Osvita.ua Высшее образование Рефераты Психология Освіта як фактор забезпечення розвитку людини. Реферат
Загрузка...

Освіта як фактор забезпечення розвитку людини. Реферат

В сучасному світі освіта є провідним культурно-цивілізаційним фактором забезпечення розвитку людини та її професійного становлення

Щоб досягти успіху в розвитку, необхідно:

  • По-перше, перебороти роз’єднаність політичних еліт і наукових спільнот із збереженням своєрідності кожної з них, оскільки саме вони безпосередньо впливають на культурно-цивілізаційні процеси в суспільстві.
  • По-друге, абсолютний пріоритет у бюджеті будь-якої країни повинна мати освіта, адже саме вона сприяє розвиткові усіх видів творчості.
  • По-третє, існує гостра потреба забезпечити рівновагу між нововведеннями і традиціями в освітянській сфері.
  • По-четверте, необхідно вирішити, що слід зробити, аби примножити внесок педагогів і вчених у якісні зміни у вищій освіті, зберегти інтелектуальний потенціал вищих навчальних закладів, враховуючи глобалізацію освітнього процесу.

Ось такі пекучі проблеми постають, зокрема, і перед нашим суспільством, яке перебуває в процесі суспільної трансформації. І не тільки перед суспільством в цілому, а й перед кожною людиною зокрема. А там, де діє людина, виникають і певні психологічні проблеми.

Вдосконалення освітянської сфери – проблема одвічна, перманентна. Вона постійно перебуває в динаміці, завжди існує як проблема соціальна, економічна і, насамперед, як психолого-педагогічна. Адже завдання школи (передусім – вищої) допомогти кожній людині в становленні свого індивідуального образа. Тим часом нині вищу школу в Україні "поставила на коліна" фінансова скрута. Відтак освітянська сфера змушена посилювати "прагматичні підходи", інакше їй не вижити. І якщо нинішня ситуація затягуватиметься, то ми не тільки не навчимо молодь думати, мислити, але й елементарно щось обчислювати.

Метою статті, відтак, є висвітлення важливості культури супроводу освітніх технологій у вирішенні соціально-психологічних проблем підготовки фахівців у вищій школі.

Сталося так, що наша країна з її багатою історією, культурою, традиціями, матеріальними ресурсами опинилася в стані духовної і матеріальної убогості, а тому й "маємо те, що маємо" … Що ж стосується виховного процесу у вищому навчальному закладі, то характерною його особливістю сьогодні є те, що і студенти, і викладачі втратили почуття корпоративності. Студентам часто "незручно" за викладачів, викладачам – за студентів. Немає тієї культури соборності, єднання, яка в навчальному процесі називається педагогічною взаємодією. Ця культура може бути суб’єкт – суб’єктною, може бути й дистанційною. Вона може бути й алгоритмічною або технологічною. Та в усіх випадках має бути гуманною.

Варто пам’ятати Ю. Лотмана: "Люди вчаться Знанню, люди вчаться Пам’яті, люди вчаться Волі". Це три складові, які повинні бути змістом культури дій у будь-якій школі, в будь-якому навчальному закладі.

Проблемою гуманітарного знання є розширення свідомості і, насамперед, психолого-педагогічної культури в ній. Знання психології дають і те й інше, а педагогічні знання певним чином визначають міру, обсяг та зміст необхідного гуманітарного знання [5].

Проблема, на перший погляд, підлягає розв’язанню – можливість одержати такі знання існує. Не вистачає лише управлінської уваги стосовно її вирішення. У кращому випадку ця увага індиферентна. Спеціальні знання, а особливо в інженерно-технічних напрямках, – це теж частка змістова, оскільки у цій сфері ми досягли значних успіхів ще в часи науково-технічного прогресу.

     

Можемо стверджувати, що нині перспективним у підготовці професіонала, успішної ділової людини є наголос саме на знанні психології людей та супроводі технологій професійної підготовки. Бо уміння спілкуватися полегшує людині життя і входження (адаптацію) її в суспільство. Це уміння забезпечує особі ширші можливості для успішної культурної діяльності як фахівця, як професіонала в організації. Останнє ж потребує впровадження та супроводу саме психолого-педагогічних технологій. Але такий супровід і нині лишається не до кінця вирішеною проблемою. Тому створення психологічних служб у закладах освіти та головні напрямки їх функціонування є досить складним, комплексним завданням, яке потребує окремого детального розгляду [1, с. 63 – 69].

Коли справа доходить до спроб комплексно розв’язати проблему, то тут же бачимо, як навально зростає кількість перешкод в культурі (технологіях) управління як у вищій школі, так і в соціальних організаціях усіх типів. Причина – наявність як позитивних, так і негативних тенденцій у функціонуванні цих організацій.

Негативні тенденції в галузі педагогічного менеджменту, обумовлені специфічними соціальними процесами в країні:

  • недосконалість законодавчої бази;
  • брак чітких економічних і психологічних механізмів регуляції діяльності вищої школи та стимуляції викладачів;
  • недостатній менеджерський досвід в управлінні системою вищої школи (керівників вищих навчальних закладів у нас не готують).

Ці тенденції особливо чітко висвітлюються саме на рівні освітніх організацій, оскільки система професійної освіти належить до економічно незабезпечених соціальних сфер.

Водночас у системі вищої освіти помітні й певні позитивні зрушення:

  • створюються нові типи навчальних закладів; розширюються міжнародні контакти освітян;
  • відбувається пошук нових форм взаємодії з міжнародними партнерами; впроваджуються нові освітні технології;
  • триває переструктурування робочого середовища, створюються ліпші умови для професійної самореалізації, підвищення кваліфікації працівників, змінюється ставлення до людини на основі гуманістичних і демократичних ідеалів [4, с. 3 – 5].

Тут доцільно підкреслити, що психологічний аналіз менеджменту в системі вищої освіти передбачає висвітлення специфічних особливостей, які мають місце тільки в системі освіти:

  • По-перше, кінцевим результатом функціонування освітньої організації є людина, включена в суспільні стосунки. Адже освітні організації відрізняються від інших складністю своєї місії, яка полягає в забезпеченні навчання, виховання та розвитку особистості [2].
  • По-друге, слід відзначити складність і багатоаспектність об’єктів управління. Вони диференціюються за віком, що вимагає від керівників уміння враховувати особливості різних вікових груп (студенти, їх батьки, викладачі).
  • По-третє, об’єкти управління в системі вищої освіти відрізняються соціальними характеристиками, і керівникам освітніх організацій доводиться мати справу з представниками різних соціальних груп у процесі взаємодії з батьками студентів.
  • По-четверте, одна зі складностей управління в системі освіти полягає в тому, що керівникам доводиться взаємодіяти в основному з жінками-педагогами, які складають більшість працівників освітніх організацій. У зв’язку з цим управлінці повинні планувати свою роботу, враховуючи особливості жіночої психології (підвищена вразливість, емоційність, неврівноваженість тощо) [4].
  • По-п’яте, важливо враховувати особливості результатів педагогічної діяльності: вони пов’язані з перспективами розвитку особистості, а тому відтерміновані в часі і не мають чітких матеріалізованих критеріїв. У зв’язку з цим, на наш погляд, керівники освітніх організацій мають бути не тільки педагогами, але й менеджерами, які вболівають за результати педагогічної діяльності, а отже повинні якнайкраще оволодіти методами управління та організації своєї справи.

Однією з проблем педагогічного менеджменту є психологічний бар’єр у ставленні до науки. Розвиток інформаційних систем створює враження, що інформація є колективним надбанням, що, в свою чергу, нівелює особистість, знижує значення творчості особи [5].

Положення про унікальність змісту не заважає, наприклад, В. Франклу дати змістову характеристику можливих позитивних змістів. Для цього він вводить уявлення про цінності - змістові універсалії, що кристалізуються в результаті узагальнення типових ситуацій, з якими суспільству або людству доводиться мати справу в історії.

Це дозволяє узагальнювати можливі шляхи, йдучи якими, людина може зробити своє життя осмисленим:

  • по-перше, за допомогою того, що ми даємо життю (в розумінні нашої творчої роботи);
  • по-друге, за допомогою того, що ми беремо від світу (в розумінні переживання цінностей) і,
  • по-третє, за допомогою позиції, яку ми обираємо стосовно долі, котру не в змозі змінити.

Згідно з цим членуванням, вирізняються три групи цінностей: цінності творчості, цінності переживання і цінності відносин [7, с. 301-302].

У людини (працівника), неспроможної осмислити ціннісний комплекс, виникає почуття незадоволеності, страх перед власною некомпетентністю, острах збільшення розумового і фізичного навантаження. Це доволі часто переходить у фрустрацію. Допомагати співробітникам долати такі явища повинні керівники та психологічні служби, що їм підлягають, – у цьому їх особлива роль.

Перспективним на шляхах вирішення означених завдань є введення нових психолого-педагогічних технологій. Керівники закладів професійної освіти повинні подбати про відповідну підготовку персоналу та при цьому не забувати про культуру впровадження самих технологій, аби забезпечити якісний перехід до нової гуманістично-інноваційної філософії освіти.

У підсумку необхідно підкреслити, що всі ці зміни викликані нашим особливим часом, і тому потрібні певні зусилля, щоб звикнути до нового [6]. З точки зору психології і педагогіки, стратегічно неправильно говорити, що зроблене раніш було "не тим". Адже персонал переймався "тим" досить довго і високо поціновує витрачені зусилля.

Тут повинні спрацювати психолого-педагогічні технології та сучасний педагогічний менеджмент у вищій школі. Дещо перефразовуючи В. Зінченка, можна зазначити, що не меншу допомогу суспільству, в тому числі й освіті, принесе перепочинок від технологій - можна звернутися до праці, просто жити і не метушитися; подумати, що підлягає "технологізації", а що ні.

Вакцину від "технологізації" винаходити не треба. Вона існує. Це рефлексія, свідомість, допитливий філософський сумнів, той же афект і інтелект [3, с. 63].

Література

1. Андрос М. Є. Психічне здоров’я особистості: психологічне консультування керівників шкіл // Освіта і управління, 1998, т. 2, №2, с. 63 – 69.

2. Бех І. Д. Психологічна суть гуманізму у вихованні особистості // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України, 1994, №3, с. 3 – 12.

3. Зинченко В. П. Аффект и интеллект в образовании. – М.: Тривола, 1995. – 4 с.

4. Василюк А., Ляшенко Л. Нові підходи до планування та реформування освіти (Зарубіжний досвід) // Освіта і управління, 2002, т. 4, №1, с. 59 – 68.

5. Темненко В., Сейдаметова З. Тенденції вищої освіти XXI ст. — десакралізація, інтернаціоналізація та інтернетизація // Освіта і управління, 2002, т. 5, №1, с. 95 – 103.

6. Управление развитием школы / Под ред. М. М. Поташника и В. С. Лазарева. — М.: Новая школа, 1995. — 464 с.

7. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 365 с.

8. Третьяченко В., Левченко О. Культура супроводу освітніх психолого-педагогічних технологій // Соціальна психологія. - 2005. - № 1 (9). - C. 37-41.

9. www. politik. org. ua


04.03.2012

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!