Навчання і виховання студентів: особистісно-орієнтований підхід. Реферат
Роль особистісно-орієнтованої педагогічної взаємодії в вихованні емоційно-позитивного ставлення до навчання. Гуманістичні положення міжособистісної взаємодії в системі "викладач-студент"
Роль особистісно-орієнтованої педагогічної взаємодії в вихованні емоційно-позитивного ставлення до навчання
Особистіне-орієнтований педагог в своїй роботі не може не спиратися на індивідуалізацію і диференціацію навчання, посилення пізнавальної активності, формування мотивації навчання. Педагогічна взаємодія - процес дії викладача і студента один на одного, що передбачає їх взаємний вплив і зміну. Його характер визначається типом взаємовідносин, що склалися між викладачем І студентом.
Викладач відіграє рішучу роль в організації педагогічної взаємодії. Результатом ефективної взаємодії є формування у студентів здатності до управління своєю діяльністю, самим собою як суб'єктом, перетворюючи навчання в дійсно корисний процес, підвищення мотивації, "Я-концепції", самопізнання, відповідальності за себе, свої дії, вміння робити вільний вибір і відповідати за нього. В професійній діяльності викладач є суб'єктом різних впливів, спрямованих на окремого студента, групу студентів.
Савченко показав, що викладачі проявляють три основні типи розуміння студентів, від якого залежить їх результативність:
- належать викладачі, спрощено розуміють психологію, особистість студента. Внутрішні мотиви студента залишаються для такого викладача загадкою;
- (маніпуляційний) належать викладачі, які відносяться до учня як до суб'єкту поведінки і діяльності, але не признають за ним права володіти індивідуальними особливостями;
- є противагою перших двох. При такій взаємодії викладач відноситься до студента як до індивідуальності, що сформувалася з широким внутрішнім світом.
Психолого-педагогічні умови реалізації даного впливу є діалог, який виявляє рівень навчання. Встановити діалог можна лише в умовах постійних особистісних відносин між студентом і викладачем. Вступ в діалог - умова внутрішнього голосу дитини. Для цього вчитель самовдосконалюється постійно. Найбільш ефективний - діалогічний тип відносин, що базується на співробітництві, взаємній повазі, довірі. Однією з форм діалогічної стратегії психолого-педагогічної взаємодії є особистісно-орієнтована взаємодія студента і викладача.
Дослідження показали, що більшість викладачів притримуються нейтралітету, але діти віддають перевагу іншому типу взаємодії-співробітництву, в основі якого - діалогічний тип розуміння викладачем студентів. Співробітництво - співучасть в усіх справах, зацікавленість один одним, взаємодовіра в спілкуванні. Якщо в вищому учбовому закладі буде переважати співробітництво, педагоги будуть особистісно-орієнтованими, то безумовно студент буде відноситися позитивно до Вузу, до самого процесу навчання.
Ю. З. Гільбух запропонував: для відношення співробітництва між викладачем та студентом характерно те, що викладач - не тільки об'єкт, але і суб'єкт взаємодії. Такій взаємодії притаманні наступні характеристики: діалогічний тип спілкування, наявність елементів між особового спілкування. Відношення до студента як до індивідуальності, довірливість, емоційний контакт. В навчанні студентом двинуть внутрішні мотиви, пізнавальні інтереси.
Гуманістичні положення міжособистісної взаємодії в системі "викладач-студент"
Один із суттєвих аспектів вузівського життя - постійна взаємодія викладача та студентського колективу, у процесі якої відбувається особистісне зростання, духовно-творче збагачення обох сторін. У межах цього процесу провідна роль належить викладачу, функції якого від курсу до курсу змінюються, набувають специфічних якостей та ознак.
Особливі функції виконує наставник групи, який повинен бути не опікуном, а саме наставником. В кожній групі завжди є студенти зовсім непідготовлені до вузівського навчання, причому мова йде не про прогалини в знаннях, а про моральну, соціальну непідготовленість до навчання. Ці студенти потребують підтримки збоку куратора.
На сучасному етапі виховні технології ставлять нові вимоги до розвитку форм, в яких будуть здійснюватися контакти між викладачем і студентами. Специфічність як творчості так і продуктивної позиції викладача вузу-особливість його статусного положення як вихователя.
Кожен викладач:
- прагне втілити і довести вихованцям значущість знань для майбутньої педагогічної діяльності з своєї дисципліни і виконуючи тим самим свою офіційну функцію представника вузу;
- суміщає формальні і неформальні функції, виступаючи в ролі посередника, який не примушує, а створює такі умови взаємодії, при яких у студентів виникають особистісні мотиви до пізнання і навчання.
Викладач може виступати в ролі довіреної особи, порадника, співбесідника. Володіння власними ціннісними орієнтирами, такими як педагогічний такт, творчість, відповідальність, свобода, чесність і чуйність є необхідною умовою становлення продуктивних і гуманних відносин зі студентами.
Викладач установлює взаємостосунки зі студентами в межах вузу і бачить їх в цих уміннях, а також визначає ті фактори, які недоступні спостереженню батьків. Контактні взаємодії охоплюють не тільки навчальний процес, але й індивідуальні заняття, консультації, безпосередні спостереження за спілкуванням студентів у групах, індивідуальні контакти студентів один з одним та різними викладачами.
Висновки. Взаємне нерозуміння може перетворитися в явище необоротне. Благополуччя в особистих відносинах батьків і дітей, студентів і викладачів, контакт і розуміння між ними зовсім необхідно.
Аналіз літературних даних дозволив зробити нам наступні висновки: у студентів найбільш значимими є відносини з однолітками; самовизначення себе як професіонала. Однак, при всій тязі до самостійності, юнаки і дівчата гостро мають потребу в життєвому досвіді і допомозі старших.
Продуктивність виховної дії викладача, її творчий внесок в особистість студента - складний і сумлінний процес, що вимагає гармонійного контакту вихователя (викладача) й вихованця (студента). Лише поєднані і погодженні зусилля обох сторін приведуть до психологічного клімату, який забезпечить готовність однієї сторони прийняти вимоги, прагнення, почуття іншої.
Література
- Андреев А. Н., Мдивани М. О., Рыжонкин Ю. Я. Методика измерения коммуникативной дистанции // Вопросы психологии. - 1987. - №1.
- Беличева С. А. Сложный мир подростка -Свердловск, Сред. -Урал. Кн. Издательство, 1984.
- Бодалев А. А. Личность и общение: Избр. тр. - М.: Педагогика, 1983.
- Божович Л. И. Избранные психологические труды. - М., 1995.
- Брудный А. А. Понимание и общение. - М.: Знание, 1989.
- Выготский Л. С. Педология подростка: проблема возраста // Собр. соч.: В 6 т. - М., 1984. - т. 3, 4.
- Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения, - М.: Просвещение, 1987.
- Дубровина И. В. Рабочая книга школьного психолога. - М., 1995.
- Зимняя И. А. Педагогическая психология: Учебник для вузов. - Изд. 2-е, дополненное, исправленное и переработанное. - М.:Логос, 2000. - 384 с.
- Каминская М. В. Педагогический диалог в деятельности современного учителя. - М.: Смысл, 2003. - 284 с.
- Кон И. С. Психология старшеклассника. - М.: Просвещение, 1982.
- Коломинский Я. Л. Психология общения. - М.: "Знание", 1974.
- Кроник А. А., Кроник Е. А. Диагностика удовлетворенности в отношениях // Вопр. псих. - 1989 г. - №5.
- Мелибруда Е. Я-Ты-Мы: Психологические возможности улучшения общения // Пер. с польского Е. Н. Новиковой; Вступ. Ст. и общ. Ред. А. А. Бодалева, А. Б. Добровича. - М.: Прогресс, 1986.
- Мнацанакан Л. И. Личность и оценочные способности старшеклассников: Кн. для учителя. -М: Просвещение, 1991.
04.04.2012
