Суб'єктивність й об'єктивність сприйняття художнього слова. Реферат
Знаючи структуру тексту та особливості його сприймання, можемо перейти до питання осягнення студентами художнього слова. Бо так чи інакше кожен студент є потенційним читачем як наукової, методичної, так і художньої, біографічно-художньої, літературознавчої літератури в більшій чи меншій мірі
Метою осмисленого читання студента може бути намір поглибити свій професійний рівень, розширити свою ерудицію, знайти відповіді на складні морально-етичні проблеми, одержати духовну наснагу, пережити естетичне зворушення, відчути художню насолоду або відновити рівновагу думки.
Побутує думка, що немає нічого легшого, аніж читати художні твори. Насправді ж це твердження хибне, бо "сприймати мистецтво слова в усій його повноті, вловлювати найтонші нюанси, розуміти складні метафоричні, символічні образи, підтекст твору – важка робота" [10; 236]. Наприклад, не обійтись без напруженої роботи мозку при читанні віршів і поем Ліни Костенко, Івана Драча, Василя Стуса, Євгена Маланюка, чи творів неокласиків.
Сприймання художньої літератури – складний інтелектуальний і емоційний процес. Крім загального усвідомлення змісту прочитаного, воно включає в себе проникнення читача у внутрішній світ героїв твору, в обставини їх життя і діяльності, в їх поведінку, в сферу їх стосунків. Разом з цим, сприймання супроводжується певним ставленням до прочитаного, відповідними переживаннями. Наскільки воно буває складним, свідчать численні приклади, коли навіть досвідчені читачі, в тому числі й літературознавці, дають різну, іноді цілком протилежну, оцінку одним і тим же літературним фактам, художнім образам.
Осмислення художнього слова не тотожне сприйманню будь-якої наукової інформації. Тут потрібна активна робота не лише мислення, а й уяви. Читання художніх творів принципово відрізняється від читання науково – популярної літератури. Якщо основна функція читання науково-популярних книг – інформаційно-пізнавальна, то при сприйнятті творів красного письменства головне – співпереживати із світом почуттів автора та його героїв і таким чином зазнати естетичної насолоди. Там основна одиниця сприймання – поняття, умовивід, силогізм, тут - художній образ.
Читання художньої літератури без повноцінного її сприймання – марна трата часу, бо схоплюючи лише основні колізії сюжету, людина не заглиблюється у суть, тим самим позбавляючи себе душевного естетичного задоволення.
Тим більш недопустимим і непростимим є нехтування цілісності твору художньої літератури студентами. Осмислено читаючи художній чи науково-популярний твір, людина разом з героями проживає їхнє життя, разом з ними шукає відповіді на різноманітні питання, що часто сприяє вирішенню особистих проблем студента.
За одностайною думкою багатьох вчених, а серед них і Є. А. Пасічника, сприймання художньої літератури визначається не тільки об'єктивними даними конкретного твору (зміст, ідея, система художніх образів, композиція, манера описів і побудова діалогів тощо), а й суб'єктивними, тобто психічним складом, життєвим досвідом, переконаннями, смаками й уподобаннями читача [7; 25].
І справді, читання художнього твору має ту особливість, що його об'єктивний зміст вступає у взаємодію з певною суб'єктивністю у засвоєнні його читачем. Художній твір настільки багатомірний, багатогранний за своїм змістом, що не зразу легко може бути осмислений.
На думку Н. Д. Молдавської, "читательское восприятие – сложный психический процесс, в нем участвуют многие психические функции, приводящие "в движение" весь жизненный опит человека в ответ на "сигналы", поступающие из художественного текста.
При этом очень важно иметь в ввиду, что содержание книги читатель воспринимает и усваивает с помощью речи. У всякого читающего человека после овладения грамотой и по мере постепенного накопления опыта чтения художественной литературы на основе общего развития речи развивается и способность мыслить словесно-художественными образами или, как иногда говорят, литературное мышление. Эта способность формируется в процессе восприятия художественной литературы и в то же время обеспечивает качество и уровень самого восприятия" [4; 28].
Першочерговий фактор сприймання художньої літератури - наявність у читача відповідного життєвого досвіду. Воно залежить від його інтересів, від його психічного стану. Природно, що один і той же твір мистецтва може відкриватися перед студентами різними гранями. Вони часто схоплюють з твору лише те, що впадає в вічі з першого погляду, що відзначається яскравістю і новизною, не проникаючи глибоко в зміст і не осмислюючи його.
Вміти читати - це перейматися описаним, думати і почувати разом з героями, співпереживати - і тим самим само-виховувати свої почуття, волю, характер. Дуже важливе вміння – пов'язати ідейний світ письменника зі своєю особою, для чого слід виробляти в собі аналітико-критичний підхід до твору і до себе. Читаючи роман Ю. Шовкопляса "Лікарю, вилікуй себе самого", студенти розуміють, що автор апелює не лише до медиків, а й до кожної людини. І за асоціацією починається самоаналіз: а чи є в мене вади, які саме, як їх долати тощо.
Таким чином, усвідомлення художньої літератури відповідно регулюється емоційною і розумовою сферою людини. Художнє сприймання – це не тільки спілкування з автором твору, уявна суперечка чи незгода з ним; це і відкриття нового в житті, і пізнання самого себе, це і насолода, і самовиховання.
Почуттєвий, моральний, соціальний, естетичний життєвий досвід і складає ту основу, без якої неможливе сприймання мистецтва взагалі, і літератури зокрема. Та й інтерес до художнього твору великою мірою залежить від того, наскільки він співзвучний думкам і почуттям людини. "Не менш важлива роль у сприйманні художньої літератури належить розвитку в студентів культури почуттів, наявності необхідної суми теоретико-літературних знань, на основі яких вироблятимуться самостійні критерії оцінки художнього твору. Без необхідної суми знань повноцінний процес його естетичного освоєння неможливий" [7; 47].
Джерела
- Антонов А. В. Сприймання та розуміння тексту. - К.: Знання, 1977. - 48с.
- Загальна психологія: Підруч. для студ. вузів/С. Д. Максименко, В. О. Зайчук, В. В. Клименко. – Вінниця: Нова Книга, 2004. - 704с.
- Макарова Л. І. Основи психології і педагогіки. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 116с.
- Молдавская Н. Д. Опыт изучения читательского восприятия старших школьников//Восприятие учащимися литературного произведения и методика школьного анализа. – Л., 1972. – С. 28-56.
- Неділько В. Я. Методика викладання української літератури в середній школі: Підр. для студ. ун-тів і пед. ін-тів. – К.: Вища школа, 1978. - 248с.
- Никифорова О. И. Психология восприятия художественной литературы. - М.: Книга, 1972. - 154с.
- Пасічник Є. А. Українська література в школі. – К.: Рад. школа, 1983. – 319с.
- Психологія: Підручник/ Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін. - К.: Либідь, 2000. - 558с.
- Синиця О. І. Особливості сприймання учнями художньої літератури//Література учить жити. – К.: Рад. школа, 1968. - С. 53-65.
- Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі: Метод. посіб. для вчителя. – К.: РВЦ Проза, 1995. - 255с.
- Чепелева Н. В. Психологія читання тексту студентами вузів. – К.: Либідь, 1990. - 100с.
- Шапар В. Б. Психологічний тлумачний словник. – Х.: Прапор, 2004. – 640с.
- Якобсон П. М. Психология художественного восприятия. - М.: Искусство, 1964. - 86с.
02.04.2012
