• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

"Експериментальна психологія" - одна з найцікавіших і водночас найскладніших дисциплін у навчальній програмі студентів, які спеціалізуються з психології. Володіння нормативами експериментального методу засвідчує фаховий рівень психолога, ставить його на щабель вище від колег, чий інструментарій обмежується тестами й опитувальниками.

Експеримент, на відміну від усіх інших методів, в тому числі й кореляційного дослідження, дає можливість встановлювали каузальний (причинно-наслідковий) зв’язок між явищами. Лише здійснивши експеримент, можна впевнено формулювати висновки про те, які саме механізми лежать в основі психологічних феноменів, спричиняють їх виникнення та впливають на їх розвиток.

Проте нині українські психологи рідко звертаються до експерименту. Побутує думка, що цей метод вимагає великих затрат, до того ж є малоефективним. На мою думку, це пов’язано не стільки із складністю методу, скільки з втратою традицій експериментування в психології. Експеримент – фундамент психологічної науки (варто згадати В. Вундта, Е. Крепеліна, Г. Челпанова, І. Павлова, О. Лазурського, М. Ланге) – витіснили описові методи: тести, опитувальники, в кращому випадку – спостереження.

Звичайно, можливості психодіагностики захоплюють: відносна простота інтерпретації, чисельність профілів, індексів, коефіцієнтів – все це приваблює. Але чи задовольняє потреби психологічного дослідження?

Відмова від експерименту в психології унеможливлює встановлення причинно-наслідкових залежностей, формування явищ, обмежує можливості дослідження нових та маловивчених феноменів, зменшує ефективність дослідницького прогнозу. Саме тому вивчення теорії й оволодіння практикою експерименту дуже важливе для майбутніх психологів; завдання ж викладачів – створити сприятливі для цього умови.

Мета і завдання курсу "Експериментальна психологія"

Загальною метою курсу "Експериментальна психологія" є ознайомлення студентів з методологією психологічного експерименту.

Конкретизують цю мету та окреслюють шляхи її досягнення такі завдання:

• надати студентам інформацію про історію розвитку експерименту в психології, місце експериментальної психології у системі наукового знання;
• ознайомити студентів з необхідними та обов’язковими вимогами до знань і вмінь експериментатора, деонтологією дослідницької діяльності;
• ознайомити студентів з теорією і практикою експерименту: нормативами наукового мислення, структурою експериментального дослідження, його плануванням і процедурами, методами виміру експериментального ефекту та опрацювання результатів;
• озброїти студентів практичними прийомами планування, організації та проведення експериментів, інтерпретації і репрезентації результатів;
• ознайомити студентів з класичними експериментальними дослідженнями, проведеними в різних галузях психологічної науки [7].

Кожен викладач самостійно обирає спосіб реалізації завдань навчального курсу. Традиційним для вищої освіти є такий спосіб подання матеріалу, коли знання, отримані в лекційному викладі, закріплюються на заняттях з практичного курсу: від студентів вимагається як звичайне репродуктивне відтворення, так і відповіді на проблемні питання, розв’язок певних завдань; набули поширення тестові форми роботи на практичних заняттях; використовується гіпотетичне планування експериментальних досліджень та аналіз класичних експериментів.

Здавалося б, все нормально: студентам лишається тільки засвоювати запропоновані їм знання. Однак під час проходження психологічної практики та при написанні курсових і дипломних робіт з’ясовується, що навіть успішні студенти, які демонстрували достатній рівень на практичних заняттях та іспиті, не можуть спланувати і провести елементарного експерименту, плутають плани, відчувають труднощі при аналізі та інтерпретації.

Спробуємо ж розглянути труднощі, з якими зустрічаються студенти при вивченні курсу "Експериментальна психологія", і визначити шляхи їх подолання.

Основні проблеми викладання курсу "Експериментальна психологія"

Проблеми, пов’язані зі специфікою ознайомлення студентів з методами і методологією психологічних досліджень, окреслені у працях Р. Готтсданкера, Д. Гудвіна, В. Дружиніна, Т. Корнілової, Д. Мартіна, Р. Солсо та інших [8; 9; 10; 11; 13; 14]. Кожен з авторів на основі власного досвіду викладання спеціальних курсів розробив методичні рекомендації, посібники, підручники. Ці вчені сходяться на думці про необхідність вивчення основ експериментального дослідження для здобуття студентами відповідного фахового рівня, виокремлюють ті чи інші проблеми викладання та пропонують шляхи їх вирішення.

Т. Корнілова, зокрема, наголошує, що однією з основних проблем, з якою зустрічаються і викладачі, і студенти, є проблема розуміння методології експериментального методу, вирішення якої передбачає засвоєння нормативів психологічного дослідження та системи базових понять. Авторка зауважує, що досягнути цієї мети можна за умови розвитку у студентів логічних схем мислення шляхом включення їх у наукові дискусії [11].

Д. Гудвін також на перший план висуває проблему розуміння логіки наукового мислення. Він вважає, що дієвим способом допомоги студентам у засвоєнні методологічних основ науки може стати їх ознайомлення з історією розвитку методів психологічного дослідження, порівняння науки і псевдонауки.

Друга важлива проблема, на думку Д. Гудвіна, – орієнтування у методах психологічного дослідження. Її можна вирішити за рахунок порівняльного аналізу базових методів.

Третя проблема – етика регулювання психологічних досліджень – може бути вирішена через ознайомлення студентів з етичними кодексами і законодавством. Найскладнішою є проблема незацікавленості студентів у предметі. Тут, на думку автора, допоможе лише спосіб викладу матеріалу – використання яскравих прикладів та відмова від нудного теоретизування [9].

Р. Готтсданкер, Р. Солсо, Х. Джонсон, К. Біл вважають, що проблему засвоєння складних понять вирішує "висхідний" підхід до викладання, коли загальні принципи планування, опрацювання та інтерпретації даних експериментів роз’яснюються на конкретних прикладах ("від конкретного до загального") [8; 14].

Д. Мартін наполягає, що основна проблема курсу "Експериментальна психологія" в тому, що після його завершення студенти не можуть спланувати і провести експеримент. Вони знають, "що таке експеримент", та не знають, "як провести експеримент". Дослідник пропонує не лише вивчати нормативи експериментального методу, а й використовувати їх на практиці – планувати і проводити власні експерименти [13].

Цікаво, що забута практика проводити експериментальні дослідження в межах навчального курсу колись була неодмінною: ще Г. Челпанов пропонував студентам після лекцій з експериментальної психології повторювати класичні дослідження.

Чому й навіщо потрібно вивчати такий "нецікавий" та складний курс, як "Основи наукових досліджень", в межах якого ми знайомилися з методологією і методами експерименту, мучила й мене, коли студенткою третього курсу намагалася розібратись в різних планах і процедурах, збагнути, що таке "каузальність" та для чого потрібен "нормальний розподіл".

Згодом, працюючи над курсовими, дипломною і дисертаційною роботою, я з захопленням формулювала мету й гіпотези власного дослідження, планувала і проводила експерименти. Вдруге з парадоксом "нецікавості цікавих курсів" зустрілася, коли почала викладати основи психологічних досліджень, методи і методологію психологічних досліджень та експериментальну психологію. "Порожні" очі студентів на лекціях і практичних заняттях, формальне виконання завдань з єдиною метою – "відбути пару" викликали відчай. Згадалося, яким нудним для мене самої був увесь цей матеріал, але з яким інтересом пізніше я планувала власні експерименти. Виникла думка синтезувати традиційні підходи до викладання цих курсів з практикою планування та проведення власних експериментів.

Ми надали змогу кожному студентові обрати в межах навчального курсу проблему, яка його цікавить, і дослідити її. Планування та реалізація власних експериментів стали обов’язковою умовою для складання іспиту з курсу – усі студенти захищають свої роботи, захист зараховується як одне з екзаменаційних запитань. Увесь процес планування і проведення експериментів контролює викладач лабораторного курсу, який, власне, і є науковим керівником.

Слід зазначити, що від студентів не вимагається складних схем, однаково заохочуються як експерименти з малим N, так і факторні плани. Такий підхід створює ситуацію успіху не лише для відмінників, а й для тих, хто вчиться на "задовільно", що заохочує їх до наукового дослідництва.

Поєднання теоретичного засвоєння основ експериментальної психології з практикою планування і проведення власних експериментальних досліджень стало методом вирішення багатьох проблем. Об’єктивними показниками дієвості такого підходу стали студентські дослідження – правильно сплановані, організовані та проведені психологічні експерименти з адекватним аналізом результатів і валідними висновками.

У таблиці 1 систематизовано основні проблеми викладання курсу "Експериментальна психологія" та показано шляхи їх подолання в умовах поєднання теоретичного закріплення лекційного матеріалу на семінарських заняттях та експериментальної практики на заняттях лабораторного курсу.

Таблиця 1. Проблеми викладання курсу "Експериментальна психологія"

Особливості викладання курсу "Експериментальна психологія" у кредитно-модульній системі організації навчального процесу

Основними організаційними проблемами, які виникли із впровадженням практики планування та проведення студентами власних експериментів, є: проблема структурування курсу, проблема поетапного контролю над плануванням і проведенням експериментальних досліджень, проблема оцінювання знань студентів. Усі ці проблеми успішно вирішені завдяки впровадженню кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Так, в умовах традиційної системи організації навчального процесу курс структурувався за розділами з рівномірним розподілом занять практичного курсу, тобто щотижня відбувалося два заняття –семінарське і лабораторне. Проблема полягала в тому, що студенти спочатку ще не мали достатнього багажу знань для планування власних експериментів, і тому лабораторні заняття будувалися за схемою практичних: закріплення лекційного матеріалу, аналіз літератури, конспектування першоджерел, дискусії тощо. Коли ж заняття набували характеру власне лабораторних, їх залишалося не так багато, і студенти не встигали детально обговорити з викладачем усі труднощі планування власних досліджень.

Кредитно-модульна організація навчального процесу також передбачає поділ курсу на певні змістові розділи – модулі, але їх перевага полягає в тому, що викладач самостійно визначає кількість лекційних, лабораторних, практичних занять та самостійної роботи студентів за кожен модуль в межах заданого нормативу. Отже, з’являється можливість збільшувати кількість лабораторних занять у другому змістовому модулі, коли студенти вже володіють необхідним теоретичним мінімумом і можуть працювати над власними експериментами (таблиця 2).

Проблема, пов’язана з контролюванням роботи студентів, полягала в тому, що оцінювався фактично кінцевий результат – звіт, який подавався на захист. Не секрет, що одна із стратегій навчальної діяльності студентів – все робити в останній момент, бо "ніч завжди попереду". Це значно знижує рівень робіт, якість їх проведення, спонукає до фабрикації та фальсифікації результатів. Обов’язкова вимога кредитно-модульної системи – підсумкові модульні роботи – контрольні зрізи за результатами кожного модуля.

Увесь курс експериментальної психології ми поділили на три модулі:

• "Вступ до наукового дослідження",
• "Планування і проведення психологічних експериментів",
• "Аналіз і представлення результатів психологічних експериментів".

Підсумкова контрольна робота за перший модуль містить тестові, теоретичні та практичні завдання, які дозволяють визначити рівень засвоєння студентами методологічних основ експериментального дослідження і системи базових понять.

До складу другої і третьої контрольної роботи додатково включаються творчі завдання – розробка власної дослідницької програми (модуль №2) та звіт за результатами власного експериментального дослідження (модуль №3). Отже, практична робота студентів оцінюється в два етапи: планування експерименту (виокремлення структурних елементів, деонтологічний аналіз, добір експериментальних планів і методів виміру експериментального ефекту) та аналіз результатів експерименту (якісний і кількісний аналіз, інтерпретація результатів). Таке поетапне оцінювання дозволяє ефективно контролювати всі дослідницькі кроки студентів і позбавляє викладачів "наївного здивування": як студент-двієчник, що не відвідав жодного заняття, зміг спланувати і провести цілком пристойний експеримент.

Окрім можливостей поетапного контролю за плануванням і проведенням психологічних експериментів, написання модульних контрольних робіт стало дієвим засобом стимуляції навчальної активності студентів: оцінку за модуль можна отримати автоматично, якщо на заняттях практичного курсу отримано 70% від усіх можливих оцінок; оцінка за екзамен може стати середньою від модульних, якщо вона задовольняє студента. До того ж студенти завжди мають можливість поліпшити свій результат – прийти на підсумкову контрольну роботу або на екзамен і складати його на загальних засадах.

В таблиці 2 подано структуру та розподіл навчальних годин з курсу "Експериментальна психологія" у відповідності до стандартів кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищій школі [7].

Таблиця 2. Структура та розподіл годин з курсу "Експериментальна психологія"

Висновки. Володіння нормативами експериментальної психології є обов’язковою вимогою для фахівців-психологів. Уміння планувати, проводити психологічні експерименти, аналізувати одержані дані та узагальнювати їх у висновках мають здобуватися під час навчання у ВНЗ.

Саме тому при викладанні курсу "Експериментальна психологія" увага має звертатися не лише на теоретичну підготовку студентів, а й на їх озброєння практичними навичками. Дієвим у досягненні цієї мети є планування та проведення власних психологічних експериментів, коли студенти можуть обрати і вивчити цікаву для себе проблему.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу дозволяє ефективно структурувати навчальний матеріал, забезпечує поетапний контроль знань і навичок студентів, розширює можливості стимулювання їх навчальної активності.

Література

1. Горбунова В. В. Експериментальна психологія: навчальна робоча програма курсу. – Житомир, ЖДУ імені Івана Франка, 2005. – 35 с.

2. Готтсданкер Ф. Основы психологического эксперимента: Учеб. пособие: Пер. с англ. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 464 с.

3. Гудвин Дж. Исследование в психологии: методы и планирование. – 3-е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 558 с.

4. Дружинин В. М. Экспериментальная психология. – СПб: Питер, 2000. – 320 с.

5. Корнилова Т. В. О проблеме переструктурирования базовых куров по психологии (на примере "Введения в психологический эксперимент") // Психол. журн. – 2000. – Т. 21. – №1. – С. 6 – 12.

6. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. – СПб: Социально-психологический центр, 1996. – 391 с.

7. Мартин Д. Психологические эксперименты. – СПб.: ЕВРОЗНАК, 2002. – 480 с.

8. Солсо Р. Л., Джонсон Х. Х., Бил М. К. Экспериментальная психология: практический курс. – Спб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 528 с.

9. www. politik. org. ua

04.03.2012