• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Навчання, як один з видів людської діяльності, має двосторонній характер, тобто складається з двох взаємозв'язаних процесів - викладання та учіння. У процесі навчання проходить взаємодія між викладачем (вчителем) і студентом (учнем), а не просто вплив викладача на студента. Викладач може безпосередньо навчати студентів або опосередковано - через систему завдань. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування між викладачем і студентом та впливу оточуючого середовища.

Навчальна діяльність - це діяльність учнів і студентів з системи знань, умінь навичок в процесі навчання. Змістом навчальної діяльності є оволодіння узагальненими способами дій в сфері наукових понять, а прямою метою і продуктом учбової діяльності є учіння.

Учіння є необхідною умовою і основним механізмом психічного розвитку людини і триває в тій або в іншій формі протягом всього її життя. Всі істотні зміни в діяльності й поведінці особистості зумовлюються учінням, яке позначається навіть на тих сторонах психічного розвитку, функціонування яких залежить від природжених фізіологічних властивостей організму. З учінням пов'язані прогресивні зміни у виробленій до навчання предметній діяльності. Засвоюючи знання, вміння і навички, людина не лише задовольняє свої потреби, а й вдосконалює способи здійснення самої діяльності.

Тому учіння взагалі і засвоєння знань зокрема є основою всебічного розвитку індивіда, формування особистості. Головною метою засвоєння знань є їх успішне застосування для розв'язання тих чи інших практичних завдань. Для цього в процесі учіння формуються уміння і навички, необхідні для застосування знань при вирішенні практичних, операційних завдань, успішного виконання будь-якої дії з використанням адекватних засобів.

Систематичне оволодіння людиною суспільним досвідом можливе лише на основі специфічної діяльності учіння, що має своєю прямою метою підготовку до життя всебічно розвиненої особистості.

Психологи розглядають процес учіння як такий, що визначає розумовий розвиток дитини як нерозривно пов'язаний з певними історичними умовами розвитку суспільства та умовами життя дитини. Існує кілька концепцій учіння. На основі культурно-історичної теорії Л. С. Виготського склалися концепції учіння О. М. Леонтьєва, П. Я. Гальперіна, Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова та інших. Вихідними для них стали положення про існування стадій розвитку вищих психічних функцій та основний механізм їх розвитку - інтеріоризацію, опосередкований "мовою" механізмів пізнавального процесу, поділом засвоюваних понять про дійсність на емпіричні та теоретичні.

Діяльність, що забезпечує процес засвоєння, змінюється за формою від зовнішньої практичної до внутрішньої розумової діяльності. Цей процес переходу зовнішнього досвіду у внутрішній (процес інтеріоризації) забезпечує засвоєння знань та вмінь, перетворення їх у елементи внутрішнього психічного досвіду, формування навичок. Навички - це "автоматизовані способи виконання дій" [З, с. 92]. Вміння - "це таке поєднання знань і навичок, яке забезпечує успішне виконання діяльності" [3, с. 92].

Автори концепції поетапного формування розумових дій (П. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна), дотримуючись основних поглядів Л. С. Виготського та О. М. Леонтьєва, засвоєння знань розглядають як процес, що забезпечується засвоєнням дій з використання чи виділення ознак, які характеризують поняття. Одним з головних понять концепції П. Я. Гальперіна є орієнтувальна основа дії як предмету засвоєння. Орієнтувальна основа дії являє собою психологічний механізм вибору і регуляції виконавчих та контрольних операцій, які поряд з орієнтувальними операціями забезпечують процес формування розумових дій.

Згідно з даною концепцією процес засвоєння знань та дій проходить шість етапів:

• а) мотивацію;
• б) з'ясування структури орієнтувальної основи дій;
• в) виконання дій в матеріальній або матеріалізованій формі;
• г) виконання дій у формі голосного мовлення;
• д) виконання дій за допомогою приговорювання про себе;
• є) виконання дії у розумовій формі.

Вважається, що всі нові для суб'єкта дії не можуть бути успішно виконаними, минаючи будь-який етап виконання дій, в тому числі в матеріальній (матеріалізованій) формі. Проходження всіх етапів приводить до згортання, узагальнення, автоматизації дії, яка набуває розумової форми перетворення абстрактного змісту. Підходи Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова до процесу учіння ґрунтуються на положеннях одного з основних методологічних принципів психології - принципу єдності психіки та діяльності (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв), розробляються в контексті психічної теорії діяльності О. М. Леонтьєва і в безпосередньому зв'язку з теорією поетапного формування розумових дій і типів учіння (П. Я. Гальперін, Н. Ф. Тализіна).

Концепція навчальної діяльності як теорія учіння, що розробляється в контексті діяльнішого підходу, зорієнтована на розробку механізму керування структурними компонентами в діяльності, я також на дослідження перебігу процесу учіння при розв'язуванні навчальних завдань і оволодінні навчальним матеріалом. Саме така діяльність спрямована на засвоєння не окремих понять та практичних дій, а загальних способів дій.

Компонентами навчальна діяльності є:

• навчальні ситуації (або задачі);
• навчальні дії;
• контроль;
• оцінка [4, с. 76].

Навчальні ситуації (навчальні задачі) характеризуються тим, що під час їх виникнення відбувається формування та початкове засвоєння загальних способів виділення властивостей понять або розв'язування деякого класу задач. З допомогою навчальних дій відбувається відтворення та засвоєння зразків загальних способів розв'язування задач і загальні прийоми визначення умов їх застосування. Контроль та оцінка дозволяють встановити відповідність між слабким відтворенням цих зразків і недоліками власних навчальних дій, дозволяють покращити результати засвоєння та довести їх до потрібних норм.

Процес засвоєння знань розглядається в безпосередньому зв'язку із застосуванням знань до розв'язування навчальних та практичних завдань. При цьому формування у людини знань, умінь та навичок здійснюється лише на основі власної активності людини й спрямовується зовнішньою та внутрішньою мотивацією. Будь-яка подія, ситуація або дія стають мотивами діяльності, якщо вони пов'язані з джерелами певної активності людини.

Література

1. Бугайов О., Коваль В. Комп'ютерна підтримка курсу фізики в середній школі: реальність і перспективи // Фізика та астрономія в школі. - 2001. - №3-С. 16-19.
2. Вознюк С. Е. Комплексная реализация функций обучения и структура обобщенных способов решения задач по физике в средней школе: Дис... канд. пед. наук: 13.00. 02 / НИИ педагогики УССР. - К., 1989. - 268с.
3. Возрастная и педагогическая психология / М. В. Матюхина, Т. С. Михальчик, Н. Ф. Прокина и др.; Под ред. М. В. Гамезо и др. - М.: Просвещение, 1984. - 256с.
4. Возрастная и педагогическая психология: Учебник для студентов пед. ин- тов /В. В. Давыдов, Т. В. Драгунова, Л. Б. Ительсон и др.; Под ред. А. В. Петровского. -М.: Просвещение, 1979. -288с.
5. Гончаренко С. У. Формування наукового світогляду учнів при вивченні фізики. — К., 1990. — 208 с.

03.04.2012