Osvita.ua Высшее образование Рефераты Психология Проблема дослідження розладів особистості. Реферат
Загрузка...

Проблема дослідження розладів особистості. Реферат

У рефераті подано відомості про патопсихологічні дослідження осіб з розладом особистості

Проблема дослідження розладів особистості постала ще наприкінці 80-х років ХІХ століття [6]. Вчені, що розробляють цю проблему, вважають, що виділення психопатії в самостійну нозологічну форму вимогливо диктується потребами практики, переважно судової. Адже ця категорія хворих значною мірою схильна до протиправних учинків [2; 6 та ін.].

Згідно з Десятим переглядом Міжнародної класифікації хвороб, (МКХ – 10) термін "психопатія" було вилучено з переліку можливих діагнозів і запропоновано, на думку представників світової психіатрії, гуманніший – "специфічний розлад особистості" [13]. Однак і досі не склалося єдиної точки зору на етимологію особистісних розладів. Їх класифікують на підставі окремих симптоматичних поведінкових порушень.

Тим часом, проблема психологічного дослідження осіб з розладом особистості актуальна для комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Адже щоби поставити точний діагноз і винести експертне судження, психіатрові часто необхідно мати цілісну картину тонких психологічних порушень. Проте такі порушення можуть і не бути яскраво-вираженими – вони виявляються в умовах патопсихологічного експерименту.

Серед характерологічних особливостей осіб з розладом особистості, що найчастіше фіксуються, можна виокремити такі:

  • нездатність відкласти очікуване задоволення на пізніший час, рахуватися з наслідками своїх вчинків, учитися на власному досвіді,
  • швидкоплинність захоплень,
  • переважання афекту над інтелектом,
  • антисоціальна поведінка [2; 6; 12; 13 та ін. ].

Так, вже маємо чимало праць патопсихологів, присвячених особливостям регуляції сприйняття та діяльності психопатичних осіб. В них описуються окремі психологічні механізми, що лежать в основі деяких характерних для аномальних особистостей симптомів [7; 8; 9 та ін. ]. Однак підставою для виокремлення таких симптомів у психіатрії є теорія особистісних рис, де кожна риса розглядається як гіпотетичний компонент особистості, який описується з огляду на відносну сталість певних елементів поведінки індивіда в повторюваних ситуаціях [19].

Водночас, у рамках розвитку вітчизняної загально-психологічної традиції, для пояснення механізмів поведінки і діяльності людини було сформульовано поняття образу світу як інтегральної характеристики психічного і змістового аспектів свідомості. Але й дотепер воно не використовується як обґрунтування в патопсихологічних дослідженнях. Відповідно до сучасних психологічних уявлень [11], свідомість розглядається як регулятор буття суб’єкта. У зв’язку з цим, сферою докладання наших експериментально-дослідницьких зусиль стала реальність індивідуальної свідомості.

Ґрунтуючись на уявленнях, розроблених у рамках загально-психологічної теорії діяльності про свідомість у генетичному, функціональному і змістовому аспектах аналізу [10; 11; 17 та ін. ], а також узагальнюючи клінічний матеріал з проблем специфічних розладів особистості, ми висловили гіпотезу про меншу диференційованість емоційного компонента образів свідомості у хворих на розлад особистості у порівнянні зі здоровими особами. Зважаючи на те, що базисними структурами людської свідомості виступають категорії простору і часу [3; 4; 14], ми припустили, що в даної групи пацієнтів суб’єктивний час є слабко диференційованим і виступає на поверхню свідомості переважно полюсом предметного змісту.

Отже, мета нашого дослідження – вивчити особливості організації індивідуальної свідомості пацієнтів з розладом особистості.

Завдання дослідження - вивчити в учасників експерименту:

  • особливості суб’єктивного часу;
  • особливості усвідомлення емоційних станів інших людей;
  • особливості просторової орієнтації.

Було обстежено дві групи: експериментальну і контрольну. Експериментальну складали 20 юнаків 15 – 18 років з діагнозом "розлад особистості". В період обстеження вони перебували на стаціонарному лікуванні в підлітковому відділенні Кримської республіканської психіатричної лікарні № 5 (Сімферополь). До контрольної групи увійшли 20 здорових юнаків 15 – 18 років.

Для нагромадження емпіричного матеріалу використовувалися: рисункова методика "Минуле. Сьогодення. Майбутнє", контент-аналіз, модифікація методики Сонді.

Методику "Минуле. Сьогодення. Майбутнє" розробив А. Гребенюк [4] для дослідження часової та просторової організації свідомості. Кожному випробовуваному пропонувалися три аркуші білого паперу (формат А-4), олівець і така інструкція: "Намалюйте на одному аркуші "Минуле", на другому – "Сьогодення", на третьому – "Майбутнє". Після виконання малюнка обстежуваному пропонувалося пояснити, що він намалював і чому. Отримані дані опрацьовувалися за критеріями, запропонованими Ф. Василюком [1], а потім аналізувалися за допомогою непараметричних критеріїв математичної статистики [16].

У ході опрацювання результатів малюнки розподілилися відповідно до груп, показаних у таблиці 1.

Таблиця 1. Компоненти психічного образу (за Ф. Василюком), у відсотках

 

Минуле

Сьогодення

Майбутнє

Р-во

N

Р-во

N

Р-во

N

Особистісний зміст

30

30

35

Значення

5

50

5

50

40

Предметний зміст

95

20

95

20

100

25

 

a = 0,01

Одержані результати свідчать, що в учасників досліду, які мають розлад особистості, знижене емоційно забарвлене, суб’єктивно значиме ставлення до дійсності. Внаслідок того, що образи свідомості у таких осіб втрачають індивідуально-значеннєвий компонент (таблиця 1), який передбачає опосередкування емоції системою суб’єктивних значень, свідомістю, їхня емоційна сфера емансипується, хворий не може усвідомити свій афект і опанувати ним, а отже не може, за влучним висловом А. Тхостова [18], перетворитися з об’єкта афекту на суб’єкт емоцій. Через це первинно зберігальна інтелектуальна сфера не регулює емоційну, а потрапляє в залежність від неї, що виявляється у вигляді афективної обумовленості мислення.

Те, що в інтелектуальній дії немає опори на полюс значення психічного образу, особливо в уявленні майбутнього (таблиця 1), свідчить: хворі з розладом особистості мало-спроможні використовувати нагромаджений досвід, інтегрувати соціальні норми, прогнозувати й планувати. Це призводить до зниження здатності співвідносити свою поведінку з вимогами суспільства, а, отже, до порушення критичності й опосередкування [5].

Нездатність до прогнозу і планування унеможливлює існування мотивів, які О. Леонтьєв називає змістоутворюючими [10]. Поведінкою хворих з розладом особистості "керують" мотиви-стимули. Світ для них – це світ конкретних речей і конкретних обставин (опора в інтелектуальній дії на полюс предметного змісту психічного образу (таблиця 1), отже вони не можуть мати стійкої ієрархії мотивів.

Слабкість усвідомлення і контролю своєї емоційної сфери, з одного боку, і зниження здатності ефективно засвоювати і використовувати соціальні норми, з іншого, дозволило нам висунути гіпотезу про те, що хворі з розладом особистості не здатні адекватно усвідомлювати і диференціювати емоційні стани інших людей.

Для перевірки цього припущення ми використовували авторську модифікацію методики Сонді. Випробовуваному пропонувався набір фотографій методики Сонді і така інструкція: "Розкладіть фотографії на групи людей з різним настроєм". Потім фіксувалася кількість груп та їх назви. Здорові учасники експерименту утворювали в середньому 5 – 6 груп і без труднощів давали їм назви, використовуючи поняття, що передають емоційні стани. Хворі з розладом особистості утворювали в середньому 3 групи. Вірогідність розходжень підтвердилася за допомогою методів статистичного опрацювання на рівні статистичної значимості a = 0.01.

Крім кількісних привертають увагу і якісні розходження при аналізі наслідків експерименту. У здорових учасників виконання інструкції не викликало труднощів і здійснювалося досить швидко, у межах 5 хвилин.

У хворих простежувалися такі тенденції:

  • випробовувані, не зазнаючи труднощів, ділили фотографії на дві групи: "з гарним настроєм" і "з поганим настроєм";
  • випробовувані намагалися утворити й більше двох груп, але при цьому виконання завдання потребувало чимало часу; пацієнти довго розглядали фотографії, перекладали їх з однієї групи до іншої, потім виявляли ознаки занепокоєння, вербальну агресію, захисні висловлювання компенсаторного характеру (наприклад: "Ви мене вантажите", "Ви мене напружуєте", "Я не знаю, куди це покласти" тощо). У більшості випадків спостерігалося гальмування на проміжних операціях, виснаження, після чого з’являлася реакція афективного збудження. Завдання до кінця не доводилося;
  • випробовувані не спромагалися дотримуватись інструкції. Наприклад, один з них розділив фотографії на дві групи і пояснив: "Перша група – це вчені. А друга – я їх не знаю". Інший: "Перша група – водії. Друга – письменники. Третя – а ці мені не подобаються".

Таким чином, у першому випадку можна сказати, що учасники експерименту не розрізняють тонких відтінків емоційних переживань (доступних для здорових юнаків). У другому випадку вони усвідомлюють можливість їх існування, але усвідомлення не сягає того рівня, при якому випробовуваний міг би їх диференціювати і означити словом. У третьому випадку завдання усвідомлення емоційних переживань уявляється випробовуваному нездійсненним чи неможливим.

В цілому наше припущення про знижену здатність пацієнтів з розладом особистості усвідомлювати і диференціювати емоційні прояви інших людей підтвердилося. Ця особливість призводить до неможливості адекватно реагувати на поведінку оточення. Тобто – до порушення соціальної адаптації.

Для дослідження особливостей просторової орієнтації ми використали контент-аналіз. Випробовуваним пропонувалася інструкція: "Напишіть, як пройти від вокзалу до навчального закладу, у якому ви вчитеся". Аналіз даних показав, що здорові підлітки вірогідно частіше (a = 0.01) використовують у тексті назви вулиць: у 75% випадків. Хворі ж на розлад особистості вживають назви вулиць як орієнтир лише в 15% випадків.

Оскільки назва вулиці є соціально нормованим поняттям, ми припустили, що у свідомості здорових учасників експерименту простір структурується відповідно до орієнтирів, прийнятих у суспільстві. У випробовуваних з розладом особистості такої структурованості немає. Це можна пояснити їх слабкою здатністю засвоювати соціальні норми. Тобто їм бракує опори в інтелектуальній дії на полюс значення психічного образу.

Таким чином, проведене дослідження особливостей організації індивідуальної свідомості пацієнтів з розладом особистості підтверджує загальну гіпотезу про слабку диференційованість емоційного, значеннєвого компоненту образів свідомості в аномальних осіб.

Експериментальні дані узгоджуються з гіпотезою про опору в інтелектуальній дії переважно на полюс предметного змісту психічного образу, а також про зниження спроможності адекватно усвідомлювати і розрізняти емоційні стани інших людей.

Одержані результати підтверджують і доповнюють дані про особливості емоційно-значеннєвої регуляції діяльності осіб з особистісними розладами [7; 8; 9], а також вказують на порушення значеннєвої сфери особистості і відкривають перспективи подальших досліджень таких порушень.

Література

1. Василюк Ф. Е. Структура образа. // Вопр. психол., – 1993. – №5. – С. 5-10.

2. Ганнушкин П. Б. Клиника психопатий, их статика, динамика. – Н. Новгород: Медкнига, 2000. – 123 с.

3. Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время личности. – Киев: Наукова думка, 1984. – 202 с.

4. Гребенюк А. А. Психологическая зависимость от наркогенных веществ. – Симферополь, 1999. – 186 с.

5. Зейгарник Б. В., Братусь Б. С. Очерки по психологии аномального развития личности. – М.: Моск. ун-т, 1980. – 169 с.

6. Кербиков О. В. Избранные труды. – М., 1971. – 312 с.

7. Кудрявцев И. А., Лавринович А. Н., Сафуанов Ф. С., Ерохина М. Б. Некоторые клинические особенности и психологические механизмы регуляции поведения у психопатических личностей в состояниях эмоциональной напряженности // Кратковременные психотические расстройства в судебно-психиатрической практике. – М., 1983. – С. 3 – 9.

8. Кудрявцев И. А., Сафуанов Ф. С. Эмоциональная и смысловая регуляция восприятия у психопатических личностей возбудимого и истерического круга // Журн. невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. – 1984. – Вып. 12. – Т. 134. – С. 1815 – 1822.

9. Кудрявцев И. А., Сафуанов Ф. С., Васильева Ю. А. Особенности регуляции деятельности психопатических личностей смысловыми (мотивационными) установками // Журн. невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. – 1985. – Вып. 12. – Т. 85. – С. 1837 – 1842.

10. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1975. – 304 с.

11. Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности. – М.: Смысл, 1999. – 487 с.

12. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л.: Медицина, 1977. – 208 с.

13. Международная классификация болезней (10-й пересмотр). Классификация психических и поведенческих расстройств / под ред. Ю. Л. Нуллера, С. Ю. Циркина, Россия, СПб: Адис, 1994. – 304 с.

14. Нойман Э. Происхождение и развитие сознания. – М.: Рефл-бук, 1998. – 462 с.

15. Розов А. И. Проблемы категоризации: теория и практика // Вопр. психол. – 1986. – № 3. – С. 90 – 97.

16. Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в психологии. – СПб, 1996. – 349 с.

17. Смирнов С. Д. Психология образа: проблемы активности психического отражения. – М.: МГУ, 1985. – 230 с.

18. Тхостов А. Ш., Калымба И. Г. Эмоции и аффекты: общепсихологический и патопсихологический аспекты: Часть 2: Патология эмоций в клинике аффективных и тревожных расстройств // Психол. журн. – 1998. – Т. 19. – № 5. – С. 81 – 87.

19. Якубик А. Истерия. – М.: Медицина, 1982, 344 с.

20. Пінчук С. Патопсихологічні дослідження осіб з розладом особистості // Соціальна психологія. - 2004. - № 2 (4). - C. 155-160.

21. www. politik. org. ua


02.03.2012

Загрузка...

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Освіта.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!