• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

В чому полягають особливості проблеми формування та розвитку творчої активності студентів?

По-перше, практика показує, що досягне ний рівень педагогічної діяльності виявляється недостатнім для повноцінного вирішення даної проблеми. Ще й досі випускаються спеціалісти з низьким потенційним потенціалом, тобто людей нетворчих, а іноді просто непідготовлених до роботи в сучасних динамічних виробничих та соціальних умовах.

По-друге, змінюються критерії оцінки здібностей спеціаліста. Професійна компетентність, ерудованість були й залишаються суттєвими професійними якостями спеціаліста. Але в умовах прискорення науково-технічного прогресу та ускладнених інформаційних процесів цього вже замало. Необхідне виховання і самовиховання високої методологічної культури мислення, здібності не лише орієнтуватися на потоках професійної та ідейно-політичної інформації, але й правильно її обробляти, вміти самому шукати нові знання.

По-третє, для сучасного підходу до проблеми суттєво і те, що акцент переноситься на самостійність та відповідальність студента за формування його творчої активності. Поки що нерідко студент виступає пасивним об'єктом. Відповідальність з нього часто знімається або не є повною, самостійність суттєво звужена. Вже багато років пропагується, що студент повинен бути активним суб'єктом всього життя у ВНЗ.

І по-четверте, формування і розвиток творчої активності студентів потребують творчої самовіддачі від викладача, примноження та розвиток його творчого потенціалу, якісних перетворень в стилі педагогічної діяльності і підвищення її культури.

Викладач як організатор пізнавальної діяльності студента

Сьогодні найголовнішим є здатність викладача бути організатором пізнавальної діяльності студента, керівником його соціального і духовного розвитку. А це охоплює і викладання основ наук, і організацію науково-дослідної роботи студентів, і включення їх у різноманітну діяльність ВНЗ, у соціокультурні і суспільно-політичні процеси, в атмосферу гуманістичної праці і спілкування. Один з основних напрямків перебудови вищої школи - зростання ведучої ролі науково-педагогічних кадрів у вирішенні проблем підготовки фахівців: Якість навчально-виховного процесу визначається насамперед складом професорів і викладачів.

Весь хід суспільного розвитку висуває науково-педагогічні кадри на передній план боротьби за прискорення науково-технічного прогресу. І цим визначаються міра і характер педагогічної відповідальності. Концепція перебудови вищої освіти містить у собі і створення умов, і нові стимули розвитку творчої активності науково-педагогічних кадрів, зростання їхньої ініціативи, самостійності і відповідальності за навчання і виховання студентів відповідно до сучасних вимог[3].

Звичайно творчу активність студентів пов'язують з їх пізнавальною і суспільно-політичною діяльністю. Більшість досліджень з цієї проблеми присвячено саме методам, засобам, факторам розвитку пізнавальної активності, наукової творчості, суспільної активності студентів і формам їхніх проявів.

Однак представляється, що аналіз творчої активності студентів, як і всякої людини, потрібно починати з проблеми життєвої позиції.

По-перше, сьогодні важлива не тільки розвиненість усього комплексу особистості, її соціальної спрямованості. Цей комплекс інтегрально виявляється в життєвій позиції, тобто в діяльному характері і спрямованості суспільних відносин особистості, у соціально-моральному змісті її ціннісних орієнтацій, у їхніх світоглядних основах.

По-друге, особливості життєвої позиції особистості визначають мотиви діяльності, рівень активності і - найголовніше - спрямованість. Життєва позиція додає визначений соціальний і особистісний зміст тому, як і з якою ефективністю індивід використовує свої здібності, знання й уміння. Життєва позиція може бути активною і пасивною, конструктивною і деструктивною стосовно суспільних цінностей, явищ і проблем, негативною і позитивною, егоїстичною і колективістською, гуманістичною і функціональною, моральною і аморальною і т. д.

Задача педагогічних і студентських організацій, органів самоврядування вузів насамперед і полягає в тому, щоб сформувати, міцно зміцнити активну життєву позицію відповідно до потреб розвитку нашого суспільства. При цьому мова йде не просто про позиції фахівця, а про позиції громадянина, активного члена суспільства.! Розвиненість професійних аспектів життєвої позиції спеціаліста не може компенсувати нерозвиненість інших її соціальних компонентів (наприклад, моральних), і навпаки.

Відрив професійного від морального згубний. Але і протиставлення морального професійному псує зміст повноцінної підготовки фахівців. Тому цілісний, гармонічний розвиток усіх - професійних, моральних, ідейно-політичних, естетичних, поведінкових - аспектів і компонентів життєвої позиції людини з вищою освітою є, як нам ' здається, основною ланкою у всьому комплексі проблем формування і розвитку активності студентів.

Складність і багаторівневий характер процесу формування, трансформації і визначення життєвих позицій обумовлюють необхідність проведення чіткої і продуманої лінії педагогічного впливу на особистість студента протягом усього періоду навчання. Простий ряд педагогічних ситуацій, що змінюються, і заходів, не об'єднаних цілеспрямованою системою, не формує суспільне коштовну життєву позицію майбутнього фахівця або, у всякому разі, малоефективний.

Досвід показує, що використовуються далеко не усі фактори педагогічного і суспільного управління процесом формування життєвих позицій студентів. Далеко не завжди з достатньою зрілістю і відповідальністю студенти усвідомлюють свої життєві позиції і цілеспрямовано коректують їх відповідно до суспільних інтересів і задач творчого саморозвитку особистості.

Резерви виховного впливу полягають насамперед:

• у підвищенні світоглядної підготовки та активності науково-педагогічних кадрів, їхньої педагогічної культури і майстерності, в активізації їхніх життєвих позицій;
• у посиленні світоглядної спрямованості і підвищенні методологічного рівня викладання;
• у творчому удосконалюванні і розвитку всієї системи вузівських відносин, морально-психологічної атмосфери, що сприяє повноцінному творчому спілкуванню, діючому виявленню самостійності, ініціативи і соціальної відповідальності студентів;
• · у підвищенні наукового рівня планування і управління діяльністю всіх суб'єктів виховання, в удосконалюванні демократичних принципів її організації і здійснення;
• у підвищенні ролі студентських колективів і громадських організацій, у вирішенні проблем вузівського життя;
• у зміцненні суспільної спрямованості, ідейно-морального змісту мотивів, інтересів і потреб відповідно до цінностей гуманістичного способу життя і наукового світогляду;
• у розвитку плідних зв'язків вузів, студентських колективів з виробничими підприємствами, установами освіти, науки і культури, з різноманітними трудовими колективами;
• у раціональній побудові навчального процесу, організаційному, технічному і методичному забезпеченні самостійності і активності студента;
• у демократизації всієї системи як внутрішньо - так і зовнішньо вузівських відносин, управлінської структури вищої освіти, діяльності суспільно-політичних організацій і партій.

Таким чином, проблема формування та розвитку творчої активності студентів, яка має свої педагогічні традиції та принципи у вищій школі, повертається новою стороною. Це зумовлено прогресивними суспільними зрушеннями, факторами науково-технічного прогресу та подальшим розвитком теорії і практики навчання та виховання.

Весь процес навчання повинен бути підпорядкований задачам формування та розвитку у майбутніх спеціалістів таких якостей та властивостей, які б забезпечили їм продуктивно та суспільне ефективну активність[1].

Комплексний підхід до розвитку творчої діяльності студента

Комплексний підхід до розвитку творчої діяльності студентів являє собою цілісну систему діалектичне взаємозалежних науково-педагогічних принципів, методів і засобів виховання їхньої активності. Комплексність у розвитку творчого потенціалу майбутнього фахівця виступає як спосіб оптимізації всього учбово-науково-виховного процесу, основа формування всебічно розвитий особистості.

Формування творчої активності особистості майбутнього фахівця обумовлює необхідність органічної єдності утворення, навчання і виховання, інтеграції навчальної, науково-дослідної і виховної роботи в рамках цілісного педагогічного процесу. Сьогодні це одне з головних вимог комплексного підходу, і випливає воно із сутності багатобічних задач, які стоять перед вищою школою в умовах якісного відновлення суспільства.

Професійно-трудове виховання полягає в тому, щоб студент усвідомив свою пізнавальну діяльність як специфічний вид праці, а творче, відповідальне відношення до оволодіння професією розглядав як найважливішу соціально-моральну задачу, чітку продуману систему організації навчального процесу. Уся розмаїтість діючих форм суспільне корисної праці в роки навчання повинна бути зорієнтована на виховання в майбутніх фахівців поваги до праці, вироблення уміння творчо застосовувати в праці отримані у вузі теоретичні і професійні знання. Професійна підготовка поза світоглядною, моральною основою може обернутися для майбутнього фахівця пересічним технократизмом та безпринципністю.

Професійно-трудове виховання стимулює у студентів розвиток творчої активності за умови, що ці напрямки органічно пов'язані з моральним вихованням. Ігнорування цього зв'язку завдає серйозної шкоди професійно-трудовому й ідейно-політичному розвиткові особистості студента. У процесі перебудови вищої школи необхідне подолання просвітительського підходу до морального виховання, що, як правило, обмежується пропагандою в студентському середовищі етичних знань.

Тим часом зводити моральне виховання лише до етичної освіти - значить спрощувати процес формування особистості фахівця. Підхід до студента лише як до суб'єкта морального виховання здатний породити в його свідомості і вчинках розрив між словом і справою, між навчанням і вихованням.

Джерела розвитку творчої активності особистості, що характеризується конструктивно-творчим типом діяльності, лежать у вузівському педагогічному процесі, у якому інтегруються всі принципи, методи і форми навчання, виховання й організації наукових досліджень.

Сама організація педагогічного процесу може виховувати в студентів творчий підхід до оволодіння знаннями і поверхневе відношення до досліджуваних наук, здатність до активної різнобічної діяльності й індиферентну пасивність.

Тип організації педагогічного процесу має принципове значення у вихованні і розвитку творчої активності. Тому комплексний підхід до її розвитку нерозривно пов'язаний із забезпеченням єдності методологічних і організаційно-методичних основ педагогічного процесу [5].

Висновок. Керуючись вищевикладеним матеріалом та підводячи підсумок, потрібно зазначити, що для формування творчої діяльності студентів та впливу на неї, необхідне застосування засобів стимулювання педагогічними працівниками для досягнення більш успішних результатів.

Для того щоб всі ланки управління процесом розвитку творчої активності студентів працювали як єдине ціле, необхідним є комплексний підхід до формування творчого спеціаліста передусім на кафедральному рівні. Таким чином збільшується координуюча роль ректоратів та громадських організацій вищих навчальних закладів у забезпеченні взаємодії колективів різних кафедр.

Управління вихованням передбачає підвищення ролі викладача як суб'єкта педагогічного процесу. Сьогодні діяльність кожного викладача повинна оцінюватися не лише з боку його педагогічної майстерності, але й з боку його вміння формувати та стимулювати творчу діяльність студентів, вміння допомогти спрямувати діяльність студента в потрібний йому бік.

Демократизація вузівського життя, розвиток самоуправління науково-педагогічних та студентських колективів створюють можливості для розвитку творчої активності студентів та викладачів. Але розвиток демократичних начал в педагогічному процесі передбачає підвищення особистої відповідальності кожного викладача за виховання творчої особистості.

Створення колективу вихователів, здатних використати ефективні методи розвитку творчого потенціалу, - задача складна, її вирішення залежить від вміння органів управління ВНЗ координувати діяльність всіх суб'єктів педагогічного процесу.

Література

1. Выготский Л. С. Педагогическая психология. - Москва, 1996. - 243с.
2. Левин В. А. Воспитание творчества. - М.: Знание, 1977. - 64 с.
3. Лук А. Н. Мышление и творчество. - М.: Политиздат., 1978. - 98 с.
4. Платонов К. К. Краткий словарь системы психологических понятий. – М., 1984. - 147 с.
5. Развитие творческой активности студентов: опыт, проблемы, перспективы / А. П. Дьяков, Г. В. Горченко, А. И. Стеценко и др., науч. ред. В. С. Рахманин. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1991. - 160 с.
6. Слєпкань З. І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. - К.: НПУ, 2000. -210с.

02.04.2012