутності в умовах діаспори стала Вірменська Церква. У 1364 р. патріаршою грамотою Католікоса всіх вірменів Месропа І у Львові засновано вірменську єпархію, яку через три роки було затверджено декретом польського короля Казимира Великого.

Таким чином львівський храм Успіння Пресвятої Богородиці (освячений у 1363 р.) став катедральним собором і єпархіальним центром усіх вірменів Русі, Валахії і Молдови. У 1630 р., як вже зазначалось, було укладено унію, яка була знищена радянським урядом.

28 листопада 1991 р. в Україні було офіційно відновлено і зареєстровано єпархію Вірменської Апостольської Церкви, громади якої зараз діють у Львові, Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, а також у деяких містах Криму. Українську єпархію ВАЦ очолює Преосвященний владика Григоріс Буніатян, осідок якого знаходиться у Львові. Триває поетапний процес повернення вірменській громаді кафедрального Успенського собору.

Українська Православна Церква у сопричасті з Московським Патріархатом (УПЦ (МП)) є колишнім Київським екзархатом Російської Православної Церкви (РПЦ). Вона отримала свою нову назву у січні 1990 року, а згодом, того ж року, "самостійність в управлінні", хоча канонічно все ще підпорядковується Московському Патріархатові.

Після того, як Україна отримала незалежність у 1991 році, Помісний собор УПЦ подав прохання про надання їй канонічної автокефалії. Але Архієрейський собор РПЦ не задовольнив цього прохання. Як наслідок - Предстоятель Церкви митрополит Філарет (Денисенко) був позбавлений свого сану.

Переважна більшість єпископів УПЦ (МП) поступово зреклася своїх підписів за ідею автокефалії. У травні 1992 року вони обрали Володимира (Сабодана) , митрополита Ростовського та Новочеркаського, новим Предстоятелем Церкви з титулом Митрополита Київського та всієї України.

Українську Православну Церкву Київського Патріархату (УПЦ КП) створено у червні 1992 року митрополитом Філаретом (якого відсторонили від управління Українською Православною Церквою Московського Патріархату) та його прихильниками з єпископату Української Автокефальної Православної Церкви за сприяння тодішнього державного керівництва, депутатів парламенту та різних політичних партій національної орієнтації.

Першим Предстоятелем УПЦ КП проголосила Патріарха Мстислава (Скрипника) , а після його смерті у 1993 новим Предстоятелем став Патріарх Володимир (Романюк) .

Від жовтня 1995 р. Патріарх Філарет (Денисенко)  є Предстоятелем цієї Церкви з офіційним титулом Патріарха Київського і всієї Руси-України.

УПЦ КП не має офіційного визнання Світового Православ'я, а тому важається "неканонічною" структурою.

14.06.2011