• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Аналіз наукової літератури свідчить, що ця проблема методологічно пов’язана з розумінням особистості як творця свого життєвого шляху (С. Рубінштейн, Б. Ананьєв, А. Брушлинський).

Стосовно професійної складової життєвого шляху особистості, то пріоритет віддається початкові цієї важливої в житті людині лінії розвитку – вибору професії. При чому акцент, як правило, ставиться на важливості "правильного" вибору на противагу "неправильному". Проте питання подальшої побудови перспективи професійного шляху та психологічні механізми професійного зростання й успішності в професії лишаються поза увагою дослідників. Це зумовлює необхідність, по-перше, визначити поняття професійної самореалізації особистості та, по-друге, дослідити суб’єктивні механізми цього процесу.

Аналіз соціально-психологічних досліджень дає можливість визначити професійну самореалізацію особистості як процес найбільш можливого втілення людиною свого внутрішнього буттєвого потенціалу в зовнішнє суспільне середовище завдяки залученню до професійних відносин, який характеризується розвитком професійних здібностей та навичок і результатом якого є відчуття задоволення від зробленого внеску в суспільні справи.

Прагнення до реалізації своїх можливостей закладено в кожній людині і, на думку представників різних психологічних шкіл, є її найважливішою, центральною якістю, необхідним атрибутом життєдіяльності здорової, зрілої особистості.

Дослідження проблем життєвого шляху особистості [1; 2; 4; 5; 11] вказують на те, що найважливішою умовою розвитку і самореалізації особистості є її життєва перспектива як образ бажаного та усвідомлюваного як можливого майбутнього життя. На думку, зокрема, К. Абульханової-Славської, така перспектива дає людині можливість організовувати власне життя, планувати та реалізувати його [1]. Б. Ананьєв вважав, що саме в суб’єктивній картині життєвого шляху віддзеркалюються етапи соціального та індивідуального розвитку особистості [2].

Як відзначає О. Кроник, специфічною рисою детермінації людського життя є те, що разом з обумовленістю наступних подій минулими (тобто, детермінація минулим) існує також і детермінація майбутнім, тобто цілями і передбачуваними результатами життєдіяльності [5]. Тому закономірно припустити, що й професійна реалізація потенціалу можлива лише за умови уявлення особистості про себе такою, якою вона хотіла б бути. В нашому дослідженні це уявлення ми називаємо суб’єктивною перспективою професійної самореалізації особистості.

Професійне майбутнє, яке людина уявляє як потенційно можливе, виконує функції суб’єктивної регуляції і, будучи метою професійного шляху, впливає на життєві вибори, вчинки та діяльність людини, на вектор її професійного розвитку і реалізацію професійного потенціалу. Це дозволяє охарактеризувати суб’єктивну перспективу професійного шляху людини як необхідну передумову професійної самореалізації особистості і зумовлює потребу її подальшого вивчення.

Відтак, метою статті є науково-теоретичне обґрунтування сутнісного змісту суб’єктивної перспективи професійної самореалізації особистості та психологічного механізму її реалізації.

На нашу думку, змістовою характеристикою професійної перспективи стають кар’єрні домагання, які висуває перед собою молода людина. Саме в професійних домаганнях втілюється той рівень кар’єрних досягнень та перебування в соціумі, якого людина прагне досягти в майбутньому. Як відзначає К. Абульханова-Славська, домагання особистості спонукають її до здійснення саме тієї діяльності, яка відповідає цим домаганням [1]. Однак, всупереч такому базовому характеру, поняття життєвих домагань та їх роль в процесі самореалізації, в тому числі й професійної, лишаються недослідженими.

В літературі рівень домагань традиційно визначають, як: "1) рівень складності, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій; 2) вибір суб’єктом мети наступної дії, котра формується в результаті переживання успіху або невдачі низки попередніх дій; 3) бажаний рівень самооцінки особистості (рівень Я)" [8, с. 417].

Така традиція вузькоопераціонального розгляду домагань походить від первинного терміна "рівень домагань", запровадженого після серії досліджень успіху/невдачі школою К. Левіна (К. Левін, Т. Дембо, Ф. Хоппе). В експериментах Ф. Хоппе простежується динаміка домагань залежно від результатів попередніх дій суб’єкта і рівень домагань визначається як "сукупність очікувань, цілей та домагань стосовно майбутніх власних досягнень" [цит. за 3].

У межах нашого дослідження корисним є використання запропонованого Ф. Хоппе поділу понять "рівень домагань" і "рівень завдання" та їх співвідношення. Ф. Хоппе розглядає рівень завдання як суто зовнішнє явище, вимогу прийняти певну висоту мети, і у своїх дослідженнях доводить, що рівень завдання може зміщувати рівень домагань, впливаючи цим на рівень досягнень. Це дозволяє припустити, що такі екстрапсихічні фактори, як соціальні експектації та соціальні норми, можуть впливати на той рівень кар’єрних домагань, які висуває перед собою молода людина.

Експериментально було доведено, що рівень домагань має складну структуру детермінації. Відтак К. Левін спробував класифікувати детермінанти рівня домагань на ситуаційні (тимчасові) та стабільніші, до яких увійшли соціально-психологічні та особистісні. До стабільних детермінант К. Левін зараховує культурні фактори, групові норми та минулий досвід особистості [12].

Таке визначення обумовило появу в зарубіжній психологічній науці численних досліджень, спрямованих на визначення впливу соціально-психологічних чинників на формування та реалізацію життєвих домагань. Характерно, що життєвими в цих дослідженнях завжди вважаються саме кар’єрні домагання.

У вітчизняній психології дослідження рівня домагань та його функціонування в широкому соціально-психологічному контексті розпочалися набагато пізніше, ніж у західній. Цю проблему вивчали, зокрема, Б. Ананьєв, В. Мясищев, В. Мерлін, Є. Серебрякова, Н. Коломінський. Вони приділяють увагу різним аспектам феномена, тому сам термін набув багатозначності. Так, за В. Мясищевим, рівень домагань – це результативні показники, яким має задовольняти, з точки зору суб’єкта, його діяльність.

В. Мерлін наголошує на соціальних детермінантах домагань і висуває ідею, що в одній і тій же діяльності існують різні соціальні норми досягнень для різних соціальних категорій залежно від посади, спеціальності, кваліфікації індивіда. На нашу думку, подвійний стандарт досягнень залежить і від такої соціальної ознаки, як гендер. Цінною є думка В. Мерліна, що рівень домагань відображає той ступінь оцінки, якої потребує людина, аби відчувати задоволення. Це ще раз підкреслює залежність рівня домагань від норм та соціальних очікувань групи.

Подальші дослідження рівня домагань вийшли за межі лабораторних експериментів і проводилися в руслі вивчення мотивації досягнення, перш за все – в навчальній (Р. Вайсман, В. Гербачевський, Ю. Орлов, Т. Юферова, А. Ліпкіна, В. Бутовська, Г. Красневська) та в груповій діяльності (Р. Немов, Ю. Синягін).

Деякі результати цих розвідок виявилися плідними і для вивчення ролі домагань у професійній самореалізації молоді. Так, Ю. Орлов експериментально довів, що в мотивації навчальної діяльності студентів пізнавальна потреба є другорядною після потреби в досягненні, що дає підстави передбачати визначальну роль саме потреби в досягненні при побудові перспективи професійної діяльності. Результати досліджень Р. Немова і Ю. Синягіна дозволяють зробити припущення про зв’язок рівня домагань з психологічним благополуччям, оскільки вони доводять, що збільшення середньо-групових значень рівня домагань в розвиненому колективі підвищує ефективність його праці в цілому та сприяє створенню доброзичливої ділової атмосфери [7].

В 1990-ті роки вітчизняні психологи поширюють сферу цієї проблематики на професійне життя людини і розпочинають дослідження мотивів прагнення до соціального успіху (М. Кубишкіна), ролі мотивації досягнення в підвищенні професійної діяльності держслужбовців (О. Козієвська), психолого-педагогічних умов формування і розвитку мотивації професійного зростання керівника (П. Долгов).

Отже, зарубіжні та вітчизняні вчені доводять, що початковим моментом активності особистості на шляху досягнень і самореалізації є домагання, що обґрунтовує актуальність їх вивчення в контексті життєвого шляху та стратегій життєздійснення.

В ґрунтовних і, по-суті, єдиних у своєму роді психологічних дослідженнях цього спрямування К. Абульханової-Славської і Т. Титаренко життєві домагання розглядаються як "комплекс вимог, очікувань, бажань, надій особистості щодо свого життя, свого майбутнього. Це – очікування в майбутньому такої самореалізації, яка задовольняла б як плани особистості, так і потреби суспільства, забезпечувала б стійку самоповагу та визнання значущого оточення" [9]. Таке визначення, на нашу думку, цілком можна застосувати і до кар’єрних домагань особистості як різновиду життєвих домагань. Проаналізуємо основні положення цього напрямку в контексті професійної самореалізації особистості.

Як зазначає К. Абульханова-Славська, домагання – більш узагальнений механізм особистості, ніж її мотиви, і різниця між мотивацією та домаганнями полягає в тому, що коли змістом мотивації є те, на що спрямовані потреби (тобто їх предметна спрямованість), то домагання виражають ціннісну характеристику і самого суб’єкта, і його життя, відповідають його сенсові [1]. Так, кар’єрні домагання спонукають до виконання саме тієї діяльності та до досягнення саме тих її результатів, які є ціннісними для молодої людини і які відповідають саме її домаганням.

На думку В. Магуна і М. Енговатова, які проводили соціологічне дослідження життєвих домагань різних соціальних груп молоді в Самарській області (Росія), "домагання молоді – це внутрішні орієнтири, які задають довготривалу спрямованість її життєдіяльності, зумовлюють її життєвий вибір і з позиції яких молоді люди оцінюють самих себе та соціальні обставини, що впливають на них" [6].

І це є точкою перетину кар’єрних домагань і професійного образу "Я" – у своїх домаганнях особистість висуває вимоги не лише до очікуваного успіху, відповідальної роботи та високої посади, але й до самої себе – рівня, якості, способу своєї професійної активності під час виконання діяльності. Тому кар’єрні домагання виражають особистісну гармонійність або суперечливість перспективи професійної самореалізації.

Дослідження свідчать, що домагання особистості безпосередньо пов’язані з її самооцінкою. Підвищена самооцінка може передбачати підвищені кар’єрні домагання, тоді як низька самооцінка відображається в невисокому рівні домагань, що, у свою чергу, обмежуватиме простір майбутньої професійної активності.

Ще однією суттєвою рисою домагань, на яку вказує К. Абульханова-Славська, є те, що вони співвідносяться не тільки з очікуваним результатом, але й зі способом його досягнення. Спосіб досягнення певного професійного рівня вимагатиме від молодої людини, по-перше, планування майбутньої діяльності, а, по-друге, організацію тих професійних якостей, які вимагатимуться для досягнення передбачуваного рівня кар’єрних домагань. Ми визначаємо такий спосіб досягнення як стратегію реалізації кар’єрних домагань. У зв’язку з цим постає потреба окреслити параметри, за якими можна досліджувати та оцінювати ці стратегії.

Плідними для дослідження кар’єрних домагань і стратегії їх реалізації є запропоновані Є. Головахою параметри життєвої перспективи:

• тривалість характеризує хронологічний простір прогнозування особистістю свого майбутнього, тобто дає можливість з’ясувати, як бачить свій професійний шлях молода людина не тільки після закінчення ВНЗ, але й на кілька років уперед;
• реалістичність – це здатність людини висувати реальні кар’єрні домагання та спрямовувати свої зусилля на те, що може бути реально досягнуто в професійному зростанні;
• оптимістичність визначається співвідношенням емоційно позитивних і негативних прогнозів у стратегії реалізації кар’єрних домагань;
• диференційованість визначає ступінь відокремлення та усвідомлення близької і віддаленої професійної перспективи;
• узгодженість характеризує відповідність кар’єрних домагань теперішньому досвіду та стратегіям їх реалізації [4].

До цього комплексу параметрів необхідно, на нашу думку, додати ще один, на який вказує К. Абульханова-Славська:

• активність/пасивність в організації майбутньої професійної діяльності на шляху досягнення власних кар’єрних домагань [1].

Така риса стратегії реалізації кар’єрних домагань є результатом одного з двох її типів – перспективних, які реально окреслюють майбутні успіхи і можливі перешкоди, труднощі, котрі необхідно буде подолати на шляху до їх досягнення, та констатуючих, які проголошують тільки цілі людини без відповідного врахування реального середовища та своїх можливостей і майбутніх дій.

Кар’єрні домагання пов’язані не тільки з очікуваними суб’єктивними досягненнями, але й відіграють роль індикаторів значущості групи, оскільки їм завжди притаманна спрямованість як на оточуючих (показати іншим свою перевагу, здобути їхнє схвалення), так і на себе (досягнути того, що гідне мене, на що я здатен) [1]. У цьому випадку на кар’єрні домагання впливають механізми соціального порівняння та соціально-психологічної ідентифікації. Як відзначає Т. Титаренко, "у нас виникають певні професійні домагання лише тоді, коли життєва ситуація вже сприяє або може почати сприяти активації саме цих очікувань, бажань. Домагання наодинці із собою не виникають, потребуючи відповідного середовища, певних зовнішніх стимулів, очікувань з боку значимих близьких" [10].

Рівень кар’єрних домагань завжди співвідноситься з іншими людьми та з тими висотами професійного розвитку, які визнаються досягненнями саме в цій соціальній групі, оскільки досягнення однієї людини завжди передбачають певну конкуренцію, змагання з досягненнями інших. Як зауважує К. Абульханова-Славська, важливо, щоб свідомість не функціонувала стереотипно і не зневажала своїх власних бажань і здібностей [1].

В літературі виокремлюють складові домагань, наявність яких є показником зрілих домагань та запорукою успішної самореалізації:

• когнітивну – свідоме планування бажаного майбутнього;
• емоційну – переживання, почуття задоволення від очікування, уявлення бажаного майбутнього;
• конативну – поштовх до реалізації очікуваного та бажаного [10].

Так, тільки маючи усвідомлювані професійні домагання, людина може окреслити, спланувати, а при необхідності й відкоригувати свої дії на шляху професійного просування. У свою чергу, чітко визначені домагання дають людині відчуття передбачуваного задоволення від очікуваного успіху та схвалення соціального оточення. Без нього неможливий поштовх до активності особистості в напрямку реалізації кар’єрних домагань. Нарешті, саме рушійна сила домагань є пусковим механізмом професійної самореалізації особистості.

Ґрунтуючись на такій структурі кар’єрних домагань, розглянемо їх функції, використовуючи теоретичні засади, які пропонує Т. Титаренко. Найважливішою, на нашу думку, є функція стимулююча, оскільки саме кар’єрні домагання як очікування бажаних досягнень мотивують та активізують особистість до дій, необхідних для задоволення її домагань – від оволодіння необхідними знаннями і вміннями до постійного підвищення професійної майстерності. Але така активізація професійного потенціалу неможлива без породжувальної (або футуристичної) функції кар’єрних домагань, яка полягає в просторово-часовій організації та впорядкуванні майбутніх дій. Саме наявність кар’єрних домагань запускає і, по-суті, детермінує механізм побудови перспективи професійної самореалізації, адже майбутні професійні вчинки обиратимуться саме відповідно до кар’єрних домагань особистості.

Цей вибір можливий завдяки оцінній функції кар’єрних домагань, оскільки, моделюючи своє професійне майбутнє, молода людина завжди співвідносить, зважує всі "за" і "проти", оцінює як свої теперішні здібності і статус, так і професійні можливості та кар’єрні пропозиції з точки зору майбутніх досягнень.

Оцінюючи свої професійні вибори та дії, особистість, тим самим, контролює їх правильність і коректує сама себе на шляху до реалізації своїх кар’єрних домагань – і в цьому полягає їх функція самоконтролю.

І, нарешті, наявність кар’єрних домагань та відповідно побудованої перспективи професійної самореалізації сприяє самоусвідомленню людиною її професійного призначення, місця в суспільстві – як теперішнього, так і майбутнього. Як зауважує Т. Титаренко, "життєві домагання (в тому числі й кар’єрні – авт.) передбачають усвідомлення свого життя, себе всередині життя, переживання своїх можливостей впливати на хід життя, його спрямування, якість" [10].

Аналіз ролі кар’єрних домагань у професійній самореалізації особистості дозволяє нам зробити такі висновки:

• кар’єрні домагання уособлюють той ступінь професійних досягнень і перебування в соціумі, якого людина прагне досягти в майбутньому;
• рівень домагань є складно-детермінованим феноменом, який залежить як від особистісних, так і від соціально-психологічних факторів;
• кар’єрні домагання молодої людини безпосередньо пов’язані зі стратегією їх реалізації, яка характеризується параметрами активності, тривалості, реалістичності, оптимістичності, диференційованості і узгодженості;
• завдяки своїм стимулюючій, породжувальній, оцінній функціям та функціям самоконтролю і самоусвідомлення, кар’єрні домагання є рушійним механізмом професійної самореалізації особистості.

Отже, визначивши спонукальну роль кар’єрних домагань в суб’єктивному механізмі професійної самореалізації, подальші дослідження цього напрямку мають з’ясувати, як утворюються та під впливом яких факторів формуються кар’єрні домагання молодої людини.

Відповіді на ці запитання допоможуть особистості краще планувати професійне майбутнє, бути успішним в обраній сфері діяльності та ліпше реалізувати свій фаховий потенціал.

Література

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. – 301с.

2. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: в 2-х т. – М.: Педагогика, 1980. – Т. 1. – 232 с., Т. 2. – 288 с.

3. Бороздина Л. В. Исследование уровня притязаний. Учебное пособие. – М., 1986. –103 с.

4. Головаха Е. И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодёжи. – К., 1988. – 143 с.

5. Кроник А. А. Субъективная картина жизненного пути как предмет психологического исследования, диагностики и коррекции: Дис. в виде научн. докл…д-ра психол. наук: 19.00. 01/РАН, Ин-т психологии. – М., 1994. – 71 с.

6. Магун В. С., Энговатов М. В. Жизненные притязания различных социальных групп молодёжи (по материалам репрезентативного исследования молодёжи Самарской области). – http://2001. isras. ru/Publications/Magun/Samara_Youth/

7. Немов Р. С., Синягин Ю. В. Мотивация достижения, уровень притязаний и эффективность групповой деятельности // Психологический журнал, 1987. – №1.

8. Психологический словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – М., 1990. – 494 с.

9. Титаренко Т. М. Життєві домагання і професійне становлення особистості практичного психолога // Практична психологія та соціальна робота. – К., 2003. – №4.

10. Титаренко Т. М. Життєві домагання особистості у гендерному контексті // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка. Т. 5. Ч. 6. – К., 2003.

11. Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. – К.: Либідь, 2003. – 376 с.

12. Lewin K. Dynamic theory of personality: Selected Papers. – NY., 1975. – 286 p.

13. Долгих Л. Кар’єрні домагання як суб’єктивний механізм професійної самореалізації // Соціальна психологія. - 2005. - № 2 (10). - C. 64-71.

14. www. politik. org. ua

04.03.2012